30 вересня 2015 року Справа № 876/6524/15
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2015 року у справі за її позовом до виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області про скасування рішення,
У травні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1П.) звернулась до виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області (далі - ВК Ковельської МР) з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ВК Ковельської МР № 422 від 11.12.2014 року «Про звільнення самочинно зайнятих земельних ділянок та демонтаж тимчасових споруд» в частині зобов'язання її звільнити самочинно зайняту земельну ділянку по вул. Фестивальній в м. Ковелі та провести демонтаж тимчасової торгової споруди.
Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2015 року у справі № 159/2354/15-а у задоволенні позову було відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивачка ФОП ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення її позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ВК Ковельської МР перевищив надані йому законодавчими актами повноваження, прийнявши оскаржуване рішення.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що у ході неодноразових перевірок з приводу стихійної торгівлі на перехресті вул. ОСОБА_2 - Тимошенка - Фестивальна, проведених Ковельською міжрайонною прокуратурою, Держземінспекцією управління Держкомзему у Ковельському районі Волинської області, ВДАІ Ковельського МВ УМВС України, Державною інспекцією сільського господарства України, систематично фіксувались порушення позивачем норм Земельного Кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про архітектурну діяльність», а також констатувалось, що тимчасова споруда - павільйон площею 30 м2 на вул. Фестивальній в м. Ковелі розміщена позивачкою на самовільно зайнятій земельній ділянці без дотримання Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, з порушенням п. 3.7.4. Державного Стандарту України та п. 27, п. 35 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони» № 198 від 30.03.1994 року (ближче ніж 5 метрів до краю проїжджої частини; ближче 20 метрів до перехрещень вулиць та пішохідних переходів; ближче ніж 100 метрів від залізничних переїздів). За вказаних обставин упродовж 2011-2015 років позивач неодноразово офіційно попереджалась про необхідність усунути допущені нею порушення норм чинного законодавства.
Крім того, судом встановлено, що адміністративна комісія при ВК Ковельської МР прийняла постанову № 56 по справі про адміністративне правопорушення, якою притягнула ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП та наклала адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн.
Оскільки ВК Ковельської МР наділений відповідними повноваження, то суд прийшов до висновку, що відповідачем правомірно прийнято рішення № 422 від 11.12.2014 року «Про звільнення самочинно зайнятих земельних ділянок та демонтаж тимчасових споруд».
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції виходить із таких міркувань.
Як безспірно встановлено судом, угодою № 6 про суборенду земельних ділянок від 01 січня 2011 року, укладеною позивачем з ремонтним житлово-комунальним підприємством № 2, останнє передало у оренду позивачу земельну ділянку площею 62,50 м2 по вул. Фестивальній в м. Ковелі.
Відповідно до рішення Ковельської МР № 12/20 від 28.07.2011 року припинено право користування ремонтного житлово-комунального підприємства № 2 земельними ділянками площею 250 м2 по вул. Ватутіна та площею 650 м2 по вул. Фестивальній у м. Ковелі на підставі клопотання підприємства (а.с. 21).
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правових підстав на користування земельною ділянкою, на якій позивачем було розміщено тимчасову торгову споруду, вона не має.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що місцеві органи влади мають виняткове право на видачу дозволів на установку малих архітектурних форм та тимчасових споруд.
Статтею 28 зазначеного Закону визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Відповідно до п. 2.1 та п. 2.16 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року № 244, підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди. Паспорт прив'язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про тимчасової споруди до містобудівного кадастру.
Судом першої інстанції встановлено, що паспорт прив'язки на тимчасову торгову споруду, розміщену позивачем по вул. Фестивальній в м. Ковелі, не видавався.
Як слідує з матеріалів справи, контролюючими органами систематично фіксувались порушення позивачем норм чинного законодавства. Зазначена тимчасова споруда розміщена з порушенням п. 3.7.4. Державного Стандарту України та п. 27, п. 35 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 198 від 30.03.1994 року.
Підпунктом 2 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об'єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства.
Оскільки позивачкою не надано доказів законності розміщення некапітального пункту дрібно-роздрібної торговельної мережі, а також за умови відсутності у неї паспорту прив'язки, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про скасування спірного рішення.
Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 травня 2015 року у справі № 159/2354/15-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Дякович
ОСОБА_3