24 вересня 2015 року Справа № 876/13269/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Яворського І. О., Кухтея Р. В.;
за участю секретаря судового засідання - Мартинишина Р. С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради, Служби у справах дітей Тернопільської міської ради про визнання рішення неправомірним, -
12 січня 2011 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради, Служби у справах дітей Тернопільської міської ради про визнання незаконними дій управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради, органу опіки та піклування управління освіти та науки виконавчого комітету Тернопільської міської ради, які були вчинені під час прийняття рішення № 145 від 08 лютого 2006 року про затвердження поділу житлового будинку за адресою: м. Тернопіль, вул. Богуна, 16.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що прийняття відповідачем оскаржуваного рішення призвело до неправильного та незаконного поділу житлового будинку та порушення прав ОСОБА_1 та його неповнолітньої дочки ОСОБА_1
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Зазначену постанову мотивовано тим, що рішення № 145 від 08 лютого 2006 року є законним та прийнятим відповідно до чинного законодавства України.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем - ОСОБА_1, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судом апеляційної інстанції заслухано суддю-доповідача, досліджено матеріали справи та проаналізовано доводи апеляційної скарги, внаслідок чого зроблено висновок, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження в справі - закрити.
Відповідно до вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…). З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Розглядаючи справу, суд першої інстанцій виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки вони зроблені без належного з'ясування того, чи цей спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Встановлено, що 08 лютого 2006 року рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 145 «Про затвердження поділу житлового будинку за адресою вул. Богуна, 16» вирішено затвердити варіант поділу № 1 житлового будинку за адресою вул. Богуна, 16, розроблений будівельно-технічною експертизою від 30 червня 2003 року № 325.
Дане рішення було прийняте на виконання звернення судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в процесі судового розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ в будинку в натурі, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\4 частину житлового будинку.
Позивач зазначає, що вищенаведеним рішенням щодо поділу житлового будинку порушено його права власника житлового будинку, які регулюються Главою 28 Цивільного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що захист такого порушеного права залежно від суб'єктного складу сторін спору здійснюється за правилами господарського чи цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною третьою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.
Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно з частиною третьою статті 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.
Враховуючи викладене, визначений позивачем спосіб відновлення порушеного права не призведе до вирішення спору.
За змістом частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із передбачених статтею 11 ЦК України підстав у цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносинах, розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо оскарження його дій та бездіяльності. Проте ця норма має застосовуватися з урахуванням положень статей 216, 386, 388, 392, 393 ЦК України щодо способів захисту права власності, а також положень Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України стосовно юрисдикції судів.
Вирішуючи спір, суд не звернув увагу на те, що саме по собі оскарження правомірності рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 145 «Про затвердження поділу житлового будинку за адресою вул. Богуна, 16», не є захистом публічного порядку, воно не відновить права власності позивача.
Суд апеляційної інстанції враховує те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Згідно із вимогами ч.1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
За вимогами п.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2013 року в справі № 607/14003/13-а слід скасувати та закрити провадження у справі.
Керуючись вимогами ст. ст. 41, 157, 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 жовтня 2013 року в справі № 607/14003/13-а - скасувати.
Провадження в справі № 607/14003/13-а за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради, Служби у справах дітей Тернопільської міської ради про визнання рішення неправомірним - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: І. О. Яворський
ОСОБА_3
Ухвалу складено в повному обсязі 29 вересня 2015 року.