22 вересня 2015 року Справа № 876/877/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.
суддів Попка Я.С., Сапіги В.П.,
за участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів, товариства з обмеженою відповідальністю “Кроно - Україна”, на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року у справі 2а-141194/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Кроно - Україна” до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів про скасування податкових повідомленнь - рішеннь, -
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Кроно-Україна” звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів у якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення № 0000680801/19032, № 0000670801/19031 від 29 вересня 2011 року
На підтвердження позовних вимог покликається на те, що платник податку, виключно, на підставі проведеної господарської операції та належним чином оформленої податкової накладної має право віднести суму витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату чи несплату контрагентами податкових зобов'язань, не знаходження контрагента за зареєстрованою адресою, подальше анулювання свідоцтва тощо. Позивач вважає необґрунтованим висновок відповідача про необхідність наявності товарно - транспортних накладних для підтвердження права на формування податкового кредиту. Факти здійснення господарських операцій відповідачем не спростовані, відповідно висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту є неправомірними.
Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів № 0000670801/19031 від 29.09.2011 року
В іншій частині адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із даною постанову суду першої інстанції, її оскаржив відповідач, спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів, подавши на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року, та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог ТзОВ “Кроно - Україна” відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що перевіркою позивача правомірно встановлено порушення податкового законодавства. Докази надані позивачем не підтверджують реальність здійснення господарських операцій. Відповідно відповідачем правомірно зменшено суму бюджетного відшкодування та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.
Апеляційна скарга на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року також подана позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю “Кроно - Україна”, який просить постанову суду першої інстанції скасувати в частині відмови у визнанні протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000680801/19032 від 29 вересня 2011 року та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задоволити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач покликається на ті доводи, що були викладені в позовній заяві, які зводяться до порушення судом першої інстанції норм матеріально та процесуального права. Зазначає, що клопотанням від 28.12.2011 року, позивачем було долучено до матеріалів справи копії документів здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ “Інтехліс”, які підтверджують отримання товарно - матеріальних цінностей від вказаного контрагента, а відповідно спростовують позицію суду першої інстанції про недійсність господарських операцій з даним контрагентом та лише формування податкового кредиту без здійснення господарських операцій.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів слід задоволити частково, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Кроно - Україна” - повністю, а постанову суду першої інстанції скасувати частково з таких підстав.
Судом встановлено, що 15 вересня 2011 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2011 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 1055/08-01/31147999.
Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем:
1). п.п. 14.1.18., п.п. 14.1.181. ст. 14, п. 198.2., п.198.3., п.198.6. ст. 198, ст. 200, п. 201.1., п. 201,2 ст. 201 ПК України, перевіркою встановлено:
- завищення податкового кредиту за червень 2011 року на суму ПДВ 18900,80 грн., що привело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за червень 2011 року на 18900,80 грн.;
- завищення суми податкового кредиту за травень 2011 року на суму ПДВ 1702,15 грн., що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за травень 2011 року на суму 1702,15 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ у червні 2011 року на 54604,65 грн.
29 вересня 2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 0000670801/19031, яким згідно з п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, п. 54.3. ст. 54, п. 58.1. ст. 58, п. 75.1. ст. 75, п.п. 78.1.8. п. 78.1. ст. 78 ПК України встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.18., п.п. 14.1.181. ст. 14, п. 198.2., п.198.3., п.198.6. ст. 198, ст. 200, п. 201.1., п. 201,2 ст. 201, п. 7 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України та зменшено суму бюджетного відшкодування на 54604,65 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію 1 грн.
29.09.2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 0000680801/19032, яким згідно з п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20, п. 54.3. ст. 54, п. 58.1. ст. 58, п. 75.1. ст. 75, п.п. 78.1.8. п. 78.1. ст. 78 ПК України встановлено порушення позивачем п.п. 14.1.181. ст. 14, п. 198.2., п.198.3., п.198.6. ст. 198, п. 201.1., п. 201,2 ст. 201 ПК України та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 18900,80 грн.
Оцінюючи правовідносини, що виникли між сторонами апеляційний суд прийшов до наступних висновків.
Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).
У відповідності до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з підп. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Згідно з п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
Таким чином, враховуючи вищенаведені положення, колегія суддів приходить до висновку про те, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.
Колегією суддів встановлено, що усі господарські операції ТзОВ “Кроно Україна” підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку.
Для підтвердження фактів реального виконання господарських операцій із ТзОВ “Техно-полісервіс”, ПП “Децимус”, ТзОВ “Алдекс”, ТзОВ “Маст-опт”, ТзОВ “Марадор”, ТзОВ ТПК “Агроленд”, ТзОВ “Інтехліс” позивачем надано копії первинних документів: договорів, податкових та видаткових накладних, актів здачі приймання робіт, актів звірки взаєморозрахунків тощо.
Отже, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано копії податкових накладних, видаткових накладних, актів звірки взаєморозрахунків тощо, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТзОВ “Техно-полісервіс”, ПП “Децимус”, ТзОВ “Алдекс”, ТзОВ “Маст-опт”, ТзОВ “Марадор”, ТзОВ ТПК “Агроленд”, ТзОВ “Інтехліс”, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.
Відповідачем, належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій.
Таким чином, беручи до уваги усі докази в їх сукупності, апеляційний суд не вбачає достатніх та належних підстав для визнання господарських операцій між ТзОВ “Техно-полісервіс”, ПП “Децимус”, ТзОВ “Алдекс”, ТзОВ “Маст-опт”, ТзОВ “Марадор”, ТзОВ ТПК “Агроленд”, ТзОВ “Інтехліс” нереальними та безтоварними.
Колегії суддів також переконана, що товарно-транспортна накладна не може бути визнана первинним документом, який підтверджує факт відсутності здійснення господарської операції з поставки товару та набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомостей про поставку товару чи її відсутність, а лише засвідчує факт його перевезення. Тому безпідставним є покликання відповідача на те, що внаслідок недоліків у товарно-транспортних накладних, господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не відбулись.
У зв'язку з цим апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про безтоварність господарських операції з ТзОВ “ Інтехліс”, та звертає увагу на те, що у випадку коли за договором поставка товару покладена на продавця, то покупець не має можливості впливати на повноту заповнення ТТН, а тільки засвідчувати факт прийняття за нею товарно-матеріальних цінностей, оскільки товарно-транспортна накладна є документом на підставі якого здійснюється (підтверджується факт) операція з транспортування, а не купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно з ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.
У зв'язку з наведеним, враховуючи наявні матеріали справи та зважаючи на недоведеність нереальності чи безтоварності господарських операцій, колегія суддів приходить висновку про правомірність віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за операціями між ТзОВ “Техно-полісервіс”, ПП “Децимус”, ТзОВ “Алдекс”, ТзОВ “Маст-опт”, ТзОВ “Марадор”, ТзОВ ТПК “Агроленд”, ТзОВ “Інтехліс”.
Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, оскаржувані податкові повідомлення - рішення не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, щодо визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення № 0000670801/19031 від 29.09.2011 року. Постанова Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року в цій частині відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу відповідача в цій частині слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Щодо висновків суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення - рішення № 0000680801/19032, від 29.09.2011 року задоволенню не підлягають. доводи апеляційної скарги позивача є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що постанова суду підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального ГУ Міндоходів задовольнити частково, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Кроно - Україна” задовольнити повністю.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року по справі 2а-141194/11/1370 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нову постанову відповідно до якої позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові № 0000680801/19032 від 29 вересня 2011 року.
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча суддя Р.Б. Хобор
Судді Я.С. Попко
ОСОБА_1