24 січня 2012 р. Справа № 11043/11
Львівський апеляційний адміністративний суд
в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Улицького В.З., Каралюса В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова на постанову Сихівського районного суду м. Львова від 30 грудня 2010 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення дій, -
Позивач ОСОБА_1 01.12.2010 року звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсій у відповідності ст.ст. 50,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Оскаржуваною постановою Сихівського районного суду м. Львова від 30 грудня 2010 року, в даній справі позовні вимоги були задоволені частково, визнано протиправними дії відповідача та зобов'язано відповідача УПФУ у Галицькому районі м. Львова здійснити перерахунок і виплату позивачу, як інваліду 3-ї групи інвалідності додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до вимог ст.ст. 50,67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 30.05.2010 року, з урахуванням розміру мінімальної пенсії за віком визначеної Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність визначеного законом, з врахуванням виплачених сум.
Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова в поданій апеляційній скарзі просить зазначену постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову в задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що розмір виплат, передбачений Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначається постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року, № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року, а відтак виплати були проведені згідно вказаних постанов, що вказує на правомірність дій відповідача. Крім того покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки при розрахунку пенсії позивача не було враховано положення частини 3 стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, а пенсія позивачу призначена згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанов Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року та № 654 від 16.07.2008 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як безспірно встановлено, позивач є постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, його визнано інвалідом ІІІ-ї групи. Положеннями статті 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» його віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Право позивача на одержання додаткової пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідачем не оспорюється, тому на підставі ч.3 ст.72 КАС України доказуванню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами ІIІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
За таких обставин суд приходить до переконання, що позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні розміру пенсій позивача, застосуванню підлягають частина перша статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року, № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.
При цьому суд вважає, що хоча ч.5 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, однак надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав громадян, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Зі ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання суду свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Тому, відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом є протиправною.
Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, відмовляючи позивачу в перерахунку та виплаті додаткової пенсії, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та перерахунку такої в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, з 30.05.2010 року, діяв не на підставах, що передбачені Конституцією і чинними законами України, тобто неправомірно, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню, що правильно враховано судом першої інстанції.
Крім того, загальне поняття пенсії визначено в ст. 1 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» відповідно до якої пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообовязкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом.
Законом не встановлюється ані строковість, ані обмеженість у часі цієї виплати. З самого визначення поняття пенсії випливає, що ці виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений якийсь строк. В цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії чи її перерахунок. Кінцевий термін, або строк, на який призначається пенсія не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції прийняв постанову з дотриманням норм процесуального та матеріального права, відтак підстав для скасування такої немає.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова - залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м. Львова від 30 грудня 2010 року в справі № 2-а-1637/10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: В.З.Улицький
ОСОБА_2