30 вересня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі:
головуючого Кузнєцова В.О.,
суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,
Мостової Г.І.,Фаловської І.М.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Біленківської селищної ради м. Краматорська Донецької області, третя особа - ОСОБА_7, про виділ в натурі земельної ділянки та визначення меж, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2014 року,
У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Біленківської селищної ради м. Краматорська Донецької області, третя особа - ОСОБА_7, про виділ в натурі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та визначення меж користування між сусідніми земельними ділянками.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Донецької області від 25 грудня 2014 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходили з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його порушеного права, оскільки ні позивач, ні третя особа, не надали суду належних доказів на підтвердження права власності на земельні ділянки з розмірами та площею, на яких розташовані їх житлові будинки та господарські споруди.
Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна виходячи з наступного.
Судами встановлено, що ОСОБА_6 на праві власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Власником будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_7
Вказані житлові будинки розташовані на земельній ділянці загальною площею 801 кв.м.
18 березня 2013 року ОСОБА_7 звернулась до Біленьківської селищної ради з заявою про передачу їй у приватну власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 у розмірі фактичного користування - 0,435 га (а.с. 118).
Комісією з розгляду земельних спорів Біленьківської селищної ради 04 квітня 2013 року прийнято рішення щодо винесення питання на сесію селищної ради про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_7 у розмірі фактичного користування, проте відповідно до довідки Біленківської селищної ради від 03 листопада 2014 року № 02-24/594, вказана заява не розглядалась на сесії селищної ради в зв'язку із набранням чинності п. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (а.с. 120).
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожен громадянин має право на захист своїх прав у суді.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
Згідно із ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Перелік можливих способів захисту міститься у ст. 16 ЦК України.
Ухвалюючи оскаржувані судові рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди вищенаведені норми Закону залишили поза увагою й фактично самоусунулися від вирішення даного спору, передчасно вважаючи, що даний спір не може вирішуватися у спосіб обраний позивачем для захисту його порушеного права, оскільки порядок виділу в натурі земельної ділянки регулюється положеннями ст.ст. 116, 158 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто відноситься до компетенції органу місцевого самоврядування, при цьому не звернувши уваги на те, що судам підвідомчі всі спори.
Суди попередніх інстанцій також не звернули уваги на те, що власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_7 залучена до участі у справі в якості третьої особи, в той час як зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилається також на порушення його прав зі сторони суміжного землекористувача ОСОБА_7 Суд першої інстанції не виконав вимог, передбачених ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не роз'яснив позивачу право на залучення ОСОБА_7 в якості співвідповідача.
За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 05 листопада 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області від 25 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.О. Кузнєцов
Судді: Т.Л. Ізмайлова
Г.І. Мостова
М.І. Наумчук
І.М. Фаловська