10 вересня 2015 р.м.ОдесаСправа № 2а-3866/2011
Категорія: 10.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Костюченко Г.С.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого Осіпова Ю.В.,
суддів Золотнікова О.С. та Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2011 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про виплату щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії, -
В лютому 2011р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління ПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва про виплату їй, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії за період з 2006р.
Ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 24.02.2011 року позовні вимоги щодо виплати щомісячної державної соціальної допомоги до пенсії за період з 01.01.2006р. по 01.08.2010р. залишено без розгляду.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2011 року (ухваленою в порядку ст.183-2 КАС України) позовні вимоги задоволено частково. Зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії, відповідно до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період з 01.08.2010 року по 01.02.2011 року.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, перший заступник начальника Управління ПФУ в Ленінському районі м. Миколаєва 27.04.2015 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального і матеріального права, просив скасувати постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22.03.2011 року та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь-яких належних підстав для її задоволення.
Судом встановлено, що позивач має статус дитини війни згідно з посвідченням.
Вирішуючи справу по суті, суд 1-ї інстанції обґрунтовано виходив з наявності у позивача права на щомісячне підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції до 28.12.2007р.), дітям війни пенсія або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч.2 ст.46 Конституції України, а також ч.2 ст.3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ст.17 зазначеного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.
Згідно з положеннями ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу підлягають застосуванню ч.3 ст.46 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції до 28.12.2007р.), ст.17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не Постанова КМУ №530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Із врахуванням наведених положень чинного законодавства України, висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача провести виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за зазначений вище період є правильним.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильності висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст.183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Миколаєва - залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м.Миколаєва від 22 березня 2011 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко