Головуючий у 1 інстанції - Абдукадирова К.Е.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
11 листопада 2010 року справа №2а-16850/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Сіваченка І.В.
суддів Дяченко С.П., Шишова О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2, Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року у справі № 2а-16850/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області «про визнання незаконною бездіяльності, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 166822 грн. та зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати та виплачувати її у визначеному законом розмірі, зобов'язання Міністерства фінансів України профінансувати витрати на виплату заробітної плати», -
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області «про визання незаконною бездіяльності, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 166822 грн. та зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати та виплачувати її у визначеному законом розмірі, зобов'язання Міністерства фінансів України профінансувати витрати на виплату заробітної плати».
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року у справі № 2а-16850/10/0570 позов було задоволено частково, а саме: визнано незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України по виконанню постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати, стягнуто з Державної судової адміністрації України суму недоплаченої заробітної плати, яка утворилась в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу, починаючи з 19 серпня 2009 року, стягнуто з Державної судової адміністрації України суму заборгованості щомісячної надбавки за вислугу років, починаючи з 19 серпня 2009 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі № 2/174, тобто з 19 серпня 2009 року.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_2, Державна судова адміністрація України та Міністерство фінансів України подали апеляційні скарги, в яких просять постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначила, що відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.12.1997 року № 13 «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян, що була чинною на час прийняття постанови Печерським районним судом м. Києва від 19.03.2007 року, рішення суду про визнання неправомірним нормативно-правового ату або окремої його частини, яке набрало законної сили, тягне за собою недійсність цього акта чи його частини з моменту його прийняття.
Стаття 255 КАС України, якою керувався суд, вважаючи, що позивач має право на отримання заробітної плати у відповідності зі ст. 44 Закону України «Про статус суддів» з часу набрання чинності постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, тобто з 19 серпня 2009 року, регулює питання наслідків набрання законної сили судовим рішенням, а не питання з якого часу визначається недійсність чи незаконність правового акту.
Крім того, нормативні приписи, які визнаються нечинними в судовому порядку, відрізняються змістом від приписів акту вищої юридичної сили з самого початку своєї дії або з моменту набрання чинності тим актам вищої або рівної юридичної сили, який закріплює норму права з інакшим змістом. Факт такої невідповідності означає відсутність у них юридичної сили. Цей факт є наслідком того, що не можуть одночасно існувати два приписи, які по-різному регулюють одні й ті ж відносини, а також із загальновизнаних принципів права «Іех роstегіог dегоgаtе ргіог» і «lех suрегіог derogate legi іntегіог».
З огляду на зазначене висновок суду про те, що позивач має право на отримання заробітної плати у відповідності зі ст. 44 Закону України «Про статус суддів» з часу набрання чинності постанови окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, тобто з 19 серпня 2009 року, не відповідає принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 КАС України.
В обґрунтування апеляційної скарги Державна судова адміністрація України зазначила, що виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, виходячи з чого вона подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, визначених відповідно до ЗУ «Про статус суддів» та інших нормативно-правових актів для закладення їх до проекту закону Про Державний бюджет України на відповідний рік. Розподіл коштів за напрямками видатків ДСА України як головний розпорядник коштів здійснює самостійно.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (частини 5 і 6 статті 51 Бюджетного кодексу України).
Згідно з частинами першою та сьомою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду.
В даному випадку Державна судова адміністрація України діяла на підставі законів України про Державний бюджет України на 2005-2020 роки, Бюджетного кодексу України та статті 68 Конституції України, яка передбачає обов'язкове виконання самої Конституції та законів України, а, отже, не може бути відповідачем у даній справі.
В обґрунтування апеляційної скарги Міністерство фінансів України зазначило, що бюджетний кодекс України та положення про Міністерство фінансів України не передбачають підстав для фінансування заборгованості заробітної плати з Міністерства фінансів України на користь позивача. Таким чином, оскільки Міністерство фінансів України не розробляє проект закону про Державний бюджет України, а головним розпорядником коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, то вимоги позивача щодо визнання неправомірною бездіяльність Міністерства фінансів України та зобов'язання профінансувати заробітну плату та грошове утримання є безпідставним.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційні скарги не обґрунтованими, а судове рішення підлягає залишенню без змін з наступних підстав.
При розгляді справи в апеляційній інстанції встановлено наступне.
ОСОБА_2 обіймає посаду судці Апеляційного суду Донецької області з 1 листопада 2004 року (а.с.64 - 66).
Заробітна плата по позивача обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2009 роки.
Відповідно до довідки (а.с.8), яка видана позивачу Апеляційним судом Донецькій області, вказане призвело до недоотримання нею за період з січня 2006 року по травень 2010 року коштів у розмірі 139 874 грн. 43 коп.
Згідно із додатком 4 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», посадовий оклад судді апеляційного суду встановлено у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат.
Крім того, в матеріалах справи міститься наказ голови Апеляційного суду Донецької області від 1 листопада 2004 року №117к, яким позивачу встановлений посадовий оклад, відповідно до штатного розпису, надбавку за 4-й кваліфікаційний клас, надбавку за особливий характер роботи та інтенсивність праці у розмірі 50 % посацового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційний клас, надбавку за вислугу років - 23 роки 9 місяців стажу юридичної роботи у розмірі 30 % посадового окладу з урахуванням надбавок за кваліфікаційний клас, особливий характер роботи та інтенсивність праці (а.с.67), а також наказ голови Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2006 року № 22к, яким позивачу встановлена виплата надбавки за вислугу років за 25 років стажу юридичної роботи у розмірі 40% посадового окладу з урахуванням надбавок за кваліфікаційний клас, особливий характер роботи та інтенсивність праці (а.с.68).
Відповідно до пункту 8 статті 14 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 № 3018-ІІІ, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 статті 126 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 № 3018-ІІІ, Державна судова адміністрація здійснює матеріальне і соціальне забезпечення судців, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів.
Положення про Державну судову адміністрацію України, яке було затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 року № 182/2003 втратило чинність на підставі Указу Президента України від 23 червня 2009 року №477/2009. Інше положення затверджено не було.
У зв'язку з цим застосуванню підлягає Закон України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 № 3018-ІІІ, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 122 Закону України «Про судоустрій України», яка регулювала питання матеріально-технічного забезпечення судів, матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, в межах кошторису на утримання даного суду.
Відповідно до статті 126 Закону України «Про судоустрій України», яка визначає повноваження державної судової адміністрації, державна судова адміністрація, зокрема, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів.
Апеляційні суди на відміну від загальних судів мають власну бухгалтерію та безпосередньо здійснюють нарахування і виплату заробітної плати судцям, що й обумовлює статус суду в даній справі як відповідача та здійснення ним зобов'язань по нарахуванню та виплаті недоплаченої плати.
Таким чином, органами, які здійснюють матеріальне забезпечення суддів, є Державна судова адміністрація України та апеляційний суд Донецької області.
Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України. Відповідно до статті стаття 11 Закону України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів», який був чинним на день виникнення спірних правовідносин, незалежність суддів забезпечується, зокрема, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу. Згідно із статтею 14 цього Закону, однією з гарантій самостійності судів і незалежності судців є належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів. Таким чином, заробітна плата суддів, є елементами статусу судді.
Відповідно до статті 44 Закону України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (в редакції, що діяла станом на 1 січня 2006 року), заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя та складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, інших надбавок.
Згідно із абзацом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року № 514, посадовий оклад Голови Верховного Суду України становить 15 розмірів мінімальної заробітної плати, отже посадовий оклад суддів - заступників голів судових палат апеляційних судів не може бути нижчий 9,5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 44 Закону України від 15.12.1992 № 2862-ХІІ «Про статус суддів», заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо гарантій незалежності суддів у своїх рішеннях, зокрема, від 24 червня 1999 року у справі № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року у справі № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 01 грудня 2004 року у справі № 19рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 01 грудня 2004 року у справі № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів). У вказаних рішеннях зазначено, що за змістом статті 126 Конституції України положення частини третьої статті 11 Закону України «Про статус суддів» у взаємозв'язку з частиною восьмою статті 14 Закону України «Про судоустрій України» треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7.
Вказану постанову доповнено, зокрема, пунктом 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865», яким встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 19 березня 2007 року в адміністративній справі за позовом особи до держави Україна, Кабінету Міністрів України, треті особи Державне казначейство України, Державна судова адміністрація, про визнання протиправною бездіяльність та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, визнано протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів».
Зазначену постанову залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2007 року та ухвалою Вищого адміністративного Суду України від 29 жовтня 2009 року.
Таким чином, з 3 грудня 2007 року - дня набрання законної сили судовим рішенням, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» є протиправним і скасованим.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» встановлено, що розміри посадових окладів судців, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року по справі №2/174 за позовом особи до Кабінету Міністрів України, треті особи Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, про визнання незаконними та скасування актів, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року по справі № 22-а-26751/08/.
Таким чином, з 19 серпня 2009 року - дня набрання законної сили судовим рішенням, постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці суддів» є протиправними.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає наслідки набрання законної сили судовим рішенням, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Отже, з 3 грудня 2007 року є протиправним і скасовано пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів», а з 19 серпня 2009 року - є протиправними постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865» та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 «Про оплату праці судців».
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів» з часу набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2008 року у справі №2/174, тобто з 19 серпня 2009 року, нарахованої з урахуванням послідовного збільшення, відповідно до статті 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI та Закону України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року № 1646-УІ, який спрямований на встановлення розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плат, що забезпечить належний соціальний захист кожного громадянина України у період фінансово-економічної кризи, який складає з 1 листопада 2009 року 744 грн., а з 1 січня 2010 року - в розмірі 569 грн.
Отже, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9,5 мінімальних заробітних плат, встановлених чинним законодавством, починаючи з 19 серпня 2009 року, є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави, як конституційної гарантії, пов'язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує принцип поділу влади, передбачений статтею 6 Конституції України.
Частиною 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІ, було передбачено, що суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 відсотків, понад 5 років -15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI змінено порядок нарахування надбавки за вислугу років та встановлено, що вказана надбавка розраховується у тих же відсотках, однак, не від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи, а від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.
ОСОБА_3 Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року по справі № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 61 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до статті 44 Закону України «Про статус суддів».
Таким чином, зміни до абзацу другого частини 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів», внесені Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» втратили чинність з 22 травня 2008 року.
Згідно наказу голови Апеляційного суду Донецької області від 1 листопада 2004 року №117к, позивачу встановлено надбавку за вислугу років - 23 роки 9 місяців стажу юридичної роботи у розмірі 30 % посадового окладу, а згідно наказу голови Апеляційного суду Донецької області від 31 січня 2006 року № 22к позивачу встановлена виплата надбавки за вислугу років за 25 років стажу юридичної роботи у розмірі 40% посадового окладу, а не від щомісячного заробітку, що з 22 травня 2008 року суперечить Закону України «Про статус суддів», тому, суд приходить до висновку про неправомірність дій відповідачів щодо нарахування позивачу надбавки за вислугу років, виходячи з посадового окладу з урахуванням надбавки за кваліфікаційні класи замість щомісячного заробітку.
Згідно із пунктом 5 статті 116 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року № 3018-ІІІ, ОСОБА_3 суддів України розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів; розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення з цих питань; здійснює контроль за організацією діяльності судів та діяльністю державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів судів і посадових осіб державної судової адміністрації про їх діяльність.
ОСОБА_3 суддів України від 27 червня 2008 року № 105 зобов'язано Державну судову адміністрацію України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та вищі спеціалізовані суди України обрахувати і включити до бюджетного запиту на 2009 рік кошти, необхідні для здійснення перерахунку заробітної плати, щомісячного грошового (довічного) утримання та вихідної допомоги суддям за період з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року та за період 2005 - 2008 роки, у зв'язку з визнанням протиправним та скасування пунктів 4-1, 5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» відповідно до постанов Печерського районного суду м. Києва від 21 грудня 2005 року і 19 березня 2007 року, а також підготувати пропозиції про внесення змін до скасованих постанов Уряду.
Статтями 32-37 Бюджетного кодексу України на Міністерство фінансів України покладено обов'язок щодо складання проекту закону про Державний бюджет України, визначення основних організаційно-методичних засад бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України, визначення на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, визначення на підставі основних макропоказників економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді загального рівня доходів та видатків бюджету і надання оцінки обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміні та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Відповідально до статті 111 Бюджетного кодексу України, Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно державного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України. Згідно із пунктів 1, 2 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 14, Державна судова адміністрація України (ДСА) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
ДСА у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_3 України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з'їзду суддів України та ОСОБА_3 суддів України, цим Положенням.
Згідно із нормами статті 126 Закону України «Про судоустрій України», Державна судова адміністрація, зокрема готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів. Згідно приписів статті 58 Бюджетного кодексу України, ДСА України є розпорядником коштів, а тому зобов'язана організовувати розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України, яке, в свою чергу, за результатами аналізу приймає рішення щодо включення бюджетного запиту до пропозицій проекту Державного бюджету, готує проект Закону України про Державний бюджет України. Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені Конституцією України за законами України та не можуть бути скасовані чи змінені без відповідної компенсації.
Тобто, Державна судова адміністрація України повинна була внести до Міністерства фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетного фінансування судової системи у зв'язку з визначенням судом незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям, пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865» та пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», що не було виконано в порушення вимог статей 20, 21 Бюджетного кодексу України, у зв'язку з цим, порушено принцип відповідальності учасника бюджетного процесу, яким передбачено, що кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Державна судова адміністрація України не забезпечила подання кошторису на суми гарантованих законом заробітних плат суддів до Міністерства фінансів України та не здійснила фінансування витрат на виплату заробітної плати суддям в повному розмірі, тому для реального виконання судових рішень щодо виплати заробітної плати суддям, Державна судова адміністрація України повинна отримати за рішенням суду з Державного бюджету України додаткове фінансування на бюджетну програму «Виконання рішень судів на користь суддів», виділення якого здійснює Міністерство фінансів України.
З огляду на зазначене, відповідачами не було своєчасно здійснено відповідного перерахунку посадового окладу та грошового забезпечення позивачу, оскільки нарахування заробітної плати та грошового утримання з 19 серпня 2009 року здійснювалося на підставі скасованого пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Внаслідок цього заробітна плата позивача з 19 серпня 2009 року обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі ідповідних Законів України про Державний бюджет України, чим порушено право позивача на належне матеріальне забезпечення.
З наведеного вбачається, що саме бездіяльність відповідачів - Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України призвела до порушення розрахунку заробітної плати у відповідності до нормативно - правових актів, тому позовні вимоги про визнання незаконною бездіяльності Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України по виконанню постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 3 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо нарахування посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати; стягнення із Державної судової адміністрації України недоплаченої заробітної плати, яка утворилась в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу, з січня 2006 року по 31 травня 2010 року в сумі 139 874 грн. 43 коп. та неправильного нарахування вислуги років з січня 2009 року; зобов'язання з 1 червня 2010 року виплачувати заробітну плату, нарахування якої проводити із середнього заробітку, розрахованого відповідно до діючого на цей момент мінімального розміру заробітної плати підлягають задоволенню частково.
Відтак, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України недоплаченої заробітної плати, яка утворилась в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при розрахунку посадового окладу, починаючи з 19 серпня 2009 року та стягнення із Державної судової адміністрації України заборгованості щомісячної надбавки за вислугу років, починаючи з 19 серпня 2009 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання з 1 червня 2010 року виплачувати заробітну плату, нарахування якої проводити із середнього заробітку, розрахованого відповідно до діючого на цей момент мінімального розміру заробітної плати, суд зазначає, що спірним періодом в даній справі є період з січня 2006 року по травень 2010 року. В межах Кодексу адміністративного судочинства України, захисту підлягає порушене право позивача, внаслідок чого зобов'язання Державної судової адміністрації України з 1 червня 2010 року виплачувати заробітну плату є безпідставним, оскільки встановлює обов'язок на майбутнє, без врахування змін чинного законодавства, яке може мати місце, та без наявності спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачі не надали суду достатніх, беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції була дана належна оцінка доказам, зібраним в справі з достатньою повнотою і всебічністю.
Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків місцевого суду. Таким чином, підстав для їх задоволення та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2, Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2010 року у справі № 2а-16850/10/0570 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Апеляційного суду Донецької області «про визання незаконною бездіяльності, стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 166822 грн. та зобов'язання провести перерахунок розміру заробітної плати та виплачувати її у визначеному законом розмірі, зобов'язання Міністерства фінансів України профінансувати витрати на виплату заробітної плати» - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: І.В.Сіваченко
Судді: С.П.Дяченко
ОСОБА_4