28 вересня 2015 рокусправа № 804/1583/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,
секретарі судового засідання: Портненко М.В.,
за участі представника позивача: Лютої О.М.,
представника відповідача Леонової Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі № 804/1583/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новолозуватське» до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Позивач 20.01.2015 року звернувся до суду з позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення податкового органу №0002041500 від 26.08.2014 року та №002041500 від 04.11.2014 року.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано податкові повідомлення - рішення Криворізької об'єднаної державної податкової інспекції Міністерства доходів та зборів України у Дніпропетровській області №0002041500 від 26.08.2014 року та № 002041500 від 04.11.2014 року.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Позивач - ТОВ «Новолозуватське» (код ЄДРПОУ 30659913) зареєстроване як юридична особа, перебуває на податковому обліку в Криворізькій північній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
Відповідач - Криворізька північна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.
В період з 05.08.2014 року по 05.08.2014 року Криворізькою північною об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління Міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Новолозуватське» щодо дотримання вимог податкового законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість під час здійснення фінансово - господарських відносин з ТОВ «Юві-Лайф» за період з 01.03.2014 року по 31.03.2014 року, за результатами якої 05.08.2014 року складений акт №104/04-83-22-02/30659913 (а.с.13-15).
Відповідно до висновків вказаного акту перевірки позивачем порушено вимоги п.п.209.6, 209.11 ст.209 Податкового кодексу України, в частині неправомірного застосування пільги з податку на додану вартість, в результаті чого завищено суму з податку на додану вартість, яка в поточному звітному періоді підлягає нарахуванню (Ряд 18 скороченої (по ст.209 Податкового кодексу України) декларації з ПДВ) та залишається в розпорядженні сільськогосподарського підприємства та спрямовується на спеціальний рахунок всього в сумі 100327,50 грн., а тому на підставі п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України дане порушення тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, а саме 100327,50 грн..
На підставі акту перевірки податковим органом 26.08.2014 року винесене податкове повідомлення рішення форми «Р» за №0002041500, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по сплаті штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 100327,50 грн. (а.с.16).
Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач в порядку, передбаченому п.п.56.2, 56.3 ст.56 ПК України звернувся зі скаргою вих. №57 від 08.09.2014 року до Головного управління міністерства доходів та зборів у Дніпропетровській області (а.с.18-23).
Рішенням ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №7666/10/04-36-10-08-09 від 27.10.2014 року залишило первинну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення без змін.
Додатково ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області збільшило розмір застосованої до ТОВ «Новолозуватське» штрафної (фінансової) санкції на 501637,50 грн. (а.с.24-26), на підставі якого відповідачем 04.11.2014 року було прийнято податкове повідомлення - рішення форми «Р» за № 002041500 про донарахування позивачу податкового зобов'язання по сплаті штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 501637,50 грн. (а.с.17).
Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями та в порядку, передбаченому п.п.56.2, 56.3 ст.56 ПК України звернувся до Державної фіскальної служби України з повторною скаргою вих. №71 від 06.11.2014 року (а.с.27-32).
Державна фіскальна служба України своїм рішенням №9662/6/99-99-10-01-25 від 25.12.2014 року залишила повторну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення без змін (а.с.33-35).
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до зазначеного вище акту перевірки податковим органом зроблені висновки, що взаємовідносини ТОВ «Новолозуватське» з ТОВ «Юві-Лайф» не підтверджуються, оскільки відсутні сертифікати якості, акти приймання-передачі товару, довіреності, товарно-транспортні накладні оформлені неналежним чином, накладні, прибуткові ордери, рахунки, банківські виписки за перевіряємий період не надані, отже підприємством ТОВ «Новолозуватське» відображені в податковій звітності правові відносини без мети реального настання правових наслідків.
Перевіркою встановлено відсутність факту придбання товарів у ТОВ «Юві-Лайф».
ТОВ «Новолозуватське» подало уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість від 15.07.2014 року №9040360507 та самостійно зменшило податковий кредит на суму ПДВ 100328 грн..
На думку податкового органу ТОВ «Новолозуватське» за березень 2014 року при господарській операції придбання палива у ТОВ «Юві-Лайф» скористалось незаконною пільгою. У зв'язку з тим, що факт придбання палива не підтверджується, ТОВ «Новолозуватське» не мало право включати вище зазначену суму до скороченої декларації по спеціальному режиму, зменшуючи таким чином витрати, та використовувати кошти зі спеціального рахунку не за призначенням.
Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно статті 9 Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Також, відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03.03.2014 року між ТОВ «Новолозуватське» (покупцем) та ТОВ «Юві-Лайф» (продавцем) був укладений договір купівлі - продажу нафтопродуктів за №12 (а.с.38).
Відповідно до п.1.1. цього договору, продавець повинен поставити і передати у власність покупцю нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість в строки та порядку, передбачені даним договором.
Пунктом 1.3. договору передбачено, що кількість, асортимент та ціна партій товару погоджується сторонами згідно видаткових накладних чи інших супроводжуючих документів.
У відповідності до п.2.1. договору, поставка товару здійснюється: автомобільним транспортом покупця зі складу продавця (ЕХW) або автомобільним транспортом продавця до місця визначеного покупцем (СРТ).
Відповідно до п.3.1 договору, вартість товару визначається з урахуванням ПДВ, наливу та з урахуванням транспортних витрат.
Пунктом 3.3 договору визначено, що розрахунки за цим договором здійснюються на підставі виставленого продавцем рахунку в безготівковій форм і шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця.
Відповідно до п.3.4 договору купівлі - продажу нафтопродуктів, розрахунки здійснюються за 100% передоплатою, або за фактом поставки.
На виконання вказаного договору ТОВ «Юві-Лайф» здійснило поставку позивачу 53430 літрів дизельного палива ДТ-3-К5 сорт Р код 2710194300, загальною вартістю 601965,00 грн., в тому числі і на суму 100327,50 грн., що підтверджується: рахунками фактурами №СФ-0000025 від 12.03.2014 року та №СФ-0000026 від 14.03.2014 року; видатковими накладними №РН-0000025 від 13.03.2014 року, №РН-0000026 від 13.03.2014 року та Ш-0000028 від 17.03.2014 року; товарно - транспортними накладними від 13.03.2014 року, від 13.03.2014 року та від 17.03.2014 року (а.с.39-41, 44-46).
Розрахунки за договором проведені у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями № 3596 від 14.03.2014 року на суму 401037,00 грн., в тому числі ПДВ - 66839,50 грн.; № 3597 від 14.03.2014 року на суму 200928,00 грн., в тому числі ПДВ - 33488,00 грн. (а.с.47, 64-65).
ТОВ «Юві-Лайф» були виписані податкові накладні № 5 від 13.03.2014 року, № 6 від 13.03.2014 року, № 7 від 14.03.2014 року (а.с.42-43).
Апелянтом не спростовано того факту, що всі податкові накладні, видані ТОВ «Юві-Лайф», були зареєстровані в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний контрагент позивача є платником податку на додану вартість та сплачуює його.
Оцінюючи вищезазначені документи на предмет реальності здійснення господарських операцій, суд першої інстанції дійшов висновку, і з цим погоджується колегія суддів, що у розумінні частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначені первинні документи фіксують факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Новолозуватське» та ТОВ «Юві-Лайф» та є доказом того, що діяльність ТОВ «Новолозуватське» з ТОВ «Юві-Лайф» спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Податковий орган в акті перевірки дійшов висновку про відсутність реальності господарських операції між позивачем та його контрагентом.
Проте, відповідачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Посилання апелянта на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні як першої так й апеляційної інстанцій.
З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
В матеріалах справи відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом нікчемною або недійсною.
Таким чином, податковим органом без належних доказів та підстав в акті перевірки позивача зазначено про відсутність реальності робіт (послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням. Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Колегія суддів не приймає посиланння апелянта на те, що ТОВ «Юві-Лайф» не отримувало у лютому та березні 2014 року нафтопродукти, а саме - дизельне паливо, та не мало власних основних фондів, які б дали змогу зберігати дизельне паливо, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Навіть у разі, якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) і порушив вимоги податкового законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування податку на додану вартість за правочином з таким контрагентом у разі, якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування, сплатив за виконані товари і послуги, і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.
При цьому жодною нормою законодавства України не передбачається обов'язку платників податків - одержувачів товарів (послуг) - вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомості щодо повноти сплати ними податків за окремою операцією придбання товарів, відомостей щодо третіх осіб (постачальників у ланцюгу), перевіряти додержання чи порушення ними законодавчих приписів, а також наявність у цих контрагентів умов для належного здійснення господарської діяльності, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника податків від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, а також від господарських та виробничих можливостей контрагента.
Крім того колегія суддів зазначає, що факт документального підтвердження реальності здійснення господарських відносин позивача з ТОВ «Юві-Лайф» встановлений довідкою Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Юві-Лайф» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Новолозуватське», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.03.2014 року - 31.03.2014 року» №382/11-23-22-06/37297722 від 21.07.2014 року, відповідно до висновків якої звіркою ТОВ «Юві-Лайф» документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Новолозуватське», їх вид, обсяг, якість та розрахунки ( а.с. 48 ).
Відповідачем а ні в апеляційній скарзі, а ні в суді першої та апеляційної інстанції висновків вказаної довідки Кіровоградської ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області не спростовано.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що викладені в акті перевірки № 104/04-83-22-02/30659913 від 05.08.2014 року факти та висновки відповідача є безпідставними, оскільки ґрунтуються на припущеннях і не містять фактичних даних на підтвердження виводів про нікчемність правочинів.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень - рішень №0002041500 від 26.08.2014 року та №002041500 від 04.11.2014 року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі №804/1583/15 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 березня 2015 року у справі № 804/1583/15 залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
В повному обсязі ухвалу складено 29 вересня 2015 року.
Головуючий суддя: І.В. Юрко
Суддя: М.М.Гімон
Суддя: С.Ю. Чумак