18 серпня 2015 рокусправа № 804/2353/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.
суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.
при секретарі: Трахт К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2015 р. у справі №804/2353/15 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Новий» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Новий» (далі за текстом - Банк) звернулось до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих 12 серпня 2014 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів № 0000164300, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України у розмірі 9817220,13 грн. основного платежу, 2454305,03 грн. - штрафних (фінансових) санкцій; № 0000144300, яким визначено податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата - 596282461,12 грн., 413998641,46 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0000154300, яким збільшена сума податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму основного боргу 115806,54 грн., 28951,64 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями); № 0000174300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11745976,04 грн. В обґрунтування позову зазначалось про незгоду з висновками, викладеними в Акті перевірки № 418/28-01-43-19361982 від 22.07.2014 року «Про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання ПАТ «АКБ «Новий» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013 рр.».
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2015 року позовні вимоги задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій виклав обставини, встановлені під час податкової перевірки та обґрунтував правову позицію контролюючого органу щодо встановлених порушень податкового законодавства. На думку апелянта, оскаржена постанова підлягає скасуванню як незаконна та необґрунтована, а у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено через їх безпідставність.
У поданих до суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач просив залишити постанову суду першої інстанції без змін як законну та обґрунтовану.
Представники сторін у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та письмових запереченнях на неї.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування.
Як встановлено судом першої інстанції на підставі досліджених письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, в період з 02.06.2014 року по 15.07.2014 року фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на підставі наказу № 292 від 21.05.2014 року поводилась планова виїзна перевірка ПАТ «АКБ «Новий» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої 22.07.2014 року складений Акт № 418/28-01-43-19361982 (т.1 а.с. 17-118). На підставі Акту перевірки керівником відповідача 12.08.2014 року були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, які Банк оскаржив як в адміністративному, так і в судовому порядку (т.1 а.с.144-147).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, які прийняті за відсутності допущених Банком порушень податкового законодавства, що відображені контролюючим органом в Акті.
Перевірка оскарженої постанови суду здійснюється колегією суддів в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, як це передбачено статтею 195 Кодексу адміністративного судочинства України.
1) Щодо правильності нарахування, утримання та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб з сум інших доходів, виплачених готівкою з каси Банку фізичним особам.
Апелянт стверджує, що Банком порушено вимоги п.п.164.2.19 п.164.2 ст. 164, п.п.168.1.1, 168.1.2 ст. 168, абз. «а» п.171.2 ст. 171, ст. 176 Податкового кодексу України, а саме - не нарахований, не утриманий та не сплачений до бюджету податок на доходи фізичних осіб із сум інших доходів, виплачених готівкою з каси Банку фізичним особам у вигляді коштів на закупівлю сільськогосподарської продукції юридичними особами, які здійснювали такі закупівлі в перевіряємому періоді у розмірі 753534069,41 грн. Також апелянт зазначає, що Банком не надано до перевірки документів на підтвердження видачі готівки саме на закупівлю сільськогосподарської продукції.
Під час перевірки було встановлено, що з каси Банку видавалась готівка представникам юридичних осіб на загальну суму 4432662200,04 грн., яка не була використана юридичними особами на закупівлю сільськогосподарської продукції, оскільки останні не подали до податкових органів звіти за формою № 1-ДФ (а.с. 101-108). У зв'язку з цим контролюючий орган вважає, що у фізичних осіб, які отримували готівку, виник дохід, який підлягає оподаткуванню. За вказані порушення Банку збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата у розмірі 596282461,12 грн. ( в межах 1095 днів) та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 413998641,46 грн.
Суд першої інстанції визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення, яким визначена вказана сума податкового зобов'язання, зазначивши, що Банк по відношенню до фізичних осіб - представників юридичних осіб (клієнтів Банку) не є податковим агентом, а операції з видачі готівки таким представникам не можуть вважатись доходом цих осіб, який оподатковуються податком.
Колегія суддів зазначає, що згідно термінологією, наведеною у Законі України «Про банки і банківську діяльність» банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку; розрахункові банківські операції це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи.
Під час перевірки було встановлено, що Банком були здійсненні банківські операції по видачі готівки з рахунків клієнтів-юридичних осіб. Однак, незважаючи на те, що готівкові кошти видані фізичним особам - представникам клієнтів-юридичних осіб, зазначені банківські операції відбулись в межах правовідносин між Банком та його клієнтами - юридичними особами.
Наступним підлягає з'ясуванню питання, чи є отримані від імені юридичних осіб-клієнтів Банку грошові кошти оподатковуваним доходом їх представників-фізичних осіб і чи має Банк статус податкового агенту щодо податку на такі доходи.
Згідно п.п.14.1.54. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України;
ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;
ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
За приписами п.п.14.1.180 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18та розділом IV цього Кодексу.
Підпунктом 168.1.1 п.168.1 ст.168 цього ж Кодексу визначено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Отже, отримані фізичними особами, як представниками юридичних осіб за розпорядженням останніх кошти з рахунків, які обслуговуються Банком, не можуть вважатись доходами цих фізичних осіб у розумінні наведених вище норм Податкового кодексу України (оскільки виплачені Банком не на користь фізичних осіб), а відтак і Банк не зобов'язаний нараховувати та сплачувати податок як податковий агент.
Правовідносини між фізичними особами - представниками юридичних осіб та юридичними особами, які наділили цих осіб представницькими функціями, щодо отримання та повернення коштів не є спірними при розгляді даної справи, як і питання витрачання коштів юридичними особами не на цілі, на які вони були видані Банком. На думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, вірно застосував матеріальний закон та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність визначення контролюючим органом Банку суми податку на доходи фізичних осіб.
2) Щодо правильності нарахування процентних доходів по кредитному договору за фактичний час користування позичальником кредитними коштами.
Як стверджує апелянт, Банком порушені вимоги п.п.14.1.206 п.14.1 ст.14, п.135.1 ст. 135, абз. «а» п.п.135.4.2 п.135.4 ст. 135, п. 137.21 ст. 137 Податкового кодексу України, оскільки ним припинені нарахування процентів за кредитним договором, укладеним із ТОВ «ТД «Партнер Групп» з 13.07.2012 року у зв'язку із визнанням боржника банкрутом. На думку контролюючого органу, Банк зобов'язаний був нараховувати проценти до повного погашення боржником заборгованості за кредитним договором.
Судом першої інстанції встановлено, що між Банком та ТОВ «ТД «Партнер Групп» 06.03.2008 року укладено кредитний договір на суму 9500000 грн. З 13.07.2012 року Банком припинено нарахування процентів за даним договором у зв'язку із визнанням ТОВ «ТД «Партнер Групп» банкрутом відповідно до постанови господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2012 року.
На думку податкового органу, нарахування відсотків мало здійснюватись до повного погашення заборгованості, яке відбулось 10.07.2013 року після здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке перебувало у заставі Банку.
Суд першої інстанції дійшов висновку про правильність припинення Банком нарахування відсотків, пославшись на приписи статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», за якими з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав та у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів, обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Апелянт акцентує увагу на тому, що проценти, передбачені кредитним договором, за своєю правовою природою є платою за користування кредитними коштами і не можуть розцінюватись як санкція, про що зазначено у самому визначенні терміну процентів, наведеною у п.п.14.1.206 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.
Колегія суддів частково погоджується з такими доводами. Дійсно, неустойка (штраф, пеня) - це засіб забезпечення виконання зобов'язань, на відміну від процентів, які є платою банку за користування кредитними коштами. Проте, на думку колегії суддів, питання правомірності припинення нарахування процентів має вирішуватись в контексті особливостей, визначеними Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Статтею 38 цього Закону також визначено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав, господарська діяльність банкрута завершується, припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та, розпорядження його майном, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута. Метою введення передбачених Законом заходів є недопущення виникнення жодних зобов'язань після визнання боржника банкрутом, крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Незважаючи на свою правову природу, як господарські санкції (штраф, пеня), так і проценти мають грошовий вираз, нарахування яких після визнання боржника банкрутом призводить до виникнення зобов'язань по їх сплаті та збільшення заборгованості, що суперечить приписам зазначеної вище норми Закону.
На думку колегії суддів, заслуговують на увагу і доводи Банку щодо у разі нарахування ним процентних доходів за період після визнання боржника банкрутом він був би зобов'язаний сформувати 100 % суму страхового резерву за такими доходами, що збільшило суму витрат Банку, яка дорівнювала за числовим значенням сумі доходів від нарахованих процентів, однак контролюючим органом зазначені доводи до уваги не прийняті.
3) Щодо правомірності віднесення Банком до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрат по договорам купівлі-продажу (відступлення) права вимоги.
Під час податкової перевірки встановлені порушення п.138.1, п.138.2, п.п.138.12.2, п.138.12 ст.138, п.п.139.1.9 п.139 ст.139, п.153.5 ст.153 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за договорами купівлі-продажу (відступлення) права вимоги на загальну суму 71164308,64 грн.
Як вбачається з Акту перевірки, в період 2012-2013 рр. Банком укладено 26 договорів купівлі-продажу (відступлення) права вимоги. На думку апелянта, за своїм економічним змістом ці договори є операціями факторингу, укладати які мають виключно фінансові установи, як це зазначено у Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Оскільки Банком не дотримано обов'язкової вимоги до укладання договорів факторингу, який є основним документом, та в подальшому передано грошову вимогу за актом приймання-передачі не належній особі, як акт, так і договір зі сторони нового кредитору підписано не посадовою особою фінансової установи, як того вимагає стаття 1079 Цивільного кодексу України, то такі первинні документи не можуть братись до уваги в контексті оподаткування, та підтверджувати понесені Банком витрати. Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість на ведення і зберігання яких передбачена правилами введення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Суд першої інстанції, погодившись із доводами Банку, дійшов висновку, що останнім в бухгалтерському та податковому обліках відображені належним чином операції з відступлення права вимоги за вказаними вище договорами, порушень вимог податкового законодавства в частині формування витрат не допущено.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, контролюючий орган поставив під сумнів дійсність договорів відступлення права вимоги, які, на його думку, є договорами факторингу, що є здійсненням професійної діяльності на ринку фінансових послуг відповідно до вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що реалізація контролюючим органом функцій, передбачених Податковим кодексом України в частині здійснення контролю своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів, платежів, має відбуватись у відповідності до повноважень, якими цей орган наділений.
Так, п.п.20.1.30 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України визначено право на звернення до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Відповідач зазначеним правом на звернення до суду не скористався, безпідставно поставивши під сумнів правомірність правочинів, здійснених між позивачем та його контрагентами у період, що був підданий перевірці.
Крім того, особливості податкового обліку операцій з відступлення права вимоги регулюються пунктом 153.5 статті 153 Податкового кодексу України. Відповідні норми не містять вимог щодо суб'єктного складу учасників операцій з відступлення права вимоги. Отже, незалежно від того, чи є учасники відповідних операцій професійними учасниками ринку фінансових послуг, оподаткування таких операцій здійснюється за однаковими правилами. Відповідно, відсутність або наявність ліцензій не впливає на визначення правомірності відображення наслідків відповідних операцій у податковому обліку. Операції з відступлення права вимоги були належним чином відображені Банком у податковому обліку, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, не встановлено. Посилання контролюючого органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства, зокрема того, що регулює діяльність на ринку фінансових послуг, не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про порушення інтересів держави у фіскальній сфері.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставного зменшення витрат Банку, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.
4) Щодо правильності нарахування процентних витрат за договорами про залучення коштів у депозит на умовах субординованого боргу.
Під час податкової перевірки контролюючим органом встановлені порушення абз. «а» п.п.138.1.1 п.138.1, п.п.138.5.2 п.138.5 ст.138 Податкового Кодексу України у зв'язку із нараховуванням Банком відсотків із порушенням умов договорів № 3884709/Д7 та № 4040809/Д7 про залучення коштів у депозит на умовах субординованого боргу в частині неврахування зміни розміру облікової ставки НБУ, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування на загальну суму 773247,10 грн. Так, у період з 01.04.2011 року по 31.07.2013 року неодноразово змінювався розмір облікової ставки НБУ, проте постановою Правління НБУ № 592 від 30.10.2010 року встановлено максимальне значення процентної ставки у національній валюті - не вище розміру облікової ставки НБУ плюс 2,5 відсотка річних. Банком зазначені вимоги Постанови та договорів порушені, в періоди з 01.04.2011 року по 22.03.2012 року, з 23.03.2012 року по 31.04.2013 року завищені проценті ставки, що призвело до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.
Суд першої інстанції в оскарженій постанові зазначив, що згідно з п. 3.3 глави 3 розділу III Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні» № 368 від 28.08.2001, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 року за №841/6032 (надалі по тексту - Постанова НБУ № 368), процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати протягом усього періоду дії угоди (договору) максимальної ставки залучення субординованого боргу, що встановлюється за рішенням Правління Національного банку з огляду на економічні умови на ринку банківських послуг та приймається банком на відповідну дату у разі залучення коштів шляхом укладання прямих договорів - на дату укладання угоди.
Крім того, Національний банк України, який згідно п.4 ч.1 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна, у листі № 40-112/46803 від 22.08.2014 року роз'яснив порядок застосування прийнятою його Правлінням постанови № 368 і зазначив, що Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні не містить вимог стосовно збільшення/зменшення процентної ставки за угодою (договором) про залучення коштів на умовах субординованого боргу у разі зміни максимальної ставки залучення субординованого боргу (т. 1 а.с.257). Також судом першої інстанції досліджені матеріали інспекційної перевірки Банку, проведеною Управління НБУ у Дніпропетровській області від 21.06.2013 та від 05.06.2014, з аналізу яких встановлено, що порушень у сфері фінансової діяльності банку, зокрема із залучення коштів на умовах субординованого боргу Банком не допущено.
5) Щодо правильності відображення у складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду.
Зважаючи на те, що судом визнано безпідставним збільшення контролюючим органом суми грошового зобовязання Банку за платежем податок на прибуток у розмірі 9 817 220,13 грн. за основним платежем та 2 454 305,03 грн. за штрафними санкціями, неправомірним є і висновок відповідача про завищення на 11 745 946,04 грн. суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, тому спірне податкове повідомлення-рішення № 0000174300, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у вказаному вище розмірі не можна вважати правомірним.
6) Щодо заниження об'єкту оподаткування податком на додану вартість послуг, отриманих від Visa Internetional та MasterCard Worldwide.
Податковою перевіркою встановлено порушення Банком абз. «а» п.п.14.1.185 п.14.1 ст.14, абз. «б» п.185.1 ст.185, абз. «д» п.186.3 ст.186, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.202.1 ст.202, п.208.5 ст.208 Податкового кодексу України внаслідок заниження Банком обсягу продажу на вартість отриманих послуг від платіжних систем Visa Internetional та MasterCard Worldwide у розмірі 620654,49 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 124130,90 грн.
Апелянт стверджує, що за договором № 05/010-12, укладеного з ПАТ Перший Український Міжнародний банк», яким визначено порядок та умови співробітництва, направленого на випуск та обслуговування платіжних карток платіжних систем Internetional та MasterCard Worldwide, Банк прийняв на себе обов'язок відшкодовувати фактичні витрати ПАТ «ПУМБ» у зв'язку із виконанням доручення.
Як зазначив суд першої інстанції, відповідно до змісту пп.196.1.5 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Постановою Правління Національного банку України № 400 від 15.11.2011 було затверджено Перелік типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування. У п. 6.6 цієї Постанови визначено, що до даного Переліку входять послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ (спеціальних платіжних засобів). Відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим Постановою Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено перелік первинних документів. Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, особові рахунки та виписки з них.
Судом встановлено, що ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» проводить списання необхідних сум з кореспондентського рахунку ПАТ «АКБ «Новий» в тому числі і сум винагород, що дає право останньому на основі наданих виписок відносити до складу валових витрат всі витрати, пов'язані з підтримкою членства ПАТ «АКБ «Новий» в асоціації VISA International і Master Card International. Оскільки, позивач не мав договірних відносин із нерезидентами - платіжними системами Visa Internetional та MasterCard Worldwide., проведення операцій з використанням яких забезпечувалось агентом платіжних систем ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», з яким позивача перебував у договірних відносинах, у Банка позивача відсутні підстави для підписання з такими нерезидентами актів приймання-передачі на виконання послуг.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суді першої інстанції, що між Банком (резидент) та ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» (резидент) було фактично укладено договір про надання послуг, предметом яких не є послуги спеціальних платіжних засобів (СПЗ) під час здійснення розрахунково-касових операцій. Відтак, у Банка відсутні підстави для того, щоб вважати операції з ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» такими, що підпадають під дію Постанови НБУ № 400 та пп.196.1.5 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України, та, відповідно, - не вважати дані операції об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 200 цього ж Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням того, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій ухвалі, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2015 р. у справі № 804/2353/15 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: А.В. Шлай
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: С.В. Чабаненко