Cправа № 2a-0770/3266/11
Ряд стат. звіту № 2.1
Код - 07
25 листопада 2011 року м. Ужгород
Закарпатський окружний адміністративний суд під головуванням судді Калинич Я.М., за участю секретаря судового засідання Краснової О.Р., та сторін, які беруть участь у справі:
представник позивача: ОСОБА_1
представник відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємець ОСОБА_3до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся доЗакарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області, якою просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 26 вересня 2011 року за № 0021891700/3563/НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 59669 грн. за основним платежем та 14917,25 грн. за штрафними санкціями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене податкове повідомлення-рішення Свалявської МДПІ прийнято відповідачем всупереч норм чинного законодавства, зокрема, підставою для збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість є віднесення до податкового кредиту сум, пов'язаних з придбанням двох вантажних автомобілів, отриманих відповідно до договорів фінансового лізингу від 19.08.2010 року. Відповідні суми ПДВ, згідно висновків перевірки, позивач не мав права включати до податкового кредиту, оскільки транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами. Позивач посилається на норми податкового законодавства України, які регулювали порядок оподаткування податком на додану вартість операцій з фінансового лізингу у відповідному звітному періоді та вказує на те, що такі норми не обмежують право платника податку на податковий кредит залежно від суб'єктного складу сторін у правовідносинах за договором фінансового лізингу і визначають одинакові права та обов'язки як для юридичних, так і для фізичних осіб, платників податку (в тому числі і фізичних осіб-підприємців).
У судовому засіданні представник позивача уточнив заявлені позовні вимоги та зменшивши останні, а саме: просив визнати протиправним та скасувати оскаржене податкове-повідомлення рішення в частині грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 48950 грн. за основним платежем та 12237,50 за штрафними санкціями. Уточнені позовні вимоги представник позивача за обставин, викладених у позовній заяві, підтримав повністю, дав аналогічні пояснення та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача у засіданні позовні вимоги не визнав з мотивів, викладених у запереченнях проти позову, пояснив, що відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, відповідно до яких транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
З'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що адміністративний позов з урахуванням уточнених позовних вимог підлягає до задоволення з огляду на наступне.
В судовому засіданні встановлено, що Свалявською міжрайонною державною податковою інспекцією Закарпатської області було проведено документальну планову перевірку дотримання вимог податкового та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, та валютного законодавства за період з 01.02.2010 року по 31.12.2010 року (акт Свалявської МДПІ Закарпатській області № 7/1700/НОМЕР_1 від 08.09.2011 р., якою встановлено порушення платником податку, зокрема, ст. 7. п. 7.4. Закону України „Про податок на додану вартість”, із змінами та доповненнями, № 168/97 ВР від 03.04.1997 р., перевірку донараховано ПДВ в сумі 59669 грн., в т.ч.: серпень 2010 р. -48950 грн., грудень 2010 р. -10719 грн.
На підставі акту перевірки № 7/1700/НОМЕР_1 від 08.09.2011 року Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0021891700/3563/НОМЕР_1 від 26.09.2011 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 59669 грн. за основним платежем та 14917,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Свалявської МДПІ № 0021891700/3563/НОМЕР_1 від 26.09.2011 в частині визначеного грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 48950 грн. за основним платежем та 12237,50 за штрафними (фінансовими) санкціями.
Відповідно до ч.1. ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.2. ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як встановлено в судовому засіданні та випливає з матеріалів справи, актом Свалявської МДПІ за №7/1700/НОМЕР_1 від 08.09.2011 р. підставою для визначення податковим органом позивачу грошового зобов'язання по ПДВ за серпень 2010 року в розмірі 48950 грн. стало те, що відповідну суму ПДВ із вартості отриманих за договорами фінансового лізингу двох вантажних автомобілів платник податку включив до податкового кредиту у такому податковому періоді, проте відповідачем за результатами перевірки зроблено висновок, що фізичні особи-підприємці не мають права на формування податкового кредиту за рахунок відповідних сум ПДВ, оскільки транспортні засоби, що належать фізичним особам-підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Судом належними та допустимими доказами достовірно встановлено, що 19 серпня 2010 року між позивачем (лізингоодержувач) та ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк” (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 100818-142/ФЛ-Ф-А, предметом якого є вантажний автомобіль БАЗ Т713.13. вартістю 122375,00 грн., в т.ч. ПДВ -24475,00 грн.
Також між тими самими сторонами укладено договір фінансового лізингу № 100818-143/ФЛ-Ф-А від 19.08.2010 р. предметом якого є вантажний автомобіль БАЗ Т713.13. вартістю 122375,00 грн., в т.ч. ПДВ -24475,00 грн.
Вказані операції з передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача, в силу пп. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок на додану вартість”, є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Згідно п. 1.17 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” терміни оренда (лізинг) розуміються у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Підпунктом 1.18.2. п. 1.18 ст. 1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.
Водночас пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням основних засобів, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Системний аналіз наведених правових норм, Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в цілому дає можливість зробити висновок про те, що особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, Законом не передбачено.
Визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, при придбанні транспортних засобів є, як і для платників податку на додану вартість - юридичних осіб, подальше використання таких основних засобів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
При цьому, в силу пп. 7.5.3 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, право у платника податку, як лізингоотримувача, на збільшення податкового кредиту для операцій фінансового лізингу виникає в момент фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.
Суд констатує, що вантажні автомобілі, які є об'єктами фінансового лізингу за договорами від 19 серпня 2010 р. за № 100818-142/ФЛ-Ф-А та за № 100818-143/ФЛ-Ф-А, передані позивачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі предметів лізингу за відповідними договорами.
Також поза увагою суду не може бути залишена та обставина, що відповідні суми ПДВ підтверджені належним чином оформлені податковими накладними № 5542 від 31.08.2010 р. та № 5543 від 31.08.2010 р.
Суд відхиляє посилання відповідача на норми постанови Кабінету Міністрів України за №1388 від 07.09.1998 року „Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів”, оскільки даний нормативний акт не регулює податкові відносини по сплаті ПДВ, а закони про оподаткування не містять відповідних обмежень права платника податку на податковий кредит і не ставлять його в залежність від приписів даного підзаконного нормативного акту.
Водночас суд звертає увагу на те, що висновки акту перевірки № 7/1700/НОМЕР_1 від 08.09.2011 р. щодо відсутності у фізичних осіб-підприємців права на формування податкового кредиту за рахунок сум ПДВ сплачених в ціні придбаних транспортних засобів, оскільки такі реєструються за ними як фізичними особами, прямо суперечить позиції Державної податкової адміністрації України, викладеної в листі № 20189/7/16-1517-26 від 03.10.2008 року.
Так, у наведеному листі центральний орган податкової служби України відзначає, що до податкового кредиту фізичних осіб -суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, можливе включення сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням транспортних засобів (тягачів та напівтягачів), за умови використання таких засобів в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявності належним чином документального оформлення та підтвердження відповідних витрат та відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.
Оскільки у акті перевірки не встановлено фактів використання вантажних автомобілів отриманих за договорами фінансового лізингу не в господарській діяльності позивача, то суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушення вимог чинного податкового законодавства при формуванні податкового кредиту по податку на додану вартість за рахунок сум ПДВ сплачених (нарахованих) в ціні відповідних вантажних автомобілів, а висновки акту перевірки в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.
За наведених обставин суд констатує, що права та інтереси позивача порушені та потребують судового захисту, а відтак оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Згідно ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а відтак слід присудити понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, у вигляді сплати судового збору (квитанція №4 від 01.10.2011 року) у розмірі 3 (три) грн. 40 (сорок) коп. до стягнення з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 9, 11, 70, 71, 86, 94, 160-163 КАС України, суд,-
Уточнену позовну заяву фізичної особи-підприємець ОСОБА_3до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області за №0021891700/3563/НОМЕР_1 від 26.09.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 59669 грн. за основним платежем та 14917,25 грн. за штрафними санкціями, в частині грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 48950 грн. за основним платежем та 12237,50 грню за штрафними санкціями.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємець ОСОБА_3 понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Калинич Я.М.