Справа № 22-2368 Головуючий у 1 інстанції: Бондаренко І.В.
2008р. Суддя-доповідач: Савченко О.В.
09 липня 2008р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.
суддів: Стрелець Л.Г., Боєвої В.В.
при секретарі: Винник І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, З особи: відділення в справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Хортицького РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, орган опіки та піклування Хортицької райадміністрації, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації,
У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які є також законними представниками своїх дітей ОСОБА_4, 2003 року народження, та ОСОБА_5, 2007 року народження, про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстраційного обліку.
Свої вимоги мотивувала тим, що їй на праві власності належить двокімнатна АДРЕСА_1.
У травні 2004 року за її згодою у вказану квартиру вселилася та зареєструвалася за цією адресою її онука ОСОБА_2 разом з малолітнім сином , 2003 року народження. У 2007 році у відповідачки народилася дочка, яка також стала проживати у цій квартирі. Разом із ОСОБА_2 у квартирі став фактично проживати і її чоловік ОСОБА_3, хоча згоду на вселення його у встановленому порядку вона не надавала, враховуючи, що останній зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, в результаті приватизації в квартирі за цією адресою йому належить 1/3 частка.
Оскільки позивачка за станом здоров"я потребує догляду та допомоги, при вселенні у квартиру відповідачка обіцяла здійснювати за нею догляд, однак своєї обіцянки
не дотрималась. Разом із чоловіком стала вчиняти сварки, створювати неможливі для проживання умови.
Посилаючись на вказані обставини, просила усунути перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів та зняття з реєстрації за вказаною адресою ОСОБА_2 з її неповнолітніми дітьми.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2008 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 на праві власності належить двокімнатна АДРЕСА_1(а.с. 6-8).
У вересні 2004 року онука ОСОБА_1 - ОСОБА_2 разом із неповнолітнім сином, 2003 року народження, за письмовою згодою позивачки(а.с. 44) вселилася та була зареєстрована за вказаною адресою в якості члена сім"ї власника. У 2007 році у ОСОБА_6 народилася дочка, яка також з народження проживає та зареєстрована у цій квартирі(а.с. 9).
Відмовляючи у задоволенні позову про виселення зі спірної квартири ОСОБА_2 і її неповнолітніх дітей та скасування їх реєстрації, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім"ї власника жилого будинку(квартири), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку(квартири), -якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку(квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім"ї власника жилого будинку(квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст. 116 ЖК України. Враховуючи, що ОСОБА_2 разом з сином вселилася у квартиру, як член сім"ї власника, вона може бути виселена разом із дітьми з квартири на підставі ст. 116 ЖК України.
Виселення за ст. 116 ЖК України - це санкція за порушення правил співжиття, яка застосовується як крайній захід у разі, коли попередження та заходи впливу є безрезультатними. Доказів застосування до ОСОБА_2 таких заходів ОСОБА_1 не надала. Доводи ж ОСОБА_1 щодо неможливості сумісного проживання з онукою суд обгрунтовано не визнав достатніми підставами для виселення ОСОБА_2 разом із дітьми із спірної квартири.
Рішення в цій частині постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Між тим, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні вимог щодо захисту права власності на житло шляхом виселення чоловіка онуки - ОСОБА_3, суд послався на те, що хоча письмової згоди на його вселення у спірну квартиру позивачка не давала, однак враховуючи, що тривалий час проти його проживання разом із дружиною та дітьми на спірній житловій площі вона не заперечувала, вказаний факт свідчить про її фактичну згоду на його поселення в якості члена сім"ї, а отже і на виникнення у нього відповідного права користування житлом.
Із вказаним висновком погодитися не можна, оскільки суд дійшов до нього з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в
межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
При розгляді справи суд правильно виходив з того, що об"єкт власності ОСОБА_1 - жиле приміщення, тому режим проживання в ньому регулюється нормами ЖК України. Вирішуючи питання щодо правових підстав проживання відповідача у вказаному приміщенні, суд порушив принципу диспозитивності цивільного процесу, оскільки, визнаючи фактично за ОСОБА_3 право користування спірною квартирою, не звернув уваги на те, що відповідні позовні вимоги у встановленому законом порядку ним не заявлялися.
Посилаючись у рішенні на п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 18.09.1987 року "Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України", суд не врахував, що зазначені роз'яснення стосуються вирішення спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача.
Крім того, відповідач ОСОБА_3 не заперечував, що він є співвласником АДРЕСА_1 і залишається зареєстрованим за вказаною адресою, отже, проживаючи у спірній квартирі, він зберігає житло за попереднім місцем проживання. Відповідно ж до ст. 65 ЖК України, за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім"ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає право користування жилою площею в іншому жилому приміщенні.
Таким чином, відмовляючи на підставі ст. 156 ЖК України у позові про виселення ОСОБА_3, суд виходив лише з припущення про наявність у відповідача права користуванні спірною квартирою і неправильно застосував до спору у цій частині норми матеріального права, а тому рішення у цій частині є незаконним і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.
В обґрунтування позову про виселення ОСОБА_3 позивачка посилалась на ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а обраний нею спосіб захисту порушеного права не суперечить положенням ст. 16 ЦК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 в частині виселення ОСОБА_3 із спірної квартири підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 305, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2008 року по даній справі в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні і розпорядженні власністю шляхом виселення ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту: „Позов ОСОБА_1 задовольнити частково: виселитиОСОБА_3 із АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення".
В решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.