Справа № 22 - 1403 / 2008 Рішення постановлено під головуванням
Категорія 21 судді Король О.П.
Доповідач: Оніщук В.В.
20 червня 2008 року місто Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого: Оніщука В.В.
суддів: Чорного В.І., Матківської М.В.,
при секретарі: Новотарській В.І.,
за участю ОСОБА_1, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 12.05.2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на 1\2 частку нерухомого майна (квартири), -
встановила:
В лютому 2008 року позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, вказуючи, що з відповідачем по справі вони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 06.11.2007 року. В період шлюбу і за спільні кошти ними було придбано по 1\2 частці квартири АДРЕСА_1 та садовий будинок із земельною ділянкою. На момент вирішення питання щодо розірвання шлюбу, між нею та відповідачем було укладено домовленість щодо місця проживання дітей та розподілу майна, згідно умов якої їх син Володимир залишається проживати з батьком, а її дочка від першого шлюбу буде проживати з нею, а також, що вона подарує належну їй 1\2 частку спірної квартири відповідачу, а останній подарує належну йому 1\2 частки в садовому будинку та земельній ділянці її дочці від першого шлюбу і про що ними 13.10.2007 року було складено відповідні розписки. Незважаючи на несправедливий характер укладеної між ними домовленості, оскільки фактично залишилась без житла та коштів на його придбання, вона виконала свої зобов'язання за домовленістю і 19.10.2007 року між нею та відповідачем було укладено договір дарування згідно якого вона подарувала останньому належну їй 1\2 частку квартири АДРЕСА_1. В той же час відповідач відмовився від виконання своїх зобов'язань за домовленістю і чим навмисно ввів її в оману, маючи намір на заволодіння її майном. Крім того, вказаний договір дарування було нею укладено під впливом тяжкої обставини та за невигідних умов, тобто її волевиявлення не було вільним і тому з урахуванням викладених
2
обставин, просила визнати зазначений договір дарування недійсним та визнати за нею право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1..
Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 12.05.2008 року позов задоволено та визнано недійсним договір дарування 1\2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 і посвідчений 19.10.2007 року приватним нотаріусом Циц Н.В..
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1\2 частку квартири АДРЕСА_1.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
У своїх запереченнях на скаргу позивач її доводи не визнала, посилаючись на безпідставність скарги і на законність та обґрунтованість рішення суду.
Судова колегія, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що при укладенні договору дарування, відповідач навмисно ввів позивача в оману щодо дійсних намірів вчинити відповідний договір дарування належної йому частки садового будинку та земельної ділянки і що позивач вчинила правочин під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для неї умовах.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 06.11.2007 року. В період шлюбу і за спільні кошти ними було придбано по 1\2 частці квартири АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 07.09.2007 року та садовий будинок із земельною ділянкою, про що свідчить договір купівлі-продажу від 13.03.2003 року.
Також, з матеріалів справи видно, що після припинення шлюбних стосунків та на момент вирішення питання щодо розірвання шлюбу, між сторонами по справі було укладено домовленість щодо місця проживання дітей та розподілу майна, згідно умов якої їх син Володимир залишається проживати з батьком, а дочка позивача від першого шлюбу буде проживати з нею, а також, що позивач подарує належну їй 1\2 частку спірної квартири відповідачу, а останній подарує належну йому 1\2 частки в садовому будинку та земельній ділянці її дочці від першого шлюбу і про що ними 13.10.2007 року було складено відповідні розписки.
19.10.2007 року між сторонами по справі було укладено договір дарування згідно якого позивач подарувала відповідачу належну їй 1\2 частку квартири АДРЕСА_1.
В той же час відповідач не виконав своїх зобов'язань за домовленістю, а саме, щодо дарування на користь дочки позивача 1\2 частки садового будинку та земельної ділянки і ним не надано доказів вчинення дій, направлених на укладення відповідного договору.
3
Таким чином, при вчиненні правочину, відповідач ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, і що відповідно до вимог ст..230 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Крім того, з матеріалів справи видно, що позивач вказаний договір дарування уклала на вкрай невигідних для неї умовах, причиною чого явилась сукупність обставин, що на той час мали місце в житті позивача і в результаті чого вона залишилась без житла і фактично без реальної можливості його придбання, що в свою чергу, згідно вимог ст..233 ЦК України є підставою для визнання укладеного між сторонами правочину недійсним.
На підставі наведеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що заявлений ОСОБА_3 позов є обгрунтованим та підлягаючим задоволенню.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що районний суд при ухваленні рішення не з'ясував обставини зняття з реєстрації у спірній квартирі неповнолітнього ОСОБА_6 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вимога про визнання недійсним договору дарування обґрунтовувалась іншими обставинами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
Також, не можуть бути прийняті до уваги інші твердження відповідача щодо дійсності укладеного між ним та позивачем договору дарування, оскільки зазначені твердження спростовуються наявними у справі доказами.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тобто постановлене рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 12.05.2008 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.