15 липня 2008 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого : Ковальчука О.В., суддів : Іващука В А., Колоса С. С. , при секретарі: Цехмістер О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та відібрання дитини, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 2 квітня 2008 року,
установила:
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 2 квітня 2008 року ухвалено:
У позові ОСОБА_1 відмовити.
Позов ОСОБА_2 частково задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, з матір'ю ОСОБА_2
Відібрати малолітню ОСОБА_3 у батька ОСОБА_1 та передати на виховання матері ОСОБА_2
В іншій частині позову відмовити.
Судом першої інстанції встановлено, що з 13 березня 1998 року по 17 листопада 2006 року сторони перебували у шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, яка завжди була ввічлива, охайна, слухалась батьків. Після розірвання шлюбу між сторонами дитина дуже переживала, але, проживаючи з матір'ю та її новим чоловіком, залишилась охайною, ввічливою, добре навчалась у школі, мати завжди про неї піклувалась, що підтверджується показами свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Справа №22 - 1269 2008 р. Категорія: 46 Головуючий у суді першої інстанції Байдак В.Г.
Доповідач: Ковальчук О.В.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 тривалий час, а саме до вересня 2007 року вихованням дитини не займався, практично не спілкувався з дитиною, сплачував на її утримання аліменти. Дитина проживала з матір'ю, її чоловіком та його ріднею. На протязі вказаного часу жодних конфліктів та непорозумінь по питанню виховання і утримання дитини не виникало.
Лише з серпня 2007 року ОСОБА_1 став цікавитися дитиною, відвідувати її в школі, між батьками дитини почали виникати конфлікти.
18 листопада 2007 рок ОСОБА_1 забрав дитину у матері і з цього часу дитина проживає разом з ним та його співмешканкою. ОСОБА_2 чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною. Питання визначення місця проживання дитини з Органом опіки та піклування ОСОБА_1 не погоджувалось. Лише після звернення ОСОБА_2 до Органу опіки та піклування, вказаний орган почав займатись даним питанням.
Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 самовільно без згоди ОСОБА_2 та Органу опіки та піклування забрав дитину і визначив її місце проживання.
Відповідно до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 № 04-3-11-533 від 28 січня 2008 року, складеного Відділом у справах неповнолітніх Вінницької міської ради, вона висловила бажання проживати з батьком. На даний час має місце емоційна близькість малолітньої ОСОБА_3 з батьком. Однак, враховуючи вік дитини, а також те, що мати має позитивний досвід виховання дитини, позитивно характеризується і прагне налагодити стосунки з дочкою, Орган опіки та піклування вважає доцільним в інтересах дитини визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_2
При вирішенні питання про визначення місця проживання дитини суд взяв до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають значення для справи.
Суд врахував, що батько і матір дитини проживають у належних умовах в окремих квартирах з усіма зручностями, у квартирах є необхідні меблі та побутова техніка, батько дитини проживає в квартирі співмешканки, власного житла немає, зареєстрований у гуртожитку, перебуває на обліку осіб, які потребують отримання житла, тому суд визнав, що мати дитини в більшій мірі може забезпечити належний розвиток дитини.
Також, суд врахував думку малолітньої ОСОБА_3, яка не визначилась щодо свого місця проживання та на даний час бажає проживати з батьком. При прийнятті рішення суд взяв до уваги емоційний та психологічний стан дитини, пов'язаний з віком та з подіями, які відбуваються в її житті.
За таких обставин суд на підставі ст. ст. 150, 151, 153, 160, 161 СК України дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а позов ОСОБА_2 у частині визначення місця проживання та відібрання дитини слід задовольнити.
Відмовляючи у задоволенні її позову у частині відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн., суд виходив з того, що хоча батько дитини ОСОБА_1 самовільно визначив місце проживання дитини, однак оскільки за період перебування у нього дочки він займався її вихованням, забезпечував її розвиток та матеріальні потреби, тому його діями не було заподіяно моральної шкоди матері дитини.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення останньої.
Згідно ч.1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.1 ст. 161 цього ж кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Статтею 162 названого кодексу передбачено:
1. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.
Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.
2. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.
Встановивши наведені вище обставини, суд дійшов вірного висновку про задоволення позову ОСОБА_2 у частині визначення місця проживання та відібрання дитини, а також - про відмову у задоволенні її позову у частині відшкодування моральної шкоди та про відмову у позові ОСОБА_1
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 2 квітня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України.