17 червня 2008 року м. Вінниця
Колегія суддів Судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого : Колоса С. С. Суддів : Ковальчука О. В., Вавшка В. С
При секретарі с / з : Цехмістер О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_3 про виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Немирівського районного суду від 14 березня 2008 року, -
встановила:
Рішенням Немирівського районного суду від 14 березня 2008 року в позові ОСОБА_1 про виселення відмовлено .
Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_4 ( чоловік позивачки ) 12 червня 2003 року склав заповіт, відповідно до якого будинок АДРЕСА_1, що по договору дарування є його особистою власністю, заповідав ОСОБА_3, дочці від першого шлюбу. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного заповіту. Рішенням місцевого суду в позові відмовлено та набрало законної сили. Після смерті ОСОБА_4 його дочка ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності по заповіту на будинок, що розташовано по АДРЕСА_1 та ., як власник, не заперечувала щодо проживання в будинку ОСОБА_2 .
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове, яким її вимоги задовольнити, посилаючись на недотримання норм матеріального та порушення норм процесуального права .
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши ОСОБА_1, яка просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав викладених в скарзі, відповідача, який вважає, що рішення є законним та обґрунтованим, третю особу, яка вважає, що підстав для скасування рішення не має, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Справа №22 -1259/ 2008 р Категорія: 42 Головуючий у суді першої інстанції Науменко С. М.
Доповідач: Колос С. С
Відмовляючи в позові, судом першої інстанції дана обгрунтована оцінка доказам, що надано сторонами процесу .
Відповідно до вимог цивільного законодавства ( ст. . 316, 317, 319 ЦК України ), правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право волододіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд .
Згідно ст. . 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами.
З матеріалів вбачається, що ОСОБА_5 14 березня 1992 року подарувала
ОСОБА_4 належний їй на праві власності будинок з по господарськими
будівлями, що розташовано по АДРЕСА_1. Враховуючи це,
спірний будинок є особистою, а не спільною сумісною власністю, як зазначає
ОСОБА_1, власністю ОСОБА_4 ( а. с 5 ). Як власник будинку,
ОСОБА_4 12 червня 2003 року склав заповіт, згідно якого дав
розпорядження, яким належний йому на праві власності житловий будинок з
надвірними будівлями та спорудами під АДРЕСА_1, а
також усе майно, де б воно не було та з чого воно б не складалось заповів
ОСОБА_3 ( а. с. 78 ). ОСОБА_1 подала до суду позов про визнання
зазначеного заповіту недійсним. Однак рішенням Тернопільського
міськрайонного суду від 14 грудня 2004 року в позові про визнання заповіту недійсним відмовлено ( а. с. 79 - 80 ). Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2005 року зазначене рішення залишено без змін та набрало законної сили ( а. с. 81 - 83 ). Ухвалою апеляційного суду Волинської області, як судом касаційної інстанції, від 9 липня 2007 року зазначені рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду залишені без змін, а касаційна скарга без задоволення ( а. с. 84 ).
ОСОБА_3 звернулась з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини по заповіту та 14 грудня 2007 року отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом , а саме на будинок, що розташовано по АДРЕСА_1 ( а. с. 107, 113 ). Право власності зареєстровано відповідним чином ( а. с. 114 ). З справи вбачається, що 30 липня 2003 року між ОСОБА_4 ( власником будинку ) та ОСОБА_2 укладено договір найму житлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 ( а. с. 6 ). Строк договору 6 років та закінчується в липні 2009 року. Як новий власник по заповіту спірного будинку ОСОБА_3 не заперечувала, щоб ОСОБА_2 проживав у ньому на умовах найму та в судових засіданнях не вимагала його виселення .
ОСОБА_1 не довела, що спірний житловий будинок є її власністю. В судовому засіданні в апеляційному суді пояснила, що свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_1 у неї відсутнє .
Твердження позивачки викладені в скарзі про те, що спірний будинок є спільною власністю подружжя безпідставні, так як подаровано ОСОБА_4. Відповідно до ст. . 57 п. 2 ч. 2 СК України особистою приватною власністю чоловіка є майно, набуте ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування. Як власник розпоряджається своїм майном на власний розсуд .
Безпідставні і твердження позивачки про те, що відповідні органи не вправі були видавати ОСОБА_3 документи на право власності по дублікатам. Відповідно до актів щодо ведення діловодства при відсутності оригіналів документів видаються їх дублікати, що мають силу оригіналу.
По заявам позивачки правоохоронними органами та органами прокуратури перевірялись законність дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо користування житловим будинком АДРЕСА_1, однак складу злочину встановлено не було ( а. с. 38 ) .
Інші твердження викладені в апеляційній скарзі висновку суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, рішення слід залишити без змін .
Керуючись ст. . ст. . 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити .
Рішення Немирівського районного суду від 14 березня 2008 року -залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення .
Протягом двох місяців з дня проголошення на ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України .