"13" жовтня 2009 р.
Справа № 1/60/09
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: Бєляновського В.В.,
Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В. В.,
при секретарі - Павленко Н.А.,
Склад колегії суддів змінено згідно з розпорядженням Голови Одеського апеляційного господарського суду № 145 від 31.08.2009 року.
за участю представників:
Від позивача: Панасюк О.В.
Від відповідача: Гайдаржи Є.О.
Від органу ДВС: Корінна В.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІВЛ Обладнання та інжиніринг”
на ухвалу господарського суду Миколаївської області
від 18 серпня 2009 року
за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „ІВЛ Обладнання та інжиніринг”
на дії Підрозділу примусового виконання рішень Відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області
у справі № 1/60/09
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ІВЛ Обладнання та інжиніринг”,
до Відкритого акціонерного товариства „Юженергобуд”
про стягнення 497 859 грн. 12 коп.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.04.2009 року з ВАТ “Юженергобуд” на користь ТОВ “ІВЛ Обладнання та інжиніринг” стягнуто 385 000 грн. боргу, 10 569,04 грн. річних, 56595 грн. втрат від інфляції, 4 521,64 грн. державного мита та 107,17 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, на виконання якого 29.04.2009 року видано відповідний наказ.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції (далі -орган ДВС) від 29.04.2009 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного наказу.
Постановою від 02.06.2009 року орган ДВС зупинив виконавче провадження з примусового виконання зазначеного наказу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 34 Закону України „Про виконавче провадження” з посиланням на те, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 31.03.2003 року порушено провадження у справі № 5/81 (новий № 14/169-нр) про банкрутство ВАТ “Юженергобуд”.
У липні 2009 року стягувач звернувся до господарського суду зі скаргою на дії органу ДВС, в якій вважаючи такі дії по зупиненню виконавчого провадження незаконними та такими, що порушують його законні права та інтереси просив суд визнати дії підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Миколаївській області по зупиненню виконавчого провадження № ВП 12593546 неправомірними; зобов'язати підрозділ примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Миколаївській області скасувати постанову від 02.06.2009 року про зупинення виконавчого провадження № ВП 12593546; зобов'язати підрозділ примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Миколаївській області поновити виконавче провадження № ВП 12593546 про виконання судового наказу господарського суду Миколаївської області № 1/60/09 від 29.04.2009р. та стягнути з ВАТ “Юженергобуд” борг в розмірі 456 792, 85 грн. на користь ТОВ “ІВЛ Обладнання та інжиніринг”; стягнути з підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Миколаївській області судові витрати.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 18.08.2009 року (суддя -Васильєва Л.І.) в задоволенні скарги Товариства відмовлено з посиланням на відповідність дій органу ДВС по зупиненню виконавчого провадження ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін.
В апеляційній скарзі ТОВ “ІВЛ Обладнання та інжиніринг” посилаючись на те, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст. ст. 5, 7, 8 Закону України „Про виконавче провадження” та ст. ст. 1, 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, що в результаті призвело до прийняття невірного рішення по справі, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою скаргу на дії органу ДВС по зупиненню виконавчого провадження задовольнити
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство заперечує проти її задоволення і просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін та органу ДВС, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Досліджуючи вищенаведені обставини справи, які були супутніми при здійсненні виконавчого провадження, місцевий господарський суд в той же час не звернув уваги на те, що відповідно до ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані відповідними особами протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли цим особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Таким чином у процедурі оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби законодавець передбачив спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою, відновлення яких, у разі їх пропуску, є можливим за умов дотримання вимог, передбачених ст. 53 ГПК України.
Відповідно до цієї норми процесуального права, а також згідно із роз'ясненнями, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", про відновлення пропущеного строку має бути зазначено в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. У випадку ж відмови у відновленні такого строку, суд повинен винести ухвалу.
Тобто, з вищенаведеного випливає, що питання про наявність чи відсутність підстав для відновлення пропущеного процесуального строку в будь-якому випадку має стати предметом судового дослідження в процесі розгляду скарги, а результати цього дослідження, в свою чергу, мають бути відображені у відповідному судовому рішенні.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, відмовляючи у задоволенні скарги стягувача місцевий господарський суд вищезазначених питань не досліджував, а відповідно до цього і не з'ясовував коли саме заявник довідався про порушення своїх прав. У цьому ж зв'язку суд не встановлював чи був пропущений заявником строк оскарження, і якщо був, то чи підлягає цей строк відновленню.
Разом з тим, з наявних у справі матеріалів вбачається, що у даному випадку заявником оскаржуються ті дії виконавчої служби, що були вчинені 02.06.2009 року, а скаргу на дії органу ДВС заявник подав до господарського суду 31.07.2009 року.
Не дослідивши вищенаведених обставин та не дійшовши до певних висновків щодо встановленого законом процесуального строку для оскарження відповідних дій відносно обставин цієї справи, місцевий господарський суд не мав і процесуальної можливості визначитися по суті із заявленими у скарзі вимогами.
Наведене свідчить про те, що обставини справи, пов'язані з оскарженням заявником дій органу ДВС, суд дослідив неповно.
В той же час, у клопотанні про відновлення встановленого законом процесуального строку оскарження дій органу ДВС, доданому до своєї скарги, заявник посилається на те, що після отримання оскаржуваної постанови органу ДВС про зупинення виконавчого провадження з урахуванням часу поштового обігу 27.06.2009 року, тобто протягом десятиденного строку, він звертався до Миколаївського окружного адміністративного суду зі скаргою на зазначену постанову, що підтверджується копією фіскального чеку, а після відмови цим судом у відкритті провадження в адміністративній справі, 09.07.2009 року до господарського суду Миколаївської області зі скаргою про визнання дій органу ДВС незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, але ухвалою цього суду від 20.07.2009 року у прийнятті скарги теж було відмовлено. Після цього заявник подав 31.07.2009 року до господарського суду скаргу на дії органу ДВС в порядку ст. 121-2 ГПК України, яка була предметом даного судового розгляду.
Враховуючи, що пропуск встановленого законом процесуального строку оскарження дій органу ДВС зумовлений не недбалістю заявника, а невизначеністю окремих положень КАС України, колегія суддів визнає причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною та вважає за необхідне відновити заявнику пропущений строк.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, спірні правовідносини виникли внаслідок зупинення органом ДВС виконавчого провадження з примусового виконання рішення господарського суду, яким з ВАТ “Юженергобуд” на користь ТОВ “ІВЛ Обладнання та інжиніринг” стягнуто заборгованість за виконані роботи по договору субпідряду.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 31.03.2003 року порушено провадження у справі № 5/81 (новий № 14/169-нр) про банкрутство ВАТ “Юженергобуд”, цією ж ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до зняття мораторію.
Оскарження позивачем бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення в даній справі обумовлено тим, що постановою від 02.06.2009 року державний виконавець органу ДВС зупинив виконавче провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження". За правилами цього пункту виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, крім випадків знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).
Враховуючи, що судові процедури банкрутства регулюються спеціальним законом, положення пункту 8 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" слід застосовувати у нормативному поєднанні з положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" вживається в цьому Законі у тому значенні, що це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду (абзац перший частини 4 статті 12 цього Закону).
Таким чином, з моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржник не може виконувати грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, а заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань, не діють.
Відповідно до абзацу другого частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Слід зазначити, що вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не вчинюються дії з примусового виконання рішень судів та інших органів, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю.
В силу положень пункту 8 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", та абзацу першого частини 6 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у випадку порушення судом справи про банкрутство боржника правило щодо обов'язкового зупинення виконавчого провадження не стосується лише тих вимог стягувачів, на які дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, а саме: вимог з виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди.
Таким чином, у випадку порушення судом справи про банкрутство боржника правило щодо обов'язкового зупинення виконавчого провадження не стосується лише зазначених вимог, оскільки їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що орган ДВС на законних підставах зупинив виконавче провадження з примусового виконання судового рішення у даній справі.
Отже, посилання скаржника на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при винесенні оскаржуваної ухвали є безпідставними.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, про неправильне застосування судом норм матеріального права не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на помилковому довільному тлумаченні скаржником на свою користь відповідних норм чинного законодавства та не спростовують правильних висновків суду.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду з процесуальних мотивів підлягає зміні, її резолютивну частину слід доповнити реченням наступного змісту: „Відновити ТОВ “ІВЛ Обладнання та інжиніринг” процесуальний строк подання скарги на дії органу Державної виконавчої служби, як пропущений з поважних причин”. В решті частини зазначена ухвала має бути залишена без змін.
Керуючись ст.ст. 53, 99, 101-106, 1212 ГПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ІВЛ Обладнання та інжиніринг” залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 18.08.2009 року у справі № 1/60/09 змінити, доповнити її резолютивну частину реченням наступного змісту: „Відновити Товариству з обмеженою відповідальністю “ІВЛ Обладнання та інжиніринг” процесуальний строк подання скарги на дії органу Державної виконавчої служби, як пропущений з поважних причин”.
В решті частини ухвалу залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: Бєляновський В.В.
Судді: Мирошниченко М.А.
Шевченко В.В.