01 жовтня 2009 р.
№ 5/22-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:
Шевчук С.Р.,
суддів:
Владимиренко С.В.,
Демидової А.М.,
розглянув
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське підприємство обслуговування житла"
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2009р.
та рішення
господарського суду Сумської області від 30.03.2009р.
у справі
№5/22-09
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Міськсумиліфт"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське підприємство обслуговування житла"
про
стягнення 140680,37грн.,
За участю представників:
- позивача: Олійник В.О., дор. №7 від 02.01.2009р.;
- відповідача: Сухоставець Л.П., дов. б/н від 29.09.2009р.; Марченко І.В., дов. б/н від 29.09.2009р.
Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 29.09.2009р. №02.02-10/439 у зв'язку з відпусткою судді Кота О.В. змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: Шевчук С.Р. -головуючий, Владимиренко С.В., Демидова А.М. для розгляду касаційної скарги у даній справі.
У січні 2009р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Міськсумиліфт" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське підприємство обслуговування житла" про стягнення 130229,65грн. боргу, а саме: 124568,29грн. основного боргу за технічне обслуговування ліфтів, 4761,8грн. інфляційних збитків, 3% річних у сумі 899,56грн., а також 1302,3грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги, в останній редакції яких просив суд стягнути з відповідача 140680,37грн. боргу, а саме: 134667,37грн. основного боргу за технічне обслуговування ліфтів, 5506,24грн. інфляційних збитків, 3% річних у сумі 506,76грн., та судові витрати по справі.
Рішенням господарського суду Сумської області від 30.03.2009р. у справі №5/22-09 (суддя Гудим В.Д.) позов задоволено. Стягнуто з товариства з обмежено відповідальністю "Сумське підприємство обслуговування житла" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міськсумиліфт" 134667,37грн. заборгованості, 5506,24грн. інфляційних збитків, 506,76грн. 3% річних; 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, 1406,8грн. державного мита.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2009р. у справі №5/22-09 (колегія суддів у складі головуючого судді Пушай В.І., суддів Плужник О.В., Барбашова С.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення господарського суду Сумської області від 30.03.2009р. у справі №5/22-09 - без змін.
Не погодившись з прийнятими у справі рішенням та постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумське підприємство обслуговування житла" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 30.03.2009р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2009р. у справі №5/22-09 та направити справу на новий розгляд.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Міськсумиліфт" скористалося правом, наданим ст.1112 ГПК України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржені судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за укладеним між ДП "Міськсумиліфт" ТОВ СКС "Консалд" та відповідачем договором №6-р від 01.03.2007р. на повне технічне обслуговування ліфтів і диспетчерських систем, відповідач доручає і оплачує, а ДП "Міськсумиліфт" ТОВ СКС "Консалд" приймає на себе і здійснює організацію та виконання робіт по повному технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів і диспетчерських систем на об'єктах відповідача відповідно до Додатку №1, який є невід'ємною частиною договору.
Поряд з цим, місцевим та апеляційним господарськими судами з'ясовано, що у відповідності до п.1.1 статуту ТОВ "Міськсумиліфт", затвердженого рішенням загальних зборів учасників (протокол №1 від 09.10.2007р.), позивач є правонаступником всіх прав та обов'язків ДП "Міськсумиліфт" ТОВ СКС "Консалд".
За умовами п.5.1 даного договору оплата фактично виконаних робіт по технічному обслуговуванню ліфтів і диспетчерських систем здійснюється відповідно до підписаного сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт по технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів і ОДС. Оплата за виконані роботи проводиться відповідачем відповідно до відсотку сплати мешканцями (споживачами) на підставі даних ПП "Лекон" не пізніше 15 числа наступного за розрахунковим місяцем. Різниця сплачується відповідачем по факту надходження оплати заборгованості мешканцями. Відшкодування позивачу пільг та субсидій населення розподіляється відповідачем згідно з процентною складовою після їх отримання.
У розділі 6 вказаного договору "Порядок виконання та здачі-приймання робіт" сторони погодили, що до 25 числа поточного місяця позивач надає відповідачу два примірники акту здачі-приймання фактично виконаних робіт по технічному обслуговуванню та ремонту ліфтів та диспетчерських систем із зазначенням кількості працюючих ліфтів і диспетчерських систем, днів та строків простою ліфтів, загальної вартості обслуговування, що склалася у поточному місяці. Відповідач після одержання акту, в 3-х денний термін повертає позивачу оформлений один примірник Акту, або обґрунтовану відмову від приймання виконаних робіт. Якщо відмова в підписанні акту не надіслана відповідачем в обумовлені строки, виконані роботи вважаються прийнятими і підлягають сплаті.
Як вірно встановлено попередніми судовими інстанціями з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за надані останнім послуги підтверджується актами приймання виконаних робіт по техобслуговуванню ліфтів за вересень - грудень 2008р., підписаними сторонами.
Водночас судом апеляційної інстанції, з урахуванням визначених сторонами в розд.6 договору умов щодо порядку виконання та здачі-приймання робіт, підставно відхилені твердження відповідача про відсутність заявленої до стягнення заборгованості із зазначенням, що ним підписані акти за умови надання позивачем актів про фактично виконані роботи за підсумками 2008р., які йому не надані, з посиланням суду на підписання відповідачем актів за вересень - грудень 2008р., без зазначення у них проти прийняття якого саме виду робіт чи послуг відповідач заперечує та з яких саме підстав, та на ненадання відповідачем належних та допустимих доказів наявності таких підстав, неоскарження у встановленому законом порядку цих актів. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дані акти можуть засвідчувати виконання позивачем робіт та надання послуг, визначених в них.
При цьому, судом апеляційної інстанції підставно зазначено, що умовами спірного договору не передбачено обов'язку позивача крім безпосередньо акту здачі-приймання виконаних робіт надавати відповідачу додатково ще будь-які відомості щодо фактичного виконання, оскільки безпосередньо такі відомості повинні міститися у таких актах приймання виконаних робіт.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями, визначеними у ст.58 Конституції України, визнав безпідставними посилання відповідача й на рішення Сумської міської ради №21 від 20.01.2009р., із зазначенням, що це рішення було прийнято вже після виконання позивачем робіт та підписання сторонами відповідних актів прийняття виконаних робіт.
Крім того, апеляційним господарським судом обґрунтовано визнані безпідставними й твердження відповідача, що певний перелік робіт та послуг, визначених в спірних актах позивачем фактично не міг бути виконаний, внаслідок недоведення відповідачем належним чином зазначених обставин всупереч вимог ст.33 ГПК України.
Водночас судом апеляційної інстанції визнано безпідставними посилання відповідача на спільний лист його та мешканців будинків за №55 від 29.01.2009р., адресований позивачу, щодо нездійснення останнім протягом 2-х років вологого прибирання ліфтових кабін, із зазначенням, що цей лист без складання відповідних двохсторонніх документів (в т.ч. актів) які б засвідчували існування наведених обставин з урахуванням вимог ст.ст.32, 34 ГПК України не може бути прийнятий судом як належний доказ, а наведене в цьому листі суперечить підписаним сторонами актам прийняття виконаних робіт, і відповідач не надав доказів реагування на зазначені обставини.
Врахував вищевикладене, встановив наявність у відповідача заборгованості за виконані позивачем за договором роботи за вересень - грудень 2008р. у сумі 71831,77грн., підтверджені відповідними актами прийняття виконаних робіт, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині.
Водночас судами попередніх інстанцій з'ясовано, що ухвалою господарського суду Сумської області від 24.09.2008р. у справі №2/360-08 затверджено мирову угоду між сторонами, за умовами якої відповідач у даній справі визнав існування перед позивачем у даній справі заборгованості за виконані роботи за договором №6-р від 01.03.2007р. в сумі 122835,6грн. за період з березня 2007р. по серпень 2008р. та зобов'язався її сплатити протягом 6 місяців по 20472,6грн. щомісяця до 31.03.2009р.
Пославшись на приписи ст.ст.11, 202, 530 Цивільного кодексу України, зазначивши, що сторони, укладаючи мирову угоду, погодили вирішення спору шляхом застосування заходів, зазначених у тексті мирової угоди, в якій домовились про її предмет і про строки її виконання, місцевий господарський суд, з яким підставно погодився суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, дійшов вірного висновку, що укладена та затверджена господарським судом мирова угода є правочином, який відповідно до вимог ст.526 ЦК України повинен бути виконаний належним чином і відповідно до умов укладеної угоди, внаслідок чого визнав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 62835,6грн. за невиконання відповідачем у повному обсязі та у встановлений строк своїх зобов'язань за даною мировою угодою.
Водночас судом апеляційної інстанції підставно не прийняті до уваги доводи відповідача, що оскільки заявлена до стягнення сума була предметом розгляду між тими ж сторонами і з тих же підстав у справі №2/360-08, тому провадження у справі в даній частині підлягає припиненню, вірно зазначив, що відповідно до ст.ст. 84-86, 121 ГПК України на виконання мирової угоди наказ суду, який згідно ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом, не видається, оскільки при затвердженні такої угоди провадження у справі господарським судом припиняється (що й було здійснено господарським судом при прийнятті ухвали від 24.09.2008р. у справі №2/360-08), а сама ухвала про затвердження мирової угоди також не є виконавчим документом у розумінні відповідних положень ГПК України та Закону України "Про виконавче провадження". На підставі зазначеного, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що у разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди наказ про примусове виконання не може бути видано, проте інша сторона, у цьому випадку, не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, чим і скористався позивач.
Поряд з цим, з урахуванням положень ст.ст.526, 625 Цивільного кодексу України, перевіривши правильність здійсненого нарахування інфляційних та річних, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 5506,24грн. інфляційних та 506,76грн. річних.
Згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені скаржником доводи в касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції у відповідності до положень ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, натомість обґрунтованих доводів про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та/або матеріального права відповідачем суду касаційної інстанції не наведено.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2009р. та рішення господарського суду Сумської області від 30.03.2009р. у даній справі відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржених судових актів.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумське підприємство обслуговування житла" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2009р. та рішення господарського суду Сумської області від 30.03.2009р. у справі №5/22-09 залишити без змін.
Головуючий суддя:
С. Шевчук
Судді:
С. Владимиренко
А. Демидова