20 серпня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Невідомої Т.О.
суддів: Побірченко Т.І., Пікуль А.А.
при секретарі: Бугаю О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Дзундзи Ольги Володимирівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року у цивільній справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду,
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/9919/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду.
Не погодившись із такою ухвалою суду, Дзундза О.В. в інтересах ПАТ «Ідея Банк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ПАТ «Ідея Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що справа за позовом ПАТ «Ідея Банк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 не підвідомча третейському суду відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки дана справа не пов'язана із захистом прав споживача, та безпідставно відмовив у задоволенні заяви ПАТ «Ідея Банк». Також, вважає, що суд безпідставно послався на правовий висновок Верховного Суду України в справі №6-64цс15.
МалаяВ.Д. в інтересах ПАТ «Ідея Банк» підтримала апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
В судове засідання ОСОБА_4 не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином за останнім відомим місцем проживання, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2014 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №F94.466.70004, у відповідності до якого ПАТ «Ідея Банк» надав ОСОБА_4 кредит (грошові кошти) на строк 30 місяців, на загальну суму 7737 грн., на умовах виплати позичальником 12% річних за час фактичного користування кредитом. ОСОБА_4 при цьому зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки за користування кредитом і виконати свої зобов'язання згідно з кредитним договором у повному обсязі.
В п. 5.5. кредитного договору сторонами було визначено третейське застереження, відповідно до якого всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який с невід'ємною частиною даної третейської угоди.
27 лютого 2015 року Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків в особі третейського судді Тропотяга Р.П. було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором №F94.466.70004 від 27 лютого 2014 року в розмірі 13123,73 грн. та витрат пов'язаних з вирішенням спору третейським судом у розмірі 95,00 грн.
В березні 2015 року ПАТ «Ідея Банк» звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 27 лютого 2015 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року в задоволенні заяви ПАТ «Ідея Банк» було відмовлено.
При цьому, відмовляючи в задоволенні заяви, суд виходив з того, що справа, в якій ухвалено рішення Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків, не підвідомча третейському суду відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, відповідно до положень ст. 50 Закону України «Про третейські суди» сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.
Порядок та підстави видачі виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів визначено главою 2 розділу VІІ-1 ЦПК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 389-7 ЦПК України питання видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду.
Частиною 1 ст. 389-10 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом;2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України «Про третейські суди».
Законом України від 03 лютого 2011 року № 2983-VI «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» частину першу статті 6 Закону України «Про третейські суди» набув чинності 02 березня 2011 року доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Обмеження щодо підвідомчості справ третейським судам, встановлені вказаною нормою стосуються виключно справ у спорах щодо захисту прав споживачів, та не поширюється на інші справи, зокрема на справи у спорах про захист прав банківських установ, що випливають з договорів кредиту, а також прав позичальників - фізичних осіб, не пов'язаних і захистом прав споживачів.
Як вбачається з матеріалів справи, справа, в якій постановлене рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 27 лютого 2015 року пов'язана саме із захистом прав банку, а не споживача.
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа, в якій ухвалено рішення Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків не підвідомча третейському суду відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».
Також, суд безпідставно застосував правовий висновок Верховного Суду України в справі №6-64цс15, яка не є тотожною до даної справи. Вказана постанова Верховного Суду України не містить висновку про те, що третейські суди не можуть розглядати спори щодо захисту прав банку.
Колегія суддів не вбачає підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених ч. 1 ст. 389-10 ЦПК України.
Таким чином, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року, постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про задоволення заяви ПАТ «Ідея Банк».
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Дзундзи Ольги Володимирівни в інтересах Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2015 року скасувати та постановити нову ухвалу.
Заяву Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду задовольнити.
Видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 27 лютого 2015 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості за кредитним договором №F94.466.70004 від 27 лютого 2014 року в розмірі 13123,73 грн. та витрат пов'язаних з вирішенням спору третейським судом у розмірі 95,00 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Т.О. Невідома
Судді: Т.І Побірченко
А.А.Пікуль