01 жовтня 2009 р.
№ 2-12/357-2009
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя:
Першиков Є.В.
судді
Данилова Т.Б., Муравйов О.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги
товариства з обмеженою відповідальністю "АІР-НК-ПЛЮС"
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2009р.
у справі
господарського суду
№2-12/357-2009
Автономної Республіки Крим
за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг"
до
товариства з обмеженою відповідальністю "АІР-НК-ПЛЮС"
про
за участю
представників сторін:
позивача -
відповідача -
стягнення 177 151,16грн.
Локшин П.В. дов. № 3380 від 17.07.2009
Аркатова В.В. дов. б/н від 01.09.2009
У січні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБіЛізинг" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІР-НК-ПЛЮС" про стягнення заборгованості по лізингових платежах та штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов Договорів фінансового лізингу від 18.08.2008.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2009 ( суддя Іллічов М.М.) позовні вимоги ТОВ "ВіЕйБіЛізинг" задоволені частково: стягнуто з ТОВ "АІР-НК-ПЛЮС" суму основного боргу 111760,62 грн., пеню 4095,50 грн., три відсотки річних в сумі 511,94 грн., інфляційні втрати 637,56 грн. та пропорційно судові витрати.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2009 ( головуючого судді Борисової Ю.В., суддів Волкова К.В., Плута В.М. за апеляційними скаргами ТОВ "ВіЕйБіЛізинг" та ТОВ "АІР-НК-ПЛЮС" судове рішення в частині стягнення основного боргу було скасовано та прийнято нове, яким стягнуто з "АІР-НК-ПЛЮС" 117906,16 грн. основного боргу та пропорційно судові витрати. В частині стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись із постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2009 та Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.04.2009, Товариство з обмеженою відповідальністю"АІР-НК-ПЛЮС" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким стягнути з ТОВ "АІР-НК-ПЛЮС" 55055,68 грн. основного боргу, пеню 1967,86 грн. зменшити та стягнути в сумі 196,79 грн., три відсотки річних стягнути в сумі 245,98 грн., а в решті позовних вимог відмовити.
Неправильним застосуванням норм матеріального права ТОВ "АІР-НК-ПЛЮС" вважає, що коригування лізингових платежів можливо лише шляхом укладання додаткових угод до договору, вимога позивача стягнути у складі платежів валютну курсову різницю також можливо лише шляхом укладання додаткових угод, які сторонами не укладались, а інфляційні втрати розраховані позивачем з посиланням на Методологічні положення про організацію статистичного спостереження за зміною цін на споживчі товари, які втратили чинність.
Порушенням норм процесуального права ТОВ "АІР-НК-ПЛЮС" вважає неправильне застосування судами ст.233 Господарського кодексу України в частині відмови у зменшенні розміру пені.
Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 18.08.2008 між ТОВ "ВіЕйБіЛізинг" як лізингодавцем та ТОВ "АІР-НК-ПЛЮС" (лізингоодержувач) були укладені договори фінансового лізингу №080818-154/ФЛ-Ю-А та №080818-155/ФЛ-Ю-А, відповідно до яких їх предметом визначене надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу майна, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладання договору якого наведена в Специфікаціях (додаток №2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів. Договори набирають чинності з моменту їх підписання сторонами і дія договорів продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Згідно з пунктами 2.1 договорів строк користування лізингоодержувачем майном становить 37 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна у відповідності до пунктів 4.3 даних договорів за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за договорами.
Пунктами 3.1 договорів встановлено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до договору) та пунктів 3.4.1-3.4.5 договорів.
Лізингові платежі включають: платежі, які відшкодовують (компенсують)
частину вартості майна; винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1 - 3.4.5 договорів.
Пунктами 3.4 договорів передбачено, що платежі за договорами здійснюються в національній валюті України (гривнях). Всі платежі здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавцю у порядку, визначеному пунктом 3.4.1. договорів, які встановлюють, що лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором відповідно до Графіку сплати лізингових платежів з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу) та дані пункти договорів встановлюють порядок розрахунку суми, що підлягає сплаті на користь лізингодавця на дату фактичного виконання платежу (крім авансового платежу).
Відповідно до п. 3.4.2 договорів порядок визначення суми лізингових платежів, що підлягають сплаті, передбачений пунктами 3.4.1 цих договорів, застосовується у випадку, коли курс гривні до долару США в розрахунку на один долар США, встановлений на дату фактичного виконання лізингового платежу, перевищує курс гривні до долару США, за якими банківська установа, за дорученням лізингодавця, фактично здійснила продаж (конвертування у гривню) коштів в іноземній валюті (валютного кредиту), отриманих лізингодавцем для придбання майна та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг.
Коригування розмірів лізингових платежів згідно з пунктами 3.4.1-3.4.4 цих договорів не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна (пункт 3.4.5 договору). Таке коригування збільшує частину лізингових платежів - винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане в лізинг майно.
На виконання умов договорів між сторонами 08.08.2008 були підписані акти приймання-передачі майна, переданого в лізинг.
Однак, лізингоотримувач всупереч прийнятих на себе обов'язків за договорами свої зобов'язання щодо сплати періодичних лізингових платежів виконує не у повному обсязі, порушуючи строки сплати лізингових платежів, через що утворилась заборгованість, а саме: за договором фінансового лізингу від 18.08.2008 № 080818-154/ФЛ-Ю-А у розмірі 85953,08 грн.; за договором №080818-155/ФЛ-Ю-А у розмірі 85953,08 грн., а станом на 09.01.09 загальна сума заборгованості відповідача становить 171906,16 грн.
Таким чином, судами правильно встановлено, що предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу та нарахованих санкцій у зв'язку з невиконанням зобов'язань за умовами укладених договорів фінансового лізингу.
Вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість з лізингових платежів, у тому числі платежів, що відшкодовують частину вартості майна та винагороди (комісії) позивачу повинні бути розраховані, виходячи з сум, зазначених у графіках сплати лізингових платежів, без врахування передбаченого договорами коригування лізингових платежів на зміну курсу гривні до долару США. При цьому, суд дійшов висновку про факт збільшення позивачем розміру винагороди (комісії) лізингодавцю та відсутність будь-яких додаткових угод, як то передбачено пунктами 3.11 договорів фінансового лізингу, підписаних обома сторонами щодо зміни (збільшення) розміру винагороди.
Однак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зробивши такі висновки, суд першої інстанції не встановив всіх обставин виконання зобов'язань за договорами фінансового лізингу лізингоодержувача згідно з вимогами законодавства.
Так, апеляційний суд виходив із статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" , згідно з якою фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до статей 629, 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.
Умовами вищезазначених договорів фінансового лізингу, зокрема, п. 3.1 передбачено, що лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1 -3.4.5 договорів, з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США (крім авансового лізингового платежу), та встановлено формулу розрахунку.
Розрахунок розміру винагороди, що підлягає сплаті, наведений у довідках по розрахунках, перевірений судовою колегією апеляційного суду та визнано, що за договором фінансового лізингу №080818-154/ФЛ-Ю-А розмір винагороди за листопад 2007 року складає 44768,37 грн. та за грудень 2008 року у розмірі 41184,71 грн.; за договором фінансового лізингу №080818-155/ФЛ-Ю-А за листопад 2008 року у розмірі 44768,37 грн. та за грудень 2008 року у розмірі 41184,71 грн., всього за двома договорами -171906,16 грн.
Проаналізувавши умови вищезазначених договорів в частині здійснення коригування лізингових платежів, апеляційний суд дійшов висновку, що при здійсненні такого коригування факт зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відсутній, сума відшкодування вартості майна залишається незмінною за весь час дії договору, адже коригування розмірів лізингових платежів згідно з пунктами 3.4.1.-3.4.4. договорів не призводить до збільшення загальної вартості майна, відповідно, не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості майна. Таке коригування збільшує частину лізингових платежів, а саме - комісію (винагороду) лізингодавцю за отримане в лізинг майно, у той час як сума, що відшкодовує частину вартості майна, залишається незмінною.
У відповідності до пункту 3.4.4 договорів, у випадку, якщо розмір винагороди (комісії) лізингодавця за отримане в лізинг майно буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування такої комісії за відповідний проміжок часу, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, при цьому лізингоодержувач повинен збільшити розмір винагороди на суму, яка дорівнює ПДВ, нарахованому на такий об'єкт оподаткування.
Відповідно до вимог пп. 7.9.6 п. 7.9 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. З
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що суд першої інстанції, стягуючи з відповідача суму основного боргу у розмірі 111760,62 гри., дійшов помилкового висновку про зміну (збільшення) розміру винагороди лізингодавця, безпідставно пославшись при цьому на пункт 3.11 договорів, який передбачає укладення сторонами додаткових угод в разі зміни розмірів лізингових платежів.
В апеляційному суді встановлено, що документально підтверджена сплата відповідачем суми боргу у розмірі 46000,00 грн., позивач не заявляв про збільшення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача суми основного боргу лише у розмірі 117906,16 грн.
В частині стягнення сум пені, З % річних та інфляційних втрат рішення судів є правильним, обставини справи повно встановленими. При цьому індекс інфляції розраховано на підставі офіційно оприлюднених індексів інфляції Державним комітетом статистики України.
Вимоги відповідача, викладені в касаційній скарзі щодо стягнення з відповідача пені в сумі 1967,86 грн. та 3% річних в сумі 245,98 грн., зменшивши розмір їх стягнення на 90% були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, яка визнала їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони не відповідають вимогам закону, зокрема, статті 230 Господарського кодексу України.
Статтею 233 Господарського кодексу України, статтею 616 Цивільного кодексу України та ст.83 Господарського процесуального кодексу України судам надано право зменшення розміру штрафних санкцій, однак, зменшити розмір санкцій є правом, а не обов'язком суду.
Посилання відповідача на п.12 укладених з позивачем договорів й поважні причини неналежного виконання зобов'язань по сплаті лізингових платежів внаслідок непереборної сили, обумовленої мировою фінансовою кризою, апеляційний суд не визнав поважними та не визнав такими, що не звільняють відповідача від належного виконання свого обов'язку.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "АІР-НК-ПЛЮС", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та апеляційним судом прийнято постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.
Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АІР-НК-ПЛЮС" залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2009р. у справі № 2-12/357-2009 залишити без змін.
Головуючий Є. Першиков
Судді Т. Данилова
О. Муравйов