73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
01.09.2009 Справа № 16/140-ПД-09
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Шульженко Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства "Серпень-2003"
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сапфір ЛТД"
відповідача-2: Фермерського господарства "Південь"
третя особа на боці позивача: Відділ Державної виконавчої служби Березнегуватського управління юстиції у Миколаївській області
третя особа-1 на боці відповідача-1: Приватний нотаріус Сперчун Олена Анатоліївна
третя особа-2 на боці відповідача-1: Приватний нотаріус Довгань Оксана Іванівна
про визнання недійсним договору застави та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
за участю представників сторін:
від позивача - адвокат Ващук Я.В. дов. б/н від 15.05.09 р.
від відповідача - 1: Купка І.П., дов. від 01.03.2009 р., представник
від відповідача-2: не прибув.
третя особа на боці позивача: не прибув.
третя особа-1 на боці відповідача-1: Сперчун О.О., дов. від 21.07.2009 р., представник
третя особа-2 на боці відповідача-1: не прибув.
Приватне підприємство “Серпень-2003” (позивач) звернулося до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Сапфір ЛТД” (відповідач-1), фермерського господарства “ Південь” (відповідач-2) про визнання недійсним договору застави транспортних засобів від 17.03.09 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю “Сапфір ЛТД” та фермерським господарством “ Південь”. Також позивач просить визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.А. від 18.06.09 року про примусове звернення стягнення на транспортні засоби фермерського господарства “Південь” на підставі договору застави від 17.03.09 р. таким, що не підлягає виконанню.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тими обставинами, що спірний договір застави укладений після винесення постанови державного виконавця щодо накладення арешту на все майно боржника - відповідача-2, чим порушено ст.ст.3,4 Закону України “Про заставу”, ст.24 ЗУ “Про виконавче провадження”, ст.ст.203,215,216 ЦК України. Також позивач в доповненнях до позову зазначає, що ТОВ “Сапфір ЛТД” мав перед фермерським господарством “Південь” заборгованість, яка склалась на підставі договору №1 від 05.02.09 р. за придбання насіння пшениці. В зв'язку з цим, сторони мали можливість провести взаємозалік зустрічних однорідних зобов'язань. На думку позивача, зазначене доводить, що договір застави укладений навмисно або фермерське господарство “Південь” ухилилося від виконання зобов'язань перед позивачем перешкоджає виконавчим діям.
Позовні вимоги щодо визнання виконавчого напису приватного нотаріуса таким, що не підлягає виконанню позивач обґрунтовує порушенням ст.87 ЗУ “Про нотаріат” та п.п.282,284,284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.04 р. На думку позивача, приватний нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис про примусове звернення стягнення на транспортні засоби фермерського господарства на підставі договору застави від 17.03.09 р., оскільки, по-перше, цей договір є недійсним, по-друге, строк виконання зобов'язання по договору, який нібито забезпечила застава, не настав.
Позивач також подав заяву щодо вжиття заходів по забезпеченню позову шляхом зупинення виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.А. від 18.06.09 року про примусове звернення стягнення на транспортні засоби фермерського господарства “Південь” на підставі договору застави від 17.03.09 р.
Відповідно до приписів ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вживати заходи щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Із огляду на заяву, заявник не довів наявність обставин, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. В зв'язку з цим, суд відмовив в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідач-1 та відповідач-2 не визнають позовні вимоги та пояснюють, що постанова про арешт майна відповідача-2 та оголошення заборони на його відчуження від 14.01.09 р., а також постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.12.08 р. складені без опису предмету обтяження та у відповідності до ст.7 ЗУ “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень” є недійсними. Постанова про арешт майна відповідача-2 та оголошення заборони на його відчуження від 14.01.09 р. складена не на бланку за встановленою формою і відповідно до п.1.7.4 Інструкції про проведення виконавчий дій є недійсною. Відповідачі стверджують, що взагалі голова фермерського господарства, як особа яка наділена правом представляти фермерське господарство перед органами державної влади, офіційно не отримував постанови про арешт майна та оголошення на його відчуження від 14.01.09 р. Відповідачі стверджують, що уклали спірний договір застави від 17.03.09 р. для забезпечення грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу дизельного пального від 09.03.09 р.
Третя особа - приватний нотаріус Довгань Оксана Іванівна позовні вимоги не визнала та пояснила, що вона посвідчувала договір застави від 17.03.09 р. у відповідності до вимог ст.576 ЦК України, ст.4 ЗУ “Про заставу”, п.п.93,96 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.04 р.
При вчиненні посвідчення спірного договору приватний нотаріус пояснила, що відповідно до ЗУ “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень” вона перевірила у Державному реєстрі обтяжень наявність обтяжень на рухоме майно фермерського господарства та встановила, що станом на 17.03.09 р. будь-яких обтяжень на зазначене майно не було зареєстровано.
Третя особа - приватний нотаріус Сперчун Олена Анатоліївна також не визнає позовні вимоги та пояснює, що вчиняючи виконавчий напис діяла у відповідності до чинного законодавства, зокрема, п.п.282, 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст.ст14,23 ЗУ “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень”. Вчиняючи виконавчий напис, приватний нотаріус перевірила, що подані документи обґрунтовують стягнення.
Приватний нотаріус Сперчун О.А. зазначила, що обтяження (арешт) державної виконавчої служби було зареєстроване 20.03.09 р. і тому при посвідченні договору застави від 17.03.09 р. ніякого публічного арешту майна не існувало, тому в договорі правомірно зазначено, що відсутнє будь-яке обтяження. Таким чином, на думу третьої особи, ТОВ “Сапфір ЛТД” має пріоритетне право перед позивачем на звернення стягнення на предмет застави за договором від 17.03.09 р., адже обтяження було зареєстровано 17.03.09 р., а арешт за стягнення на користь позивача 20.03.09 р.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд -
Між фермерським господарством “Південь” (Заставодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Сапфір ЛТД” (Заставодержатель) 17.03.09 р. був укладений договір застави транспортних засобів. За п.2.1 договору зобов'язання (вимога), забезпечене заставою -зобов'язання за договором купівлі -продажу № 09/03/09 від 09.03.09 р. Розмір основного зобов'язання 222523 грн. 50 коп. Строк виконання зобов'язання 31.12.09 р. За п.2.2 договору -основний договір -договір купівлі-продажу дизельного пального № 09/03/09, було укладено 09.03.09 р. Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Довгань О.І.
Позивач у справі - приватне підприємство “Серпень-2003”, вважає, що договір застави від 17.03.09 р. є недійсним правочином. В зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного договору.
Відповідно до роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.99 р. “ Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угод; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильності вирішення спору.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тими обставинами, що спірний договір застави укладений після винесення постанови державного виконавця щодо накладення арешту на все майно боржника - відповідача-2, чим порушено ст.3,4 Закону України “Про заставу”, ст.24 ЗУ “Про виконавче провадження”, ст.203,215,216 ЦК України. Також позивач в доповненнях до позову зазначає, що ТОВ “ Сапфір ЛТД” мав перед фермерським господарством “Південь” заборгованість, яка склалась на підставі договору № 1 від 05.02.09 р. за придбання насіння пшениці. В зв'язку з цим, сторони мали можливість провести взаємозалік зустрічних однорідних зобов'язань. На думку позивача, зазначене доводить, що договір застави укладений навмисно або фермерське господарство “Південь” ухилилося від виконання зобов'язань перед позивачем та перешкодити виконавчим діям.
Судом встановлено, що 04.12.2008 року господарським судом Миколаївської області видано наказ №11/105 про стягнення з фермерського господарства «Південь»на користь приватного підприємства “Серпень 2003” боргу в сумі 301198 грн.96 коп.
Позивач звернувся з заявою про відкриття виконавчого провадження для примусового стягнення заборгованості за наказом суду до відділу державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції.
Судом встановлено, що 08.12.2008 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання цього наказу.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»державним виконавцем, з відкриттям виконавчого провадження, накладено арешт на все майно, що належить фермерському господарству «Південь», з метою забезпечення виконання судового рішення.
Судом встановлено, що 14.01.09 р. начальником виконавчої служби була винесена додаткова постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони про його відчуження.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень” обтяженням є право обтягувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтягувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних та юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав та обов'язків щодо рухомого майна. Ст.4 зазначеного Закону визначає, що обтяження поділяються на публічні та приватні.
Відповідно до ст.37 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень” до публічних обтяжень належать накладення арешту на рухоме майно на підставі рішень уповноважених органів у випадках, встановлених Законом.
Із огляду на встановлені факти та приписи наведених норм права, суд дійшов до висновку, що накладення арешту на, зокрема, рухоме майно фермерського господарства “Південь”, яке відображене у постановах про відкриття виконавчого провадження та у постанові від 14.01.09 р. є публічним обтяженням.
Відповідно до ст.39 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень” публічне обтяження підлягає реєстрації в порядку встановленому цим Законом, протягом п'яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає. Обов'язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган. Пріоритет публічного обтяження встановлюється з моменту його реєстрації. Із наведеної норми витікає, що державний виконавець, який виніс постанову про накладення арешту, зобов'язаний на протязі 5 днів, з дня винесення постанови провести його реєстрацію.
Судом встановлено, що згідно наданого витягу із Державного реєстру обтяжень рухомого майна, який надавала виконавча служба, постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.12.08 р. була зареєстрована тільки 20.03.09 р. ( т.2 арк.9)
Наслідки реєстрації обтяжень визначені ст.12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень", якою, зокрема, передбачено, що у разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтягувачем, проте воно не є чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлене законом.
Представник виконавчої служби у судовому засіданні не надав доказів вручення постанови про відкриття виконавчого провадження від 08.12.08 р. боржникові - фермерському підприємству “ Південь”.
Судом встановлено, що постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.01.2009р. було вручено 30.01.09 р. члену фермерського господарства - дружині голови фермерського господарства Швалюка В.П. Доводи відповідачів, що постанова вручена не належній особі суд до уваги не приймає, оскільки дружина є членом фермерського господарства, відповідно відповідачу-2 з 30.01.09 р. було відомо про наявність такого арешту.
Таким чином, з 30.01.09 боржнику -фермерському господарству “Південь” було відомо про накладення арешту на рухоме майно, яке належало йому на праві власності, та зазначене обтяження, оскільки воно до 20.03.09 не було зареєстровано, зазначене обтяження зберігало чинність тільки для фермерського господарства “Південь” та виконавчої служби.
Позивач пояснює, що відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче провадження»вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.
При цьому позивач не надав доказів, що фермерським господарством “Південь” не виконано будь-які вимоги державного виконавця. В п.2 постанови від 14.01.09 р. заборонено здійснювати відчуження арештованого майна. Однак, спірний договір застави не змінює власника майна, тому його укладення не можливо розглядати як доказ невиконання відповідачем-2 припису за постановою про накладення арешту. Зазначений висновок суду спростовує доводи позивача, що спірний договір укладений в порушення ст.24 ЗУ "Про виконавче провадження" та суперечить забороні відчуження майна, яка встановлена за постановою державного виконавця від 14.01.09 р.
Позивач в судовому засіданні пояснював, що він, як заінтересована особа, оспорює дійсність договору застави від 17.03.2009 року між ФГ „Південь" та ТОВ "Сапфір ЛТД".
На думку позивача, з метою ухилення від виконання судового рішення, заздалегідь усвідомлюючи протиправність своїх дій голова фермерського господарства уклав договір застави від 17.03.2009 року транспортних засобів з товариством з обмеженою відповідальністю «Сапфір ЛТД», на які накладено арешт державним виконавцем та заборонено будь-яке відчуження згідно постанов від 08.12.2008 року, 14.01.2009 року та згідно акту опису від 17.03.2009 року.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо визнання недійсним договору застави від 17.03.09 р. саме порушенням вимог ст.203,215, 216 ЦК України, а саме, що спірний договір укладено з порушенням чинного законодавства, оскільки не може бути об'єктом застави арештоване майно
Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
У відповідності до ч. З ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Оглядом спірного договору застави рухомого майна від 17.03.09 р. суд дійшов до висновку, що за своєю природою застава відноситься до засобів забезпечення виконання зобов'язань за основним договором.
Відповідно до ст.572 ЦК України в силу застави кредитор ( заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ст.576, ст.4 Закону України „Про заставу” предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення.
В зазначених статтях визначений перелік об'єктів, які не можуть бути предметом застави. В зазначеному переліку відсутнє арештоване уповноваженим органом майно.
Таким чином, суд дійшов до висновку, що у чинному законодавстві відсутня заборона укладати договори застави щодо майна, яке має інші обтяження, зокрема, арешт, накладений виконавчою службою
Із огляду на встановлені факти та аналіз чинного законодавства, на яке посилається позивач, суд дійшов до висновку, що позивачем не доведені позовні вимоги в цій частині, спірний договір застави від 17.03.09 р. укладений у відповідності до приписів наведених статей, бо договір застави за своєю природою не є договором відчуження, тобто, зміни власника майна, чинне законодавство не містить заборони передавати в заставу арештоване майно. Суд дійшов до висновку, що у випадку звернення стягнення на заставлене рухоме майно, що відображено у договорі від 17.03.09 р., воно буде проводитися за правилами, визначеними ст.ст.9,14,39 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень”, які визначають пріоритети та порядок задоволення вимог кредиторів за рахунок майна, яке має два і більше обтяження.
Позивач також посилається, що в пункті 2.7. договору застави ФГ „Південь" зазначило, що предмет застави під арештом не перебуває, але це не відповідає дійсності, так як це майно перебувало під арештом, з метою забезпечення виконання ФГ „Південь" зобов'язань перед позивачем.
Суд в ході розгляду справи встановив, що дійсно відповідач-2 був повідомлений 30.01.2009р. про винесення постанови щодо накладення арешту на майно державною виконавчою службою від 14.01.09 р. та погоджується з доводами позивача, що ФГ " Південь" відобразило в цьому пункті інформацію, що не відповідає дійсності. Однак, суд приходить до висновку, що неправдива інформація, яка викладена в цьому пункті не потягла за собою таких наслідків як визнання недійсним договору застави в цілому, оскільки сам спірний договір не є підставою відчуження майна та укладений у відповідності до вимог чинного законодавства.
Доводи позивача про можливість відповідачам погасити свою заборгованість шляхом заліку взаємної заборгованості, суд до уваги не приймає, оскільки відповідно до приписів ст.6 Господарського кодексу України, державою гарантовано суб'єктам господарювання здійснювати підприємницьку діяльність на принципах свободи в межах, визначених законом. Тому провести залік взаємної заборгованості є правом а не обов'язком сторін.
Крім того, позивач доводить, що у відповідності до ст. З Закону України „Про заставу" заставою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, але хоча в договорі і вказано, що забезпечується зобов'язання за договором купівлі-продажу дизельного пального від 09.03.2009 року, однак, на думку позивача, це є "фіктивний" договір, товару за ним ФГ “Південь" не отримувало, так як державний виконавець в ході виконавчих дій, проведених в межах виконавчого провадження цього майна не виявив, а за кілька днів використати таку кількість пального не можливо, як і ФГ “Південь" не має у власності відповідних ємностей.
Судом оглянуто оригінали первинних документів щодо передачі дизельного пального за договором № 09/03/09 від 09.03.09, а саме, видаткову накладну № РН-0000046 від 03.04.09, довіреність № 670476 від 03.04.09, податкову накладну. ( т1. арк.53). Суд дійшов до висновку, що надані первинні документи підтверджують поставку дизельного пального в кількості 72650 л. Доводи позивача, що державний виконавець не виявив дизпального спростовуються наступним. Як пояснив представник державної виконавчої служби з метою проведення виконавчих дій, він виїжджав до фермерського господарства “Південь” 18.03.09 р. Дизельного пального державний виконавець не міг виявити 18.03.09 р. у фермерському господарстві тому, що згідно первинних документів воно було поставлено тільки 03.04.09 р. Інших доказів недійсності господарського зобов'язання за договором № 09/03/09 позивач не надав.
На підставі викладеного, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору застави від 17.03.09 р., оскільки позивачем не доведена його недійсність.
Позивач також звернувся до суду з позовною вимогою щодо визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.А. від 18.06.09 року про примусове звернення стягнення на транспортні засоби фермерського господарства “ Південь” на підставі договору застави від 17.03.09 таким, що не підлягає виконанню.
Статтею 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004, передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 284 зазначеної Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Пунктом 286 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 року.
Таким чином, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, коли подані для вчинення виконавчого напису документи, передбачені зазначеним Переліком.
Приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.А. 18.06.2009 року вчинив виконавчий напис про примусове звернення стягнення на транспортні засоби ФГ “Південь" на підставі договору застави від 17.03.2009 року.
Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено за недійсним договором, а також строк виконання зобов'язання за основним договором № 09/03/09 не настав, оскільки за п.4.4 договору Покупець повинен перерахувати Постачальнику грошові кошти за поставлений товар у строк до 31.12.09 р. Тому, на думку позивача, слід визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню.
Судом встановлено, що 18.06.09 р. до приватного нотаріусу Херсонського міського нотаріального округу Сперчун О.А. від 18.06.09 року звернувся директор ТОВ “Сапфір ЛТД” з завою про вчинення виконавчого напису нотаріуса щодо договору застави від 17.03.09 р. на транспортні засоби фермерського господарства “Південь”.
Відповідно до п.282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 03.03.04 для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Відповідно до п.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено форму та зміст заяви, з якою звертається до нотаріуса стягувач.
Відповідно до "Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безпірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" нотаріальний напис нотаріус може вчинити щодо стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодам, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна. Для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи , що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов"язання.
Приватний нотаріус пояснив, що разом із заявою, що відповідає вимогам п.283 Інструкції ТОВ "Сапфір ЛТД" надало копію претензії від 06.05.09, яку фермерське господарство "Південь" отримало 06.05.09, відповідь на претензію від 12.06.09, видаткову накладну № РН-0000046 від 03.04.09, довіреність № 670476 від 03.04.09, податкову накладну, договір купівлі -продажу № 09/09/09 та договір застави від 17.03.09.
Таким чином, при вчиненні нотаріального напису приватним нотаріусом були дотримані приписи Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Відповідно до ст.23 ЗУ " Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обятяжень" обтягувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі коли, зокрема, інша особа набула права стягнення на предмет обтяження.
Такою обставиною ТОВ "СапфірЛТД" вважало лист №2933 від 09.04.09 державної виконавчої служби Березнегуватського районного управління юстиції Миколаївської області, яким повідомлялось про накладення арешту майна відповідача-2 та оголошено заборону на його відчуження. Після отримання зазначеного листа ТОВ "Сапфір ЛТД" листом від 06.05.09 за № 05/05-юр звернувся до фермерського господарства з вимогою виконати грошові зобов'язання за договором № 09/03/09. Відповідач-2 12.06.09 листом за №24 повідомив відповідач-1 про відсутність грошових коштів. Після цього, відповідач-1 звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Із огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що накладення арешту державною виконавчою службою та реєстрацію цього обтяження у Державному реєстрі слід розглядати як обставини, які надають право вимагати виконання забезпеченої вимоги незалежно від настання строку виконання передбаченого за договором.
Таким чином, виконавчий напис від 18.06.09 вчинено приватним нотаріусом у відповідності до чинного законодавства. В зв'язку з цим, підстави для визнання цього надпису таким, що не підлягає виконанню відсутні.
Керуючись ст.ст. 82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя Л.М. Немченко
Дата підписання рішення
відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 03.09.2009р.