83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
28.09.09 р. Справа № 17/172
Господарський суд Донецької області в складі судді Татенко В.М. розглянув у відкритому судновому засіданні справу, порушену
за позовом: Комунального підприємства «Фірма Азовбудматеріали», м. Маріуполь,
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Новотроїцьке рудоуправління», смт. Новотроїцьке,
третя особа: Державне підприємство “Донецька залізниця”, м. Донецьк
про стягнення 39'879,00 грн. збитків та - зобов'язання виконати певні дії
за участю представників сторін
від позивача: Федотова О.В. - довіреність,
від відповідача: Пичахчи С.В. - довіреність,
та третьої особини: Ігнатова Н.О. - довіреність.
Комунального підприємства «Фірма Азовбудматеріали» звернулось з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Новотроїцьке рудоуправління» про стягнення 39'879,00 грн. збитків, які складаються з:
- 12'949,20 грн. - вартість сплаченої ТОВ «Лемтранс» плати за користування його вагонами;
- 7'576,20 грн. - плати за користування вагонами, сплаченої залізниці;
- 19'353,60 грн. - сплаченого залізниці збору за користування вагонами
та - зобов'язання виконати певні дії, яке з урахування фактичного збільшення розміру позовних вимог, викладеного у п. 3 заяви позивача від 31.08.2009р. (а.с. 120-122), висловлене позивачем наступним чином: визнати одностороннє припинення відповідачем з 15.05.2009р. залізничного обслуговування позивача - порушення умов договору № 411 від 27.12.2004р. та зобов'язати відповідача відновити у триденний термін з дня набрання законної сили судового рішення по даній справі, залізничного обслуговування згідно умов договору № 411 від 27.12.2004р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на норми Цивільного кодексу (ЦК) України, Господарського кодексу (ГК) України, невиконання відповідачем умов договору № 411 від 27.12.2004р. розрахунок збитків та інші докази, додані до позовної заяви та додатково додані до матеріалів справи під час її розгляду.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність у власних діях будь-яких порушень діючого законодавства, безпідставність та необґрунтованість зазначених вимог та відсутність зв'язку між діями відповідача і понесеними позивачем витратами.
Ухвалою від 09.07.2009р.господарським судом за клопотанням позивача до участі в справі в якості третьої особини, без самостійних вимог щодо предмету спорту на стороні позивача було залучено Державне підприємство «Донецька залізниця», яка пояснила, що несвоєчасне одержання позивачем вагонів з вантажем та іх тривале простоювання на станції Велика-Анадолб у травні 2009р сталося через відмову відповідача від прийняття цих вагонів та - транспортування їх позивачу у зв'язку із тим, що частина під'їзної колії була ним розібрана.
Розгляд справи закінчений 15.09.2009р. У судновому засіданні оголошувалась перерва до 28.09.09р. до 1330 для підготовки рішення.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін і третьої особи, господарський суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір № 411 від 27.12.2004р. «на залізничне обслуговування» (а.с. 11-12, далі - «Договір 411»), згідно якого відповідач прийняв на себе зобов'язання здійснювати власними засобами та по власних під'їзних коліях подачу та забирання вагонів, що надходять на станцію Велико-Анадоль Донецької залізниці на адресу позивача та тих, що відправляються ним для подальшого перевезення залізницею.
Згідно п. 19 Договору 411 сторони передбачили, що цей договір укладений строком на один рік за п. 20 цього договору встановлено, що договір вважається пролонгованим на наступний строк у випадку, якщо жодна з сторін не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії не заявить про його розірвання.
Відтак, Договір 411 неодноразово автоматично пролонговувався до кінця 2008 року, адже до цього моменту будь-яких заперечень щодо цього сторони не висловлювали. 02.10.2008р. відповідач склав, підписав та із супровідним листом № 1711/10 від 17.10.2008р. (а.с. 109) направив на адресу позивача для узгодження проект угоди про розірвання Договору 411 (а.с. 58, 110). За поясненням позивача (а.с. 106-107) цей проект Угоди надійшов до позивача 24.10.2008р., тобто - в межах терміну, визначеного п. 20 Договору 411 одна з сторін договору висловила бажання (заявила) про його розірвання. Пропозиція відповідача була підписана позивачем із протоколом розбіжностей, яки згодом сторонами узгоджений не був. Таким чином, Договір 411 не можна вважати діючим після 31.12.2008 року.
За принципом диспозитивності, закладеним у приписах ст. 22 ГПК України, позивач у судовому процесі має на власний розсуд розпоряджатися наданими йому процесуальними правами, зокрема - наділений правом до прийняття рішення по справі змінити предмет або підставу позовних вимог. За тим-самим принципом, суд не вправі власноруч змінювати визначений позивачем предмет позовних вимог або - тлумачити його зміст. Передбачений ст. 83 ГПК України вихід судом за межі позовних вимог можливий виключно при наявності клопотання зацікавленої сторони (у даному випадку - позивача). Такого клопотання до суду не надходило..Відтак, враховуючи вищевикладене - вимоги позивача у тому вигляді, як вони визначені позивачем, а саме: визнати одностороннє припинення відповідачем з 15.05.2009р. залізничного обслуговування позивача - порушенням умов договору № 411 від 27.12.2004р. та зобов'язання відповідача відновити у триденний термін з дня набрання законної сили судового рішення по даній справі, залізничного обслуговування згідно умов договору № 411 від 27.12.2004р. не можуть бути задоволені.
Між відповідачем та третьою особою існує укладений ними договір № 1/30 від 27.11.2008р. «про експлуатацію залізничної під'їзної колії Відкритого акціонерного товариства «Новотроїцьке рудоуправління» при станції Велико-Анадоль Донецької залізниці» (а.с. 54-57, далі - «Договір про експлуатацію»), згідно п. 12 якого на його умовах на під'їзну колію на умовах цього договору подаються вагони, зокрема, КП Фірма «Азовбудматеріали» (позивач у справі).
Тобто, за усіх умов позивач є Контрагентом відповідача у розумінні вимог Закону України «Про залізничний транспорт» (далі - „Закон”) та Статут залізниць України, що до того ж підтвердив як представник відповідача, так і - третьої особи.
Згідно ст. 1 Закону та ч. 2 ст. 64 Статуту під'їзні колії це залізничні колії, які призначені для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств, організацій та установ у взаємодії із залізничним транспортом загального користування. Частиною 1 ст. 21 Закону передбачено, що відносини підприємств залізничного транспорту з власниками залізничних під'їзних колій, порядок й умови експлуатації цих колій, обігу рухомого складу, що не належить до залізничного транспорту загального користування, визначаються Статутом залізниць України та укладеними на його основі договорами. За ч. 2 ст. 21 Закону власники залізничних під'їзних колій повинні забезпечувати необхідні обсяги перевезень, навантаження й розвантаження транспортних засобів, їх зберігання та ефективне використання.
За таких обставин, враховуючи конституційний принцип про те, що «…власність зобов'язує…» (ч. 3 ст. 13 Конституції України); приймаючи до уваги вимоги ч. 2 ст. 320 ЦК України, за якою законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності; те, що зазначивши у Договорі про експлуатацію позивача як одного з контрагентів; тобто, прийнявши на себе зобов'язання подавати позивачу отримані від залізниці вагони під вантажні операції без будь яких умов - суд вважає, що відповідач, навіть і у разі існування будь-яких проблем, розбіжностей у взаємовідносинах з позивачем чи закінчення дії Договору 411, - був позбавлений права відмовлятися від прийняття та подальшого транспортування позивачу вагонів (тим більше - завантажених) що подавалися третьою особою.
15.05.2009р. на адресу позивача у вагонах №№ 53530663, 56194467, 56420409, 56867872, 56958127, які належали ТОВ «Лемтранс», за накладною № 50412306 надійшов вантаж - щебінь. Того ж дня о 1638 позивач був повідомлений про прибуття вантажу та плановий час подачі вагонів під вивантаження (15.05.2009р., 1838), що підтверджується витягом з книги повідомлень про час подачі вагонів під навантаження або вивантаження станції Велика-Анадоль.
Проте, завантажені вагони під вивантаження на під'їзну колію третьою особою у призначений час не були подані, а - затримані станцією, про що був складений акт загальної форми № 143 від 15.05.2009р. (а.с. 146), підписаний представниками третьої особи та відповідача. Згідно цього акту вагони затримані станцією з вини власника під'їзної колії; вантаж на адресу позивача не поданий у зв'язку із закриттям відповідачем 11 колії.
Вагони з вантажем простояли на станції Велика-Анадоль до 23.05.2009р., що підтверджується актом загальної форми № 155 від 23.05.2009р. (а.с. 119, 147), що також був підписаний представниками третьої особи та відповідача, після чого були прийняті відповідачем та перевезені і передані для розвантаження позивачу.
За період знаходжнення вагонів №№ 53530663, 56194467, 56420409, 56867872, 56958127 на станції (15 - 23.05.2009р.) залізницею на позивача було нараховано плату за користування власними вагонми - 7'576,20 грн. та збір за зберігання вантажу у цих вагонах - 19'353,60 грн. Ці суми за відомістю плати за користування вагонами № 23050149 і накопичувальною карткою № 23050373, які були узгоджені з позивачем, були списані залізницею з особистого рахунку позивача. .Крім того, за користування цими вагонами у згаданий період, керуючись умовами договору № 136 від 20.04.2007р. «про організацію перевезень вантажів у власному (орендованому) рухомому складі» (а.с. 35-36) позивач сплатив ТОВ «Лемтранс» 12'949,20 грн.
Відповідно до статті 39 Закону України «Про транспорт» відносини підприємств різних видів транспорту під час перевезення пасажирів та вантажів визначаються кодексами (статутами) окремих видів транспорту, а також укладеними на їх основі договорами (вузловими угодами).
Як вказано у частинах 1-2 статті 119 Статуту, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється правилами.
Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Відповідно до пункту 2.7. «Правил обслуговування залізничних під'їзних колій», затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21листопада 2000 року та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року, відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить залізнична під'їзна колія. Пункт 3.7 цих же Правил передбачає, що у разі обслуговування під'їзної колії підприємством промислового залізничного транспорту договір про експлуатацію залізничної під'їзної колії укладається залізницею з цим підприємством на загальних підставах. У таких випадках розрахунки за подачу та забирання вагонів, користування вагонами проводяться залізницею безпосередньо з підприємством промислового залізничного транспорту.
Таким чином, названі вище нормативно-правові акти чітко визначили коло суб'єктів, які повинні вносити плату за користування вагонами, а їх аналіз дозволяє зробити висновок що платниками за користування вагонами, контейнерами залізниці є власники залізничних під'їзних колій навіть і тоді коли вони не виступають в якості вантажовідправників і вантажоодержувачів. Така правова позиція неодноразово підтримувалась Верховним судом України, зокрема у його Постановах від 18.02.02р., 26.12.06р. у справах господарського суду Донецької області №№, відповідно, 32/70 та 17/65.
Слід також зазначити, що за п. 13 «Правил користування вагонами і контейнерами», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 р. № 113, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15 березня 1999 р. за № 165/3458 (далі - «Правила користування») плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.
Як відображено в актах загальної форми, вагони затримані станцією з вини власника під'їзної колії; а вантаж на адресу позивача не поданий у зв'язку із закриттям відповідачем 11 колії.
Дії з боку відповідача що спричинили неможливість прийняття та подальшого транспортування вагонів його контрагенту - позивачу розцінюються судом як порушення норм діючого законодавства у тому числі й ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України щодо неприпустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.
З іншого боку третя особа, враховуючи вимоги діючого законодавства, не була позбавлений права спонукати відповідача до виконання умов Договору про експлуатацію шляхом зобов'язання його приймати та - транспортувати позивачу спірні вагони задля виконання розвантажувальних робіт без будь-яких обмежень. До того ж виходячи з приписів п. 5 Договору про експлуатацію, третя особа у разі неможливості подачі вагонів на 11 колію відповідача - подати їх на 5, 6 колії станції Велико-Анадоль, де здійснити передачу вагонів відповідачу, припинивши нарахування збору за зберігання вантажу.
За ст. 46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.
Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Пунктом 8 «Правил зберігання вантажів», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. № 644, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 р. за № 866/5087 (далі - «Правила зберігання») встановлена можливість стягнення збору за зберігання лише за наявності вини вантажоодержувача (вантажовідправника) у несвоєчасному вивезенні вантажу зі станції
Як встановлено власне залізницею в її актах загальної форми винним у затриманні вагонів з вантажем на станції був не позивач, а відповідач.
Все вищезазначене свідчить про те, що як плата за користування вагонами, так і збір за зберігання вантажів були нараховані на позивача без будь-яких правових підстав.
При прийнятті рішення суд також врахував наступне.
За приписами ч. 3 ст. 226 ГК України сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
За ч. 3 ст. 219 ГК України якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Із досліджених у справі доказів вбачається, що позивач сплатив третій особі частину спірної суми (26'929,00 грн.) не через неправомірні дії відповідача, а через власну недбалість, адже перед підписанням відомості плати за користування вагонами та накопичувальної картки позивач не тільки мав можливість, але й був зобов'язаний перевірити правомірність нарахування залізницею цієї суми з точки зору як належного виконання останньою умов Договору № 86 від 19.12.07р. «Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги», так і - норм діючого законодавства. Проте, позивач не перевіривши правомірність дій третьої особи перерахував їй спірну суму, без будь-яких на то законних підстав.
З огляду на наведене, оцінивши в сукупності представлені докази, суд вважає що, позивачем не доведені необхідні умови цивільно-правової відповідальності відповідача щодо суми 26'929,00 грн., у тому числі: протиправність поведінки відповідача щодо порушення ним діючого законодавства, його вини, наявність та розмір збитків як результату протиправної поведінки відповідача, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; оскільки факт оплати позивачем третій особі спірної суми 26'929,00 грн. прямо випливає з неналежного виконання позивачем та третьою особою договору № 86 від 19.12.07р. «Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги»
Вважаючи спірну суму, 39'879,00 грн. збитками, позивач вимагає їхнього стягнення з відповідача як такі, що завдані останнім у зв'язку із порушенням ним умов Договору 411. Однак з цим погодитись не можна, адже як раніше було встановлено судом Договір 411 у спірному періоді не діяв. У даному випадку мова може йти лише про відшкодування шкоди, завданої позивачу у зв'язку з порушенням відповідачем норм діючого законодавства. Однак, позивач під час розгляду справи підстави позовних вимог не змінював, а суд керуючись принципом диспозитивності, ст. 22 ГПК України та нормами ст 19 Конституції України, правом робити це не наділений.
Судові витрати відносяться на позивача.
Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст. ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82 - 84 ГПК України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити.
Суддя