"30" червня 2009 р.
Справа № 14/36-739
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу
за позовом Тернопільського державного наукового технічного підприємства "Промінь" вул. Текстильна, 38, м. Тернопіль
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Любава Плюс" проспект С.Бандери, 33, м. Тернопіль
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Виробничий кооператив "Міліват", вул. в.Симоненка, буд. 1, кв.27, м. Тернопіль
про розірвання Договору про спільну діяльність та Додаткової угоди до Договору про спільну діяльність.
За участю представників сторін:
Позивача: Будз Т.В., довіреність від 05.05.2009 р.;
Відповідача: Лебедєва М.І., довіреність № б/н від 28.05.2009 р.;
Третьої особи: Наумчук О.М., протокол № 1 від 27.10.2006 р.
Суть справи:
Тернопільське державне науково - технічне підприємство "Промінь" звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любава - Плюс" про розірвання Договору про спільну діяльність та Додаткової угоди до нього.
В процесі розгляду спору судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено виробничий кооператив "Міліват".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, підтримані повноважним представником, позивач посилається на порушення відповідачем істотних умов договору про спільну діяльність, що призводить до недосягнення сторонами його мети, в зв'язку з чим просить розірвати договір про спільну діяльність в судовому порядку.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, та згідно пояснень повноважних представників проти позову заперечує з підстав, що товариство при здійсненні фінансово-господарської діяльності умов договору про спільну діяльність не порушувало, в зв'язку з чим в позові просить відмовити.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Виробничий кооператив "Міліват" у відзиві на позовну заяву та згідно пояснень повноважного представника проти позову не заперечує.
Розгляд справи судом неодноразово відкладався з підстав, що викладені у відповідних ухвалах. В судовому засіданні оголошувалась перерва для надання можливість сторонам подати додаткові докази, зважаючи на клопотання їхніх повноважних представників у судовому засіданні.
За відсутності підстав, що передбачені ст. 77 ГПК України та зважаючи на приписи ст.69 даного Кодексу, в судовому засіданні 30.06.2009 року судом відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
За відсутності підстав, що визначені ч.1 ст.79 ГПК України, судом відхилено письмове клопотання товариства, долучене до матеріалів справи 30.06.09 року, про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні представникам сторін процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.
У відповідності до ст. 81-1 ГПК України здійснювалась технічна фіксація (звукозапис) судового процесу.
Строк вирішення спору судом продовжений в порядку передбаченому ст.69 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи в судовому засіданні, господарським судом встановлено наступне:
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
01 березня 2004 року між Тернопільським державним науково-технічним підприємством "Промінь" та товариством з обмеженою відповідальністю "Любава - плюс" укладено Договір про спільну діяльність б/н (далі по тексту, - Договір) та Додаткову угоду до нього, предметом і ціллю яких (п.1.1 Договору), являлись спільні дії контрагентів за зобов'язаннями з метою задоволення соціальних інтересів Сторони-1 (позивача по справі) у вигляді переважного права її працівників на придбання побудованого Стороною -2 (відповідач по справі) житла та одержання прибутку Стороною-2 при здійсненні будівництва 36-ти квартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованим магазином приблизною площею 2100 м.кв за адресою м. Тернопіль, вул. Л.Курбаса.
Згідно з узгодженими контрагентами правочину умовами, обидва взяли на себе зобов'язання обмінюватись наявною у їхньому розпорядженні інформацією з аспектів взаємного інтересу та максимально сприяти іншій Стороні при виконанні нею своїх зобов'язань за цим Договором (п.2.1 Договору).
Обов'язки кожного із учасників Договору викладені у його ІІІ та ІV розділах.
Зокрема, відповідач у справі взяв на себе обов'язок негайно після підписання правочину здійснювати за власний рахунок дії з виготовлення проектно-технічної документації та будівництва багатоквартирного житлового будинку; надати переважне право на придбання побудованого ним житла працівникам Сторони-1 згідно представлених нею списків, тощо.
Ведення спільних справ з виготовлення відповідної документації та будівництва жилого будинку Сторонами доручено товариству з обмеженою відповідальністю.
Крім того, суб'єктами господарювання передбачено, що всі витрати пов'язані із виготовленням документації та будівництва нерухомості, здійснюються за власний рахунок Сторони-2 (п.5.1 Договору), при цьому обумовлено, що жоден із учасників договірних зобов'язань не має права передавати свої права за цією угодою третій особі (п.9.6 Договору).
Вважаючи, що товариством з обмеженою відповідальністю неналежним чином виконувались договірні зобов'язання, згідно до п. 8.2 Договору та ст.188 ГК України, підприємством на адресу відповідача 10.03.2009 року надіслано пропозицію за № 103 про розірвання Договору та додаткової угоди до нього, а зважаючи на відсутність відповіді, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши доводи і обґрунтування представників позивача та третьої особи, пояснення і заперечення відповідача суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на таке.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у ст. 1 ГПК України, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.
У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічна за змістом норма міститься і в ст.509 ЦК України.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. З наведеною правовою нормою кореспондуються і положення ч.1 ст. 193 ГК України. Крім цього наведеною статтею Господарського кодексу України обумовлено, що до вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Взаємовідносини сторін за договором про спільну діяльність регулюються главою 77 ЦК України.
В силу статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
З наведеної правової норми слідує, що взаємні права та обов'язки учасників опосередковані необхідністю досягнення загальної мети, у спірних правовідносинах, - це переважне право і працівників державного науково-технічного підприємства на придбання побудованого його контрагентом житла та одержання прибутку Стороною-2 при здійсненні будівництва 36-ти квартирного житлового будинку.
При цьому суд враховує, що в силу ст.202 ЦК України правочином є дія осіб, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і констатує, що з огляду на порушення договірних зобов'язань відповідачем по справі, досягнення позивачем мети, з якою Договір було укладено є неможливим.
Так, укладаючи спірний правочин його контрагенти домовились діяти спільно, а не на власний розсуд без урахування та будь-яких узгоджень своїх дій із іншим учасником спільної діяльності.
В той же час, при вирішенні спору судом з'ясовано, що ще до укладення між контрагентами спірного Договору, ТОВ "Любава плюс" уклала із сторонніми фізичними особами 11 Договорів доручення на здійснення будівництва квартир та не житлового приміщення в 36-ти квартирному житловому будинку з вбудовано-прибудованим продовольчим магазином по вул. Курбаса у м. Тернополі. Наведена обставина засвідчується наявними у справі копіями договорів про доручення на здійснення будівництва, довідками які видавались товариством фізичним особам про виконання ними своїх зобов'язань за договорами доручення, тощо. Натомість відповідач у справі не надав суду жодного належного та допустимого доказу того, що на час укладення спірного Договору ним було проінформовано свого контрагента, про вже укладені із фізичними особами угоди на будівництво квартир у житловому будинку, щодо якого ще була відсутньою проектна-кошторисна документація, і будівництво якого мало відбутись на земельній ділянці Сторони -1 на підставі Договору про спільну діяльність.
Більше того, із долучених до справі письмових доказів слідує, що і після укладення Сторонами Договору про спільну діяльність, стосовно всіх решти квартир та не житлового приміщення у житловому будинку по вул. Л.Курбаса у м. Тернополі без погодження із своїм контрагентом та надання йому будь-якої інформації з даного приводу ТОВ "Любава -плюс" було укладено договори доручення із фізичними особами на здійснення будівництва (копії договорів у справі).
Таким чином, незважаючи на те, що на час вирішення спору будівництво житлового будинку прийняттям його у експлуатацію є ще не завершеним (стор.3 відзиву на позов від 15.05.2009 року, пояснення представників сторін та третьої особи у судовому засіданні) , реалізація мети Договору в частині переважного права працівників Сторони-1 на придбання у побудованому будинку житла є неможливою, з огляду на те, що стосовно усіх квартир у будинку відповідачем вже укладено угоди з третіми особами (довідка виробничого кооперативу "Міліват" від 16.04.2009 року у справі).
Із тексту наведених правочинів слідує, що всупереч, п.5.1,5.3 та 9.6 Договору, будівництво житлового будинку здійснювалось за рахунок фінансів залучених у фізичних осіб, а не власних коштів товариства з обмеженою відповідальністю. При цьому, незважаючи на імперативні вказівки Договору, відповідачем на вказаних третіх осіб покладено обов'язки по влаштуванні у квартирах підлоги, встановлення сантехніки, виконання малярних робіт, тощо. Вказане засвідчується наявними у справі довідками, які видавались відповідачем громадянам і містять інформацію про сплату ними належних за договорами коштів у повному обсязі, умовами п.3.2 укладених з фізичними особами договорів, рішеннями Тернопільського міськрайонного суду, що вступили в законну силу (факти які встановлені у них, судом оцінюються в порядку ст.35 ГПК України), у яких зазначено про повну оплату фізичними особами коштів за відповідні квартири і, як наслідок, визнано за ними майнові права на дані приміщення.
Слід зазначити при цьому, що відповідачем у справі до матеріалів справи не долучено жодного доказу, який би засвідчував, що він вказаною інформацією (наявність судових спорів із фізичними особами, за якими визнано право власності на майнові права у житловому будинку) обмінювався із позивачем, яка, зважаючи на мету з якою укладався Договір, безумовно становила для нього інтерес.
Із наданих на виконання вимог суду учасниками спору письмових доказів, слідує що, товариство з обмеженою діяльністю всупереч ст.1136 ЦК України не надавало ні тієї інформації, яку на умовах Договору запитував у нього позивач (щодо реєстрації спільної діяльності у податковому органі, фінансування будівництва, тощо, - лист №222 від 17.04.2007 року) ні тієї що становить взаємний інтерес з точки зору ст.ст. 1130, 1137-1138 ЦК України (про хід виконання взятих за договором зобов'язань, про залучених до будівництва третіх осіб, в т.ч. за договорами підряду, проектно-кошторисна документація, фінансова звітність по даному будівництву, тощо).
Наведене свідчить і про невиконання встановлених у п.9.4 Договору умов щодо підтримування ділових контактів та вжиття заходів для забезпечення їх ефективності та розвитку.
Із наданих у судовому засіданні повноважними представниками відповідача пояснень слідує, що всупереч п.5.1 Договору, ч.2 ст.1131 ЦК України, п.7.7 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та абз. 1 п. 4.12 Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.1998 р. № 80 договір про спільну діяльність не зареєстровано у податкових органах України; наявні у справі угоди, які укладені відповідачем із третіми особи для досягненні мети, яка випливає із п.1.1 та 5.1 Договору, укладались ним не від всіх учасників спільної діяльності, а від власного імені (рішення господарського суду Тернопільської області у справі № 11/253-4655 та № 4/225-3855 у матеріалах справи).
Крім того, рішення господарського суду Тернопільської області від 23.12.2008 року у справі №4/153-3331 (копія у справі), що у встановленому порядку набрало законної сили, яким з ТОВ "Любава - плюс" на користь державного науково-технічного підприємства стягнуто 1630 грн. 58 коп. з врахуванням положень ст.35 ГПК України дає суду підстави стверджувати, про неналежне виконання відповідачем по справі взятих на себе зобов'язань згідно з п. 4.3 Договору щодо відшкодування позивачу по справі сплачених сум платежів за користування земельною ділянкою
Частиною 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
При цьому суд зазначає, що згідно положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Відповідно до частини 2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Учасниками спільної діяльності у п.7.1. Договору обумовили, що невиконання сторонами взятих на себе договірних зобов'язань являється підставою для розірвання правочину.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення зобов'язання передбачені статтею 611 цього ж Кодексу, за якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.
Згідно із ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
В розумінні даної правової норми істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, що з огляду на наведені вище обставини і мало місце у спірних правовідносинах.
При вирішенні спору суд враховує, що доведення законності і обґрунтованості своїх вимог з метою захисту власних інтересів є обов'язком кожного із учасників судового процесу (ст.ст. 32-34 ГПК України).
Всупереч вказаних норм, належних та допустимих доказів, які б підтверджували належне виконання взятих на себе договірних зобов'язань, відповідачем суду не представлено, а відтак, за наявності обставин, що з точки зору закону слугують підставою для розірвання Договору, позовні вимоги як такі, що у встановленому порядку доведені та належним чином обґрунтовані державним підприємством слід задоволити в повному обсязі.
Державне мито та інші судові витрати згідно ст.ст. 44-49 ГПК України та Декрету Кабінету Міністрів "Про державне мито" відшкодовуються за рахунок відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1, 2, 32-34, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Розірвати договір про спільну діяльність від 01.03.2004 року та додаткову угоду до нього від 01.03.2004 року укладені між Тернопільським державним науково-технічним підприємством "Промінь" та товариством з обмеженою відповідальністю "Любава-плюс", щодо здійснення будівництва 36-ти квартирного житлового будинку з вбудововано-прибудинковим продовольчим магазином за адресою м. Тернопіль, вул. Л. Курбаса.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Любава-плюс" (м. Тернопіль, пр. С. Бандери,33, (вул. Дубовецька, 1б/каб.23) пот/р 260044011 в ТОД АППБ "Аваль" м. Тернополя, МФО 338501 код ЄДРПОУ 31830878) на користь Тернопільського державного науково-технічного підприємства "Промінь" (м. Тернопіль, вул. Текстильна,38, р/р 2600314011280, філія ВАТ КБ "Хрещатик", МФО 338653, код ЄДРПОУ 14040960) - 85 (вісімдесят п'ять) грн. в рахунок повернення сплаченого державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. в рахунок повернення сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
4. Видати наказ з моменту набрання рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення "22" липня 2009 року через місцевий господарський суд.
Суддя