01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
"30" червня 2009 р. Справа № 4/126-09
Господарський суд Київської області у складі судді Щоткін О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Карапишівської сільської ради Миронівського району
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Карапиші»,
с. Карапиші
Третя особа Комунальне підприємство Київської обласної ради «Білоцерківське МБТІ», м. Біла Церква
про визнання права власності
за участю представників:
позивач: Денисов О.С. -дов. від 10.01.2009 року
відповідач: Кирилюк О.М. -дов. від 22.05.2009р.
третя особа: не з'явився;
оголошувалась перерва
Карапишівська сільська рада Миронівського району Київської області (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Карапиші»(у подальшому -«відповідач») за участю третьої особи -комунального підприємства Київської обласної ради «Білоцерківське МБТІ», м. Біла Церква про визнання права власності на будівлю лікарні, що розташована у с. Карапиші по вул. Дзержинського 68.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Карапишівської сільської ради від 30.10.2007 року було прийнято рішення про передачу будівлі сільської лікарні до комунальної власності відповідно до пункту 8 статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», згідно із яким об'єкти соціальної сфери, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене рішення ґрунтується на рішенні акціонерів АТ «Карапиші», яке було правонаступником КСП «Колгосп імені Щорса», на балансі якого перебувало майно соціальної сфери, що підлягало передачі до комунальної власності, у тому числі будівля лікарні, яка згідно із протоколом загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші»була передана до комунальної власності територіальної громади с. Карапиші.
Відповідач -сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Карапиші»відповідно до листів № 147 від 29.08.2008 року, № 02-43-476 від 03.10.2008 року відмовилось передавати будівлю лікарні у комунальну власність, вважаючи це майно своїм власним.
Позивач зазначив, що дільниця лікарня с. Карапиші знаходиться на утриманні сільської ради, фінансується за рахунок місцевого бюджету, що зокрема підтверджується додатком 4 до рішення Миронівської районної ради від 13.01.2009 року № 210-20-V, розмір коштів, які витрачає сільській бюджет (за рахунок субвенції), на утримання дільничої лікарні у 2009 році складає 1098 900 гривень. Відповідач проти позову заперечує із тих підстав, що рішення про передачу приміщення лікарні було прийняте 15 січня 2000 року, але передача лікарні в комунальну власність не відбулась через відмову Карапишівської сільської ради приймати зазначену будівлю.
У подальшому, за твердженням відповідача, передача будівлі лікарні до комунальної власності з його боку була неможлива із огляду на те, що 30 липня 2001 року зборами засновників СТОВ «Карапиші»було прийнято рішення про зупинення виробничої діяльності СТОВ «Карапиші»та його ліквідацію. До повноважень ліквідаційної комісії, створеної відповідачем, не входить виконання рішення власника щодо безоплатної передачі майна, яке було прийняте власником, але не було ним виконано до початку ліквідаційної процедури.
Позивач у своїх письмових поясненнях від 10.06.2009 року заперечував проти обгрунтування відповідача із тих підстав, що наявність ліквідаційної процедури не перешкоджає виконанню підприємством, що знаходиться в процедурі ліквідації зобов'язань щодо передачі майна, яке не є його власністю, але підлягає передачі позивачеві.
На підтвердження викладеного позивач посилався на те, що відповідач, протягом періоду часу, у якому, за його твердженням, тривала ліквідаційна процедура, яка на думку відповідача перешкоджає передачі майна позивачеві, фактично здійснив таку передачу 28.11.2003 року, передавши Карапишівській сільській раді будівлю дитячого садка та котельні, які входили до складу об'єктів соціальної сфери, щодо яких було прийнято рішення про передачу їх до комунальної власності згідно із протоколом загальних зборів АТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року.
Також позивач не погодився із тим, що відповідач знаходиться у ліквідаційній процедурі, зазначивши, що згідно із витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 002049 серія АГ від 09.12.2008 року у реєстрі в графі «Дата реєстрації рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів про припинення юридичної особи»міститься запис «відомості відсутні», в графі «відомості про комісію з припинення»міститься запис «відомості відсутні», в графі «стан юридичної особи»міститься запис «зареєстровано», а не «в процедурі ліквідації».
За твердженням позивача, відповідач не знаходиться в процедурі ліквідації і посилання на неможливість передачі майна у зв'язку із нібито наявною процедурою ліквідації не відповідають дійсності.
Відповідно до додаткових пояснень від 10.06.2009 року позивач вказав, що він звернувся із позовом про визнання права власності на будівлю лікарні саме тому, що ця будівля повинна була бути передана йому відповідно до пункту 8 статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»з боку підприємства-правонаступника АТ «Карапиші».
При цьому позивач зазначив, що він вважає, що СТОВ «Карапиші»не є правонаступником АТ «Карапиші»з огляду на викладені нижче підстави:
Пунктом 1.1. статуту СТОВ «Карапиші»передбачено, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Карапиші»є підприємством-правонаступником ліквідованого згідно із рішенням зборів засновників від 15 січня протокол 1, суб'єкта підприємницької діяльності Акціонерного Товариства закритого типу «Карапиші»зареєстрованого 18 лютого 1997 року державний реєстр № 311.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про господарські товариства»припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації.
Відповідно до статті 37 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на момент ліквідації АТЗТ «Карапиші»перехід прав та обов'язків (правонаступництво) від однієї юридичної особи до іншої можливий у випадках злиття, поділу або приєднання одного товариства до іншого.
Як вбачається із змісту статуту СТОВ «Карапиші», АТЗТ «Карапиші»ліквідовано на підставі рішення загальних зборів АТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року.
Відповідно до пункту 7 порядку денного зборів зазначеного товариства на ньому розглядалось питання про реорганізацію АТ «Карапиші»в СТОВ «Карапиші», зокрема було прийнято рішення: «Доручити Даниленко В.П. провести роботу по створенню товариства з обмеженою відповідальністю, сформувати статутний фонд товариства, бажаючими бувшими членам АТ «Карапиші».
В резолютивній частині протоколу загальних зборів АТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року, що відповідає пункту 7 порядку денного зазначених зборів, акціонери АТЗТ «Карапиші»вирішили «виходячи із Конституції України, законів «Про підприємництво», «Про власність», «Про сільськогосподарську кооперацію», Земельний кодекс України, вважати новостворене сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю на базі ліквідованого АТ «Карапиші»правонаступником кредиторської та дебіторської заборгованості цілісного виробничого майнового комплексу…»
Таким чином, за твердженням позивача, рішення про реорганізацію АТ «Карапиші»у СТОВ «Карапиші»шляхом перетворення, або приєднання, або поділу, або злиття загальними зборами АТЗТ «Карапиші»прийнято не було.
Правонаступництво одного підприємства іншим завжди передбачає перехід усіх прав та обов'язків одного підприємства до іншого, у тому числі обов'язків по відношенню до співвласників -акціонерів товариства. Зокрема, до складу таких обов'язків слід віднести зобов'язання щодо збереження корпоративних прав (права власності на частку статутного капіталу).
Зазначені корпоративні права належали акціонерам АТЗТ «Карапиші»у вигляді акцій та у випадку реорганізації АТЗТ «Карапиші»були б обмінені на частки у статутному капіталі СТОВ «Карапиші»
Викладене зокрема передбачено пунктом 7 Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 222 від 30.12.1998 року, відповідно до якого акціонерне товариство, що прийняло рішення про припинення діяльності товариства шляхом його реорганізації, зобов'язано здійснити обмін акцій на частки у статутному фонді товариств, що створюються під час реорганізації.
Таким чином, у випадку наявності правонаступництва у СТОВ «Карапиші»прав та обов'язків АТЗТ «Карапиші»кількість засновників СТОВ «Карапиші»складала б 482 особи (кількість акціонерів АТЗТ «Карапиші») із відповідним розподілом часток у статутному фонді (капіталі) СТОВ «Карапиші», що підтверджується розділами 2,3,4,5,6 Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 221 від 30.12.1998 року, яким передбачено послідовність дій, які повинно виконати акціонерне товариство у випадку прийняття рішення про реорганізацію, а також розділом 3 Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій № 222 від 30.12.1998 року, зокрема така послідовність завжди передбачає, що у випадку реорганізації акціонерного товариства у товариство з обмеженою відповідальністю розмір частки у новоствореному підприємстві-правонаступнику дорівнює номіналу акції, що належала акціонеру у товаристві, що реорганізується.
Відповідач відповідно до витягу із протоколу зборів засновників СТОВ «Карапиші»№ 1 від 20 січня 2000 року створилось із прийняттям усіх зобов'язань, які залишаються після ліквідації.
Виходячи із викладеного, позивач зробив висновок про те, що мала місце ліквідація АТ «Карапиші», а не його реорганізація, СТОВ «Карапиші»не прийняло на себе майнових прав АТ «Карапиші»(у тому числі прав власності), СТОВ «Карапиші»прийняло на себе тільки зобов'язання, які залишаються після ліквідації, зобов'язання, які прийняло на себе СТОВ «Карапиші»(«зобов'язання, які залишаються після ліквідації») не конкретизовані, але за своїм змістом це є зобов'язання по поверненню дійсним власникам -пайовикам, сільській раді, іншими особам, майна, яке залишилось у володінні СТОВ «Карапиші».
Відповідно до заяви від 15 червня 2009 року із доповненням від 18 червня 2009 року позивач частково змінив підстави свого позову, обґрунтувавши його тим, що згідно із пунктом 8 статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» об'єкти соціальної сфери, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 20 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою КМУ № 177 від 28.02.2001 року № 177 передбачено, що об'єкти охорони здоров'я відносяться до майна соціальної інфраструктури.
Згідно із пунктом 17 зазначеного вище Порядку підприємство-правонаступник здійснює заходи щодо передачі майна соціальної інфраструктури на баланс органів місцевого самоврядування.
Позивач зазначив, що виключно АТЗТ «Карапиші»є підприємством-правонаступником, яке було зобов'язано передавати майно соціальної інфраструктури до комунальної власності відповідно до п. 8 ст. 31 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство».
Враховуючи те, що СТОВ «Карапиші»не є підприємством-правонаступником, позивач надійшов до висновку про те, що у СТОВ «Карапиші»відсутній обов'язок передавати позивачеві майно, який витікає із статусу СТОВ «Карапиші»як правонаступника колгоспу імені Щорса, але у наявності такий обов'язок, що витікає із рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року, яким будівля лікарні передана позивачеві і із рішення зборів засновників СТОВ «Карапиші»від 20 січня 2000 року, відповідно до якого відповідач, на думку позивача, прийняв зазначені зобов'язання від АТЗТ «Карапиші».
Позивач просить задовольнити позов з огляду на те, що будівля лікарні за змістом законодавства відноситься до майна соціальної інфраструктури, і ця будівля підлягає передачі позивачеві колгоспом імені Щорса або АТЗТ «Карапиші»відповідно до п. 8 ст. 31 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство», АТЗТ «Карапиші»прийняло належне та компетентне рішення про передачу будівлі лікарні до комунальної власності, яке оформлене протоколом загальних зборів акціонерів АТЗТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року, будівля лікарні не належить відповідачу, який безпідставно обліковує зазначену нерухомість на своєму балансі.
При цьому позивач стверджує, що відповідач порушує його права та інтереси із огляду на те, що вважає будівлю лікарні своєю власністю, вчиняє дії щодо виготовлення технічної документації в бюро технічної інвентаризації з метою здійснення державної реєстрації права власності на зазначену будівлю.
Відповідач 18.06.2009 року подав заперечення до уточнень і обгрунтувань позивача від 10.06.2009 року, відповідно до яких стверджує, що на його думку, пайовики колгоспу імені Щорса не приймали рішення про передачу лікарні у комунальну власність, позивач заперечує правонаступництво безпідставно і не зазначає в чому полягає порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, СТОВ “Карапиші” є правонаступником ЗАТ “Карапиші” і прийняло у повному обсязі майно, права та обовязки ліквідованого ЗАТ “Карапиші” відповідно до питання 7 порядку денного загальних зборів акціонерів від 15.01.2000 року, дані рішення прийняті на виконання Указу Президента України від 03.12.1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», зміст правонаступництва визначається рішенням загальних зборів від 15.01.2000 року про те щоб вважати правонаступником новостворене товариство на базі ліквідованого АТ «Карапиші»та пункт 1 статуту СТОВ «Карапиші», СТОВ «Карапиші»є набувачем права власності на будівлю лікарні на підставах, не заборонених законом, будівництво лікарні було здійснено закритим акціонерним товариством колективне сільськогосподарське підприємство «Карапиші», про що свідчить акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію звершеного будівництвом обєкту від 28.12.1995 року, згідно із ч. 1 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, від створення СТОВ «Карапиші» Карапишівська сільська рада видавала свідоцтва про право власності на майновий пай у пайовому фонду СТОВ «Карапиші», що на думку відповідача свідчить про визнання Карапишівською сільською радою правонаступництва СТОВ «Карапиші», законодавство не зобов'язує підприємство-правонаступника передавати безоплатно у комунальну власність об'єкти соцкультпобуту, для визнання права власності на будівлю лікарні за позивачем необхідна наявність пропозиції підприємства-правонаступника.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши додаткові докази наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд,
Згідно із пунктом 8 статті 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», об'єкти соціальної сфери, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, підлягають безоплатній передачі до комунальної власності в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
15 січня 2000 року загальними зборами АТ «Карапиші»було заслухано питання «Про передачу в комунальну власність об'єктів соціального призначення», та вирішено згідно переліку передати на баланс сільської Ради приміщення лікарні.
Рішенням № 105-12-V від 30.10.2007 року дванадцятої сесії п'ятого скликання Карапишівської сільської ради було вирішено звернутися до адміністрації СТОВ «Карапиші», як балансоутримувача дільничої лікарні з пропозицією про передачу даного об'єкта у комунальну власність територіальної громади Миронівського району.
Листом від 29.08.2008 року № 147 СТОВ «Карапиші»повідомило голову Миронівської районної державної адміністрації про те, що СТОВ «Карапиші»не має намірів передавати власне майно, зокрема, приміщення сільської лікарні, до комунальної власності.
Листом від 08.10.2008 року № 95 СТОВ «Карапиші»відповило сільському голові с. Карапиші, що ліквідаційна комісія не має повноважень безоплатно передати лікарню у власність територіальної громади.
В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що СТОВ «Карапиші»вважає будівлю лікарні своєю власністю та замовило в Білоцерківському МБТІ інвентарну справу із метою оформлення права власності на будівлю лікарні.
Відповідно до рішення Карапишівської сільської ради десятої сесії двадцять четвертого скликання від 16 грудня 2003 року № 73-10-XXIV затверджено акти прийому-передачі газової котельні та дитячого садка «Колосок»у комунальну власність територіальної громади від 28.11.2003 року.
Згідно із актом приймання-передачі дитячого садка «Колосок»у комунальну власність від 28.11.2003 року, актом приймання-передачі об'єкта соціальної сфери у комунальну власність від 28.11.2003 року було передано газову котельню та будинок дитячого садка до комунальної власності. Зазначені акти підписані головою ліквідаційної комісії СТОВ «Карапиші»Синявським С.В.
Посилання позивача на те, що він вважає СТОВ «Карапиші»таким, що не має правонаступництва прав та обов'язків АТЗТ «Карапиші», викладене у додаткових поясненнях щодо заявленого позову від 10.06.2009 року, а також твердження позивача про те, що на його думку у СТОВ «Карапиші»відсутній обов'язок по передачі будівлі лікарні до комунальної власності с. Карапиші, викладені позивачем у заяві про зміну підстав позову від 15.06.2009 року, зустрічні заперечення відповідача з приводу наявності у нього правонаступництва як підстави виникнення у нього прав на спірне майно, потребують визначення обсягу прав та обов'язків, які за наявними у справі доказами, має СТОВ «Карапиші»в частині розпорядження об'єктами соціальної інфраструктури, які належали АТЗТ «Карапиші»і відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року були передані до комунальної власності, у тому числі щодо будівлі лікарні.
Зокрема, відповідно до пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/334, 12.09.1996 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.
Відповідно до пункту 1.1. статуту СТОВ «Карапиші»встановив, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Карапиші»є підприємством-правонаступником ліквідованого згідно із рішенням зборів засновників від 15 січня протокол 1, суб'єкта підприємницької діяльності Акціонерного Товариства закритого типу «Карапиші»зареєстрованого 18 лютого 1997 року державний реєстр № 311.
Вивчивши докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про те, що СТОВ «Карапиші»не набуло прав та обов'язків від АТЗТ «Карапиші»у повному обсязі і не є його правонаступником щодо прав власності або інших речових прав, а має підстави для прийняття лише зобов'язань АТЗТ «Карапиші», що існували на момент ліквідації товариства, обсяг яких повинен визначатись у кожному конкретному випадку на підставі наявних доказів.
Даний факт вбачається зі змісту протоколу загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року, на який у статуті СТОВ «Крапиші»зроблено посилання як на підставу виникнення правонаступництва прав та обов'язків АТЗТ «Карапиші».
Зокрема, у протоколі загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші» від 15 січня 2000 року міститься формулювання про те, щоб «доручити Даниленко В.П. провести роботу по створенню товариства з обмеженою відповідальністю, сформувати статутний фонд товариства, бажаючими бувшими членам АТ «Карапиші», а також міститься рішення про те, щоб виходячи із Конституції України, законів «Про підприємництво», «Про власність», «Про сільськогосподарську кооперацію», Земельний кодекс України, вважати новостворене сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю на базі ліквідованого АТ «Карапиші»правонаступником кредиторської та дебіторської заборгованості цілісного виробничого майнового комплексу.
Майнові права, зокрема право власності, або право володіння не можуть бути визнані ані дебіторською, ані кредиторською заборгованістю, таким чином у СТОВ «Карапиші»відсутні підстави для виникнення права власності на будівлю лікарні, або інших речових прав, що витікають із змісту рішення загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року.
З іншого боку, наявні у справі докази підтверджують той факт, що СТОВ «Карапиші»не виконано вимоги діючого законодавства, умовою виконання яких є виникнення повного обсягу прав та обов'язків підприємства, діяльність якого припиняється, у підприємства-правонаступника.
Зокрема частиною 7 статті 34 Закону України «Про підприємства»передбачено, що при реорганізації шляхом перетворення одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.
Вимоги щодо способу захисту інтересів власників товариства, що реорганізується, - акціонерів містяться у пункті 7 Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 222 від 30.12.1998 року, відповідно до якого акціонерне товариство, що прийняло рішення про припинення діяльності товариства шляхом його реорганізації, зобов'язано здійснити обмін акцій на частки у статутному фонді товариств, що створюються під час реорганізації.
Таким чином, окрім інших вимог діючого законодавства України щодо порядку реорганізації акціонерних товариств, кількість акціонерів, які були власниками корпоративних прав у акціонерному товаристві, що реорганізується, повинна співпадати із кількістю засновників новоствореного товариства з обмеженою відповідальністю, як умова виникнення у цього товариства правонаступництва.
Відповідно до протоколу загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші»кількість акціонерів, що присутні на зборах складає 482 особи. Згідно із витягом із єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців серія АГ № 002050 кількість засновників СТОВ «Карапиші»складає 5 осіб.
Викладене свідчить, що реорганізація АТЗТ «Карапиші»у СТОВ «Карапиші»відповідно до Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 222 від 30.12.1998 не здійснювалась, а отже підстави для правонаступництва повного обсягу прав та обов'язків АТЗТ «Карапиші»у СТОВ «Карапиші»відсутні.
На підтвердження викладеного, свідчить доказ, який підтверджує обсяг прийняття СТОВ «Карапиші»прав та обов'язків АТЗТ «Карапиші»на себе. Зокрема відповідно до витягу з протоколу № 1 зборів засновників СТОВ «Карапиші»від 20 січня 2000 року засновники розглядали питання «про створення СТОВ «Карапиші»як правонаступника ліквідованого АТ «Карапиші»згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 15 січня 2000 року з прийняттям усіх зобов'язань, які залишаються після ліквідації.»
Аналогічний зміст формулювання щодо обсягу прийнятих СТОВ «Карапиші»зобов'язань містить повний текст протоколу зборів засновників СТОВ «Карапиші»від 20 січня 2000 року, наданий суду відповідачем.
Отже зазначений доказ підтверджує зміст обсягу правонаступництва, яке могло прийняти на себе СТОВ «Карапиші»за умови його належного оформлення.
Так, згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо).
Відповідно до статті 151 ЦК УРСР, що діяв на момент прийняття АТЗТ «Карапиші»рішення про передачу СТОВ «Карапиші»кредиторської та дебіторської заборгованості: в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 ЦК УРСР, зокрема із угод, які хоч і не передбачені законом, але йому не суперечать.
Згідно із статтею 41 ЦК УРСР угодою визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Слід зазначити, що у даному випадку між АТЗТ «Карапиші»та СТОВ «Карапиші»дійсно має місце передання зобов'язань, у яких щодо зобов'язання по передачі об'єктів соціальної інфраструктури АТЗТ «Карапиші»є боржником, що зобов'язаний вчинити дії по передачі майна позивачеві, а позивач є кредитором.
Доказами існування переходу зобов'язання щодо передачі об'єктів соціальної сфери до комунальної власності є зокрема зміст актів органів управління АТЗТ «Карапиші»та СТОВ «Карапиші».
Так, виникнення зобов'язання АТЗТ «Карапиші»щодо передачі об'єктів соціальної сфери до комунальної власності чітко визначено та відображено у протоколі загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші»від 15.01.2000 року, відповідно до якого акціонери прийняли рішення передати об'єкти соціальної сфери, у тому числі будівлю лікарні, до комунальної власності.
Дія щодо передачі зазначених зобов'язань АТЗТ «Карапиші»сформульована у протоколі загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші», де вказано, що новостворене сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю вважати правонаступником кредиторської та дебіторської заборгованості цілісного виробничого майнового комплексу.
Дія СТОВ «Карапиші»щодо прийняття зазначеного зобов'язання на себе підтверджується з одного боку змістом рішення загальних зборів засновників СТОВ «Карапиші»№ 1 від 20 січня 2000 року, а з іншого боку -діями СТОВ «Карапиші»щодо передачі позивачеві майна соціальної інфраструктури -дитячого садка та газової котельні, що були виконані відповідно до актів прийому-передачі від 28.11.2003 року.
Таким чином, із огляду на викладене, суд надійшов до висновку про те, що зобов'язання по передачі об'єкту соціальної інфраструктури -будівлі лікарні, до комунальної власності, перейшло до СТОВ «Карапиші»на підставі актів органів управління: рішення загальних зборів акціонерів АТЗТ «Карапиші»від 15.01.2000 року, які вирішили передати в порядку правонаступництва дебіторську та кредиторську заборгованість, та рішення зборів засновників СТОВ «Карапиші»від 20.01.2000 року, яким вирішено прийняти на себе зобов'язання, у випадку, що стосується правовідносин, що розглядаються - зобов'язання по передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери.
Разом із тим, суд констатує той факт, що висновок про правонаступництво СТОВ «Карапиші»зобов'язань АТЗТ «Карапиші»зроблений судом за сукупності обставин, що підтверджують такий обсяг правонаступництва, зокрема виходячи із того, що сторони підписали 28.11.2003 року акти прийому-передачі майна соціальної сфери у комунальну власність.
За умови відсутності зазначених дій сторін, які свідчать про певний зміст правовідносин між ними які вже склались стосовно об'єктів соціальної інфраструктури, неможливо зробити висновок про наявність правонаступництва зобов'язань між АТЗТ «Карапиші»та СТОВ «Крапиші»лише на підставі зазначених вище протоколів загальних зборів акціонерів АТЗТ «Карапиші»від 15.01.2000 року і зборів засновників СТОВ «Карапиші»із огляду на зміст протоколу загальних зборів акціонерів АТЗТ «Карапиші»від 15.01.2000 року, відповідно до якого новоствореному «товариству доручається провести відповідні розрахунки із кредиторами та дебіторами фінансовими рахунками у 2000 році.»
Такий зміст протоколу свідчить про те, що до змісту понять кредиторської та дебіторської заборгованості акціонери включили тільки фінансову (грошову) заборгованість, а не зобов'язання щодо передачі певного майна.
Інший зміст обсягу правонаступництва можливо визначити тільки за наявності інших доказів, зокрема, у даному випадку, за наявності актів прийому-передачі інших об'єктів соціальної інфраструктури, що відображають зміст правовідносин між АТЗТ «Карапиші», СТОВ «Карапиші»та позивачем, які стосуються об'єктів соціальної інфраструктури.
Отже у даному конкретному випадку суд вважає обґрунтованим твердження про те, що СТОВ «Карапиші»прийняло на себе зобов'язання АТЗТ «Карапиші»про передачу майна соціальної інфраструктури, яке залишилась після ліквідації АТЗТ «Карапиші», іншим особам, зокрема позивачеві із підстав, зазначених вище.
Одночасно суд констатує той факт, що визначення наявності або відсутності у СТОВ «Карапиші»зобов'язання по передачі позивачеві будівлі лікарні як певної дії з боку відповідача не впливає на захист інтересів позивача суттєвим чином.
Зокрема, за відсутності такого зобов'язання з боку СТОВ «Карапиші», позивач має право на задоволення позову із огляду на те, що АТЗТ «Карапиші»прийняло рішення про передачу будівлі лікарні до комунальної власності згідно із протоколом загальних зборів акціонерів АТ «Карапиші»від 15 січня 2000 року.
Стосовно тверджень відповідача про те, що ліквідаційна комісія СТОВ «Карапиші»не уповноважена передати майно позивачеві із огляду на наявність ліквідаційної процедури, то такі твердження не можуть бути взяті до уваги із огляду на наступне:
Відповідно до частини 1 статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, якій вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.
Згідно із частиною 2 статті 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд, або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора, тощо) та встановлюють порядок і строки припинення юридичної особи.
Згідно із витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 002049 серія АГ від 09.12.2008 року у реєстрі не міститься відомостей про те, що СТОВ «Карапиші»знаходиться у процесі припинення.
Відповідно до ч. 1 статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»в єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи зокрема дані про перебування юридичної особи в процесі припинення, зокрема дата реєстрації рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів про припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо).
Як вбачається із довідки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 002047 серія АГ від 09.12.2008 року відомості про юридичну особу відповідача включені до реєстру 09.12.2008 року, але відповідач не подав у момент свого звернення для включення відомостей про свою юридичну особу у реєстр відомостей про те, що він знаходиться у процесі припинення (ліквідації), хоча обов'язок про внесення відомостей щодо перебування юридичної особи в процесі припинення до реєстру діє на підставі частини 1 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»із 01.07.2004 року, а з огляду на норми ст. 105 ЦК України -із 01.01.2004 року.
Відповідно до ч. 3 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, але не були до нього внесені, не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Таким чином, враховуючи те, що в розпорядженні позивача був витяг із Єдиного державного реєстру, який свідчив про відсутність у державному реєстрі відомостей про знаходження відповідача у процедурі ліквідації, а також той факт, що процедура ліквідації починаючи із 2001 року могла бути відповідачем припинена, про що позивач не міг знати, відомості про те, що відповідач перебуває у процедурі ліквідації не можуть бути прийняті судом в якості обґрунтованих.
Крім того, суд зазначає, що діюче законодавство не встановлює будь-яких обмежень на виконання передачі об'єктів соціальної інфраструктури, які не є власністю підприємства, що ліквідується, до комунальної власності, навіть за наявності ліквідаційної процедури.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про підприємства»претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються за рахунок майна цього підприємства.
Враховуючи те, що майно соціальної інфраструктури, у тому числі будівля лікарні не є власністю СТОВ «Карапиші», а отже не є майном цього підприємства, у відповідача відсутні підстави для посилання на ліквідаційну процедуру як на підставу невиконання обов'язку щодо передачі майна позивачеві.
Відповідно ліквідаційна процедура відповідача не може бути підставою для відхилення позовних вимог щодо визнання права власності, які реалізуються позивачем в якості способу захисту порушених прав та інтересів та підлягають захисту.
Твердження представника відповідача щодо того, що СТОВ «Карапиші»є власником будівлі лікарні також не підтверджені доказами. Наданий відповідачем акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту № 92 від 29.12.1995 року свідчить про факт прийняття приміщення лікарні в експлуатацію, при цьому АТ КСП “Карапиші” зазначено у цьому акті в якості замовника та генерального підрядника.
Відповідно до пункту 3 зазначеного акту АТ КСП «Карапиші»виконано інженерні комунікації, благоустрій, оздоблюючі роботи. Разом із тим у будівництві приймали участь інші організації, - будівельно-виробнича фірма “ГАРАНТ ЛТД”, Миронівське МДПЛЕК (виконано земляні, фундаменти, стіни, покрівля, благоустрій).
Крім того, зазначений акт стосується підприємства АТ КСП “Карапиші” і складений 29.12.1995 року, тобто до здійснення державної реєстрації відповідача.
Із огляду на викладене зазначений акт не може вважатись доказом права власності на будівлю лікарні з боку відповідача.
За змістом наданого відповідачем передавального акту від 25 лютого 2000 року закрите акціонерне товариство “Карапиші” передає, а товариство з обмеженою відповідальністю “Карапиші” приймає все майно, майнові права і обов'язки цілісного майнового комплексу ЗАТ “Карапиші” у повному обсязі згідно балансу підприємства, та несе відповідальність по зобовязанням ЗАТ “Карапиші” як правонаступник.
Зазначений акт підписаний від імені ЗАТ “Карапиші” членами ліквідаційної комісії Руденко С.В., Усенко Г.В., Мальчик Т.П., Чополовською Н.А., Павлюк В.К.
Як вбачається із змісту зазначеного акту, він прийнятий на підставі рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ “Карапиші” від 15 січня 2000 року. Аналіз змісту безпосередньо протоколу загальних зборів акціонерів від 15 січня 2000 року свідчить про те, що акціонери ЗАТ “Карапиші” не приймали рішення про передачу СТОВ “Карапиші” майна, майнових прав, а прийняли рішення вважати новостворене підприємство правонаступником кредиторської та дебіторської заборгованості, що не є тотожним передачі майна та майнових прав.
За викладених обставин, передавальний акт від 25 лютого 2000 року не може бути визнаний доказом права власності СТОВ “Карапиші” на будівлю лікарні, а також доказом виникнення у СТОВ «Карапиші»правонаступництва прав ЗАТ «Карапиші».
Відповідач надав суду свідоцтва про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) серії КИ-XV № 1440708, серії КИ-XV № 1440164, серії КИ-XV № 1441580, серії КИ-XV № 1440201, на підставі яких стверджує у своїх запереченнях від 18.06.2009 року про визнання Карапишівською сільською радою правонаступництва СТОВ «Карапиші»прав та обов'язків ЗАТ «Карапиші».
Зазначені свідоцтва не є доказами про наявність у СТОВ “Карапиші” права власності на будівлю лікарні, або виникнення правонаступництва у СТОВ «Карапиші»прав ЗАТ «Карапиші».
Оскільки зазначені свідоцтва не мають відношення до спірного майна, суд не досліджує склад, обґрунтованість володіння та правовий режим обліку з боку СТОВ «Карапиші»майна (майнових прав), на підтвердження яких було видано свідоцтва про право власності на майновий пай.
Твердження відповідача про те, що позивач визнає правонаступництво СТОВ «Карапиші»прав та обов'язків АТЗТ «Карапиші»спростовуються змістом позову, та поясненнями наданими позивачем.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, відповідач не надав належних доказів наявності у нього права власності на спірне майно.
Стосовно тверджень відповідача щодо того, що умовою визнання права власності на будівлю лікарні за позивачем є наявність пропозиції підприємства-правонаступника, то такі твердження не ґрунтуються на діючому законодавстві.
Так, зокрема пунктом 4 Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2003 року № 1253 передбачено, що у разі, коли ініціатором передачі об'єкту є орган місцевого самоврядування, пропозиція погоджується з підприємством-правонаступником.
Доказами, що наявні у справі, підтверджується, що позивачем було прийнято рішення № 105-12-V від 30.10.2007 року дванадцятої сесії п'ятого скликання Карапишівської сільської ради, відповідно до якого було вирішено звернутися до адміністрації СТОВ «Карапиші», як балансоутримувача дільничої лікарні з пропозицією про передачу даного об'єкта у комунальну власність територіальної громади Миронівського району. Відповідач не погодився на передачу будівлі лікарні до комунальної власності, зокрема згідно із листом від 29.08.2008 року № 147 відповідач повідомив голову Миронівської районної державної адміністрації про те, що СТОВ «Карапиші» не має намірів передавати власне майно, зокрема, приміщення сільської лікарні, до комунальної власності, а листом від 08.10.2008 року № 95 СТОВ «Карапиші»відповило сільському голові с. Карапиші, що ліквідаційна комісія не має повноважень безоплатно передати лікарню у власність територіальної громади.
Викладене свідчить про те, що позивач звертався до відповідача із ініціативою щодо передачі будівлі лікарні у комунальну власність, але відповідач відмовся передавати будівлю лікарні позивачеві.
Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати за Карапишівською сільською радою Миронівського району Київської області (код ЄДРПОУ 04362556) право власності на будівлю лікарні, що розташована за адресою: Київська область, Миронівський район, с. Карапиші, вул. Дзержинського 68.
3. Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Карапиші»(08841, Київська обл.., Миронівський р-н, с. Карапиші, вул.. Незалежності, 29, код ЄДРПОУ 30830725) на користь Карапишівської сільської ради (08841, Київська обл.., Миронівський р-н, с. Карапиші, вул.. Незалежності, 23, код ЄДРПОУ 04362556) - 85 (вісімдесят пять) грн.. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн.. витрат на інформаційно-технічн забезпечення судового процесу.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.В. Щоткін
Суддя