Кіровоградської області
"03" вересня 2009 р.
Справа № 05-01/173/3350/7-13
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І., розглянувши у судовому засіданні справу № 05-01/173/3350/7-13
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “Агрос ЛТД”, м.Дніпропетровськ
до відповідача: військової частини А3476 с. Костянтинівка, Новоодеського району, Миколаївської області
про витребування майна в натурі на суму 440536 грн. 96 коп.
Представники сторін :
від позивача: Галушко С.І., довіреність № б/н від 14.08.2008р.;
від відповідача: Шепель Ю.А., довіреність № 1370 від 30.12.2008р.;
від відповідача: командир в/ч Заїченко О.В., посвідчення від 30.12.1997р.;
від прокуратури: Колісінський В.П., довіреність № 850 від 02.09.2009р.;
від прокуратури: Забаров Д.А., посвідчення № 042.
Заявлено позов про зобов'язання відповідача повернути належне позивачу паливо, яке перебувало на зберіганні в кількості: бензин а-76-226929 кг., АІ-95-17822 кг., дизельне пальне- 4440 кг, а всього 249191 кг. Заявою від 15.02.2001 року в порядку ст.ст. 22, 28 ГПК України позивачем змінено позовні вимоги у зв'язку з виявленими помилками при проведенні арифметичних розрахунків та неврахуванням заборгованості за надані послуги по зберіганню пального, остаточно позивач заявляє про зобов'язання відповідача повернути належне позивачу топливо в кількості 235604 кг, з яких: 219593 кг. бензину А- 76 та 16011 кг. бензину АІ-95, на загальну суму 416264 грн. 14 коп., сплачену суму державного мита в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу в розмірі 69 грн. Заявою від 03.09.09 року позивач в порядку ст.22 ГПК України уточнив позовні вимоги та просив зобов'язати відповідача військову частину 3476, що є правонаступником війскової частини 31426 (3988) повернути в натурі належні товариству з обмеженою відповідальністю Фірмі “Агрос ЛТД” нафтопродукти, які було здано відповідачу на зберігання в кількості - бензин А-76-206438 кг, - бензин АІ-95 - 16597 кг, а всього 223035 кг і залишив незмінними вимоги про стягнення з відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 1700 грн. і витрат за сплату інформаційно - технічних послуг забезпечення судового процесу в сумі 69 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджується з вимогами позивача та посилається на висновки бухгалтерської експертизи від 09.06.2001 згідно до висновків якої заборгованості військової частини А-3988 перед Фірмою «Агрос - ЛТД» не існує.
Справа розглядається на підставі ст. 75 ГПК України за наявними в ній доказами та матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд
Правовідносини між учасниками спору виникли на підставі укладеного 14.07.1997 року договору № 97-125 на приймання, зберігання та відпуск бензину і дизельного пального (в подальшому договір), предметом якого сторони визначили порядок проведення господарських операцій по виконанню робіт, повязаних з прийманням, обліком, зберіганням та відпуском бензину і дизельного пального замовника в порядку та на умовах договору. Причому, згідно до преамбули вказаного договору фірма “Агрос -ЛТД” (позивач по справі) визначається згідно до Статуту в якості замовника в особі директора Шевцова С.Л., а військова частина 31426 ( відповідач по справі) в особі начальника Попадика А.В. згідно до Статуту як виконавець.
Умови договору прийняті сторонами в результаті вільного волевиявлення, без будь-яких заперечень чи зауважень, договір підписано повноважними представниками сторін, а їх підписи скріплено відтисками печаток підприємств.
Відповідно до пп. 3.4.1. „Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів”, яка затверджена наказом МВС України № 17 від 11.01.1999 р. та зареєстрована в Мін'юсті України 28.04.1999 р. за № 264/3557, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Сторони не надали доказів того, що їх печатку було втрачено або викрадено.
Згідно до приписів п.2.1.3 ст. 2 договору замовник зобов'язався назначити повноважного представника для приймання, обліку та звірки руху пального на складі ПММ.
У відповідності до п.2.2.2 ст. 2 договору виконавець зобов'язався забезпечити зберігання кількості пального, прийнятого на зберігання.
Виходячи із розділу 2 договору виконавець зобов'язаний забезпечити дотримання встановленого технологічного циклу по прийманню, зберіганню, обліку та видачі палива на складі ПММ у відповідності з держстандартами та технічними умовами, забезпечити збереженість кількості пального та представляти Замовнику право контролювати кількість та якість прийнятого на зберігання пального.
Крім того, згідно положень розділу 4 договору виконавець несе повну матеріальну відповідальність з моменту прийняття палива на приколійному складі та до видачі його по видаткових документах. Винна сторона несе повну матеріальну відповідальність за заподіяні збитки згідно діючого законодавства.
Поряд з цим, сторонами погоджено у відповідності до р.5 договору оплату вартості послуг виконавця в розмірі 1,5% від об'єму палива, що надходить на склад від кожного надходження.
На виконання умов договору замовник в період з 10.08.1997р. (дата першої з/д накладної) по 10.11.1997 року включно на станцію Лелеківка поставив для передачі на зберігання виконавцю пальне в кількості 1266968кг , в тому числі по видам:
- дизпаливо - 520632кг;
- АІ- 95- 158632кг;
- А-76-219640кг;
- А-80-368064кг,
що повністю підтверджується актами приймання - передачі.
Крім того, на зберігання відповідачу було передано позивачем бензин А-76 в кількості 37217 кг зі складу ПММ “Сервіс”, облік якого проведено актом звірки між сторонами спору станом на 01.09.1997 року. Таким чином, бензин А-76 (80) поставлено в кількості 624921 кг ( 219640 кг- А-76, 368064 кг- А-80 ) залізничним транспортом та 37217 кг бензину А-76 шляхом передачі зі складу ПММ “Сервіс”.
Натомість, виконуючи умови договору відповідачем за дорученнями позивача в період з 26.08.1997 року по 16.10.1997 року включно проведено відпуск палива в кількості 570285 кг., з яких бензин АІ-95 - 139656 кг., А-76 - 497794 кг., дизпаливо - 22835 кг.
Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм юридичну оцінку, господарський суд визнає за необхідне застосувати до спірних правовідносин приписи Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 18.07.1963 року (ЦК УРСР), оскільки правовідносини виникли під час чинності вказаного закону та повністю підпадали під його регулювання та прийшов до переконання, що уточнені позовні вимоги, викладені в заяві позивача від 03.09.09 року є обгрунтованими та підлягають до повного задоволення, враховуючи наступне.
Фактично укладений сторонами договір №97-125 від 14.07.1997 року про приймання, зберігання та відпуск бензину і дизельного пального є змішаним договором , оскільки має ознаки як договору схову так і договору підряду згідно до ЦК УРСР та аналогічні правові норми договору зберігання і надання послуг згідно до ЦК УКраїни.
За приписами ст.413 ЦК УРСР за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно до ст.415 ЦК УРСР особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову.
Якщо майно здано на схов до вимоги або без зазначення строку, охоронець вправі у будь-який час відмовитись від договору, але зобов'язаний надати особі, що здала майно на схов, достатній за даних умов строк для його одержання.
Поряд з цим, ст. 416 ЦК УРСР передбачала обовязки охоронця щодо вжиття всіх заходів, передбачених, передбачених договором або необхідних для збереження майна. Охоронець не вправі користуватися переданим йому на схов майном, якщо інше не передбачено договором.
У відповідності до ст. 418 ЦК УРСР організація, що здійснює схов в силу своєї діяльності, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна, викликаних непереборною силою.
Згідно до ст. 419 ЦК УРСР якщо в законі або в договорі не передбачено обов'язку охоронця відшкодувати збитки, завдані втратою, нестачею або пошкодженням майна, охоронець відповідає:
1) за втрату і нестачу майна - в розмірі вартості втраченого майна або майна, якого не вистачає;
2) за пошкодження майна - в розмірі суми, на яку знизилась його вартість.
Якщо при здачі майна на схов була зроблена оцінка цього майна, яка була зазначена у договорі або іншому письмовому документі, виданому охоронцем, відповідальність охоронця
обмежується сумою оцінки, коли не доведено, що дійсна вартість пошкодженого, втраченого майна, або майна, якого не вистачає, перевищує цю суму.
Якщо внаслідок пошкодження, за яке охоронець відповідає, якість майна змінилась настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням, особа, яка здала майно на схов, вправі від нього відмовитись.
Крім того, за приписами ст. 423 ЦК УРСР коли на схов здано речі, визначені в договорі лише родовими ознаками, то при відсутності іншої угоди ці речі переходять у власність охоронця, і він зобов'язаний повернути стороні, яка здала їх на схов, рівну або обумовлену сторонами кількість речей того ж роду і якості.
Враховуючи особливості укладеного сторонами договору в частині зобов'язання відповідача щодо отримання та видачі пального, господарський суд вважає за необхідне до цих правовідносин застосувати приписи ЦК УРСР в редакції 1963 року, а саме: згідно до ст. 332 ЦК УРСР за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.
У відповідності до ст. 336 ЦК УРСР якщо робота виконується повністю або частково з матеріалу замовника, підрядчик відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядчик зобов'язаний дати замовникові звіт про використання матеріалів і повернути лишок матеріалу.
За приписами ст. 337 ЦК УРСР підрядчик зобов'язаний вжити усіх заходів до забезпечення збереження ввіреного йому замовником майна і несе відповідальність за всяке упущення, що потягло за собою втрату або пошкодження цього майна.
Поряд з цим, господарський суд вважає за необхідне врахувати, що у звязку зі зміною законодавства та прийняттям Цивільного кодексу України (ЦК України) в редакції від 16.01.2003 року та набрання ним чинності з 01.01.2004 року необхідно керуватись приписами п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України згідно до яких Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. ЦК України має відповідні розділи, які регулюють спірні правовідносини щодо надання послуг ( глава 63 ЦК України) та зберігання ( глава 66 ЦК України).
Статтею 415 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) передбачено, що особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову.
Згідно з частинами 1, 2 ст.416 ЦК УРСР (в редакції 1963р.) охоронець зобов'язаний вжити всіх заходів, передбачених договором або необхідних для збереження майна. Охоронець за безоплатним договором схову, укладеним між громадянами, зобов'язаний дбати про передане йому на схов майно, як про своє власне.
Зазначені норми повністю кореспондуються з вимогами ст.ст.936, ч.1 ст.938, ст.942, ст.948 ЦК України (в редакції 2004 року).
Саме таку правову позицію викладено в Постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.06.2009 року у справі № 4/154.
За приписами ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно до ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Господарський суд повністю погоджується та визнає вірним виконаний позивачем розрахунок руху кількості переданих і отриманих нафтопродуктів, оскільки вказаний розрахунок базується на матеріалах судової економічної експертизи, проведений з дослідженням первинних бухгалтерських документів про проведення господарських операцій та враховує всі умови проведення господарських операцій, передбачених договором, зокрема позивачем визначено кількість пального, яку необхідно було передати за зберігання відповідачу ( 9374 кг замість фактично переданих 3206 кг. А-76 (80), 2379 кг. замість фактично переданих 763 кг. АІ-95 та 7809 кг. замість фактично переданих 1667 кг. дизельного пального, тобто розрахунок позивача містить як активи так і пасиви щодо проведених розрахунків. Крім того, господарським судом враховується та обставина, що згідно до розпорядження позивача, викладеному в листі №157 від 26.11.1997 року позивач пропонував рахувати власністю фірми “Авіас” пальне, яке до цього належало позивачу в кількості бензин А-76-280 т., бензин АІ-95 в кількості 115 т. і дизельне пальне в кількості 480 т. Однак, на виконання вказаного розпорядження відповідачем було передано фірмі “Авіас” лише 69061 кг бензину А-76, 48762 кг. бензину АІ-95 та 222450 кг. дизельного пального, тобто виконавцем (зберігачем- відповідачем) не повернуто з відповідального зберігання позивачу бензин А-76 в кількості 210939 кг, бензин АІ-95 в кількості 66238 кг. та дизельне пальне в кількості 257550 кг, яке позивачем обгрунтовано враховнано в розмір фактичної заборгованості та відненсено до позовних вимог.
Натомість, господарський суд повністю не погоджується з позицією відповідача про відсутність неповернутих нафтопродуктів з посиланням лише на висновок бухгалтерської експертизи від 09.06.2001 року у кримінальній справі №130 по обвинуваченню командира війської частини А-3988 Попадика О.В. у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч.5, 190 ч.4 та інших (т.2 а.с.6670), оскільки вказана експертиза проводилась у зв'язку з іншими правовідносинами, а саме при встановленні злочинних дій Пападика О.В і інших осіб та як вбачається з вироку війського місцевого суду Миколаївського гарнізону від 30.12.2004 року господарські правовідносини між учасниками спору по господарській справі не розглядались і їм не було дано будь- якої правової оцінки.
За приписами ст. 35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обовязковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.
Як вбачається з матеріалів справи вироком військового місцевого суду Миколаївського гарнізону від 30.12.2004 року залишеним без змін постановою Військового апеляційного суду Південного регіону від 31.10.2005 року (т.2 а.с.21-36) безспірно визначено, що Попадик О.В. з 1985 року перебуваючи на посаді командира військової частини А-3988 (раніше в/ч 31426) - начальником складу пального, тобто війською посадовою особою, зловживаючи владою та службовим станом, всупереч інтересам служби та порушуючи статути збройних сил, скоїв ряд злочинів, пов'язаних з незаконним використанням на власний розсуд нафтопродуктів, які були передані йому на зберігання підприємницькими структурами, в тому числі і позивачем через представника Мехеду Д.І.( т.2 а.с.42 на звороті).
Натомість, дослідивши правовий статус Мехеди Д.І. господарський суд не погоджується з поясненнями представників відповідача про наявні у Мехеди повноваження розпоряджатись переданими на зберігання позивачем нафтопродуктами, враховуючи наступне.
Згідно до п.2.1.3 договору замовник зобов'язався призначити повноважного представника для приймання, обліку та звірки руху пального на складі ПММ. Наказом №76 від 14.07.1997 року Мехеду Д.І. призначено директором Представництва фірми «Агрос -ЛТД» в м.Кіровограді (т.1 а.с.66) та коло його повноважень визначено довіреністю №113 на період з 18.07. по 31.12.1997 року (т.1 а.с.64): отримувати і відправляти вантажі, підписувати облікові картки, розкредитовувати перевізні документи, проводити розрахунки зі станцією, брати участь у складанні комерційних актів. Тобто надані Мехеді Д.І. позивачем повноваження стосувались лише операцій, пов'язаних із роботою транспортних організацій, а не стосувались вільного права розпоряджатись переданим на зберігання майном. Як вбачається з матеріалів кримінальної справи №130 визнані в якості належним чином оформлених бухгалтерських документів накладні на відпуск матеріальних цінностей складені та підписані повноважними особами позивача з прикладенням печатки (т.52 кримінальної справи а.64, 70,71).
Крім того, проводячи оцінку доказів по справі, господарським судом враховуються приписи ст. 43 ГПК України згідно до яких господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Аналізуючи пояснення відповідача в частині його незгоди з висновком судової економічної експертизи від 29.07.2009 року (т.3 а.с.63), господарський суд враховує, що згідно до ч.ч.5,6 ст. 43 ГПК України висновок експерта не є обов'язковим для господарського суду і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу. Відхилення господарським судом висновку судового експерта повинно бути мотивованим у рішенні.
Відповідач не подав мотивованих пояснень та доказів на підставі яких спростовуються висновки судової економічної експертизи по справі, а лише наявність висновку бухгалтерської експертизи від 09.06.2001 року у кримінальній справі №130 не є підставою для призначення та проведення повторної експертизи в іншій експертній установі.
Розбіжності арифметичних підрахунків в висновку бухгалтерської експертизи від 09.06.2001 року та у висновку судової економічної експертизи від 29.07.2009 року обумовлений тим, що експерти використали різні методики при проведенні досліджень, які обумовлені змістом поставлених на їх розгляд питань. Так, згідно до висновку бухгалтерської експертизи від 09.06.2001 року ТОВ «Агрос ЛТД» та ТОВ «Авіас» на законних підставах через свого представника в Кіровограді Мехеду Д.І., якиї діяв на підставі генеральної довіреності отримали в військовій частині А-3988 472343 кг бензину А-76, 136263 кг бензину АІ-95 та 423415 кг. дизельного пального(т.2 а.с.69), в той час коли фактично в судовому засіданні, враховуючи висновок судової економічної експертизи безспірно встановлено, що в період з 26.08.1997 року по 16.10.1997 року включно проведено відпуск палива в кількості 570285 кг., з яких бензин АІ-95- 139656 кг., А-76-497794 кг., дизпаливо - 22835 кг. Крім того, діюче законодавство не передбачає такого поняття як генеральна довіреність, а надана Мехеді Д.І позивачем довіреність №113 не надавала йому право на розпорядження нафтопродуктами.
Поряд з цим, посилання в висновку бухгалтерської експертизи від 09.06.2001 року на проведені з метою погашення заборгованості взаємозаліки в квітні 1999 року шляхом поставки 16416 масла М-8В, яке було оприбутковане ТОВ “Авіас” згідно до накладної №8 від 25.01.2000 року та 94257 кг дизельного пального є необгрунтованим, оскільки засвідчує про проведення господарських операцій зовсім між іншими господарюючими субєктами. Як вбачається із резолютивної частини постанови старшого слідчого військової прокуратури Південного регіону України від 21.07.2001 року у справі №130 (т.2 а.с.72) матеріали кримінальної справи в частині незаконного використання Попадиком О.В. пального, переданого на зберігання до в/ч А-3988 фірмою “Агрос ЛТД” в результаті чого у МО України в особі в/ч А-3988 перед фірмою “Агрос- ЛТД” виникла заборгованість в розмірі 258198 кг бензину А-76, 17822 кг. бензину АІ-95,та 95528 кг ДТ подальшим провадженням припинено за відсутністю складу злочину.
За приписами ст.441 ЦК УРСР яка повністю кореспондується з приписами ст. 1172 ЦК України організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. (Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним свої службових (трудових) обовязків.)
Господарським судом реально оцінюється висновок судової економічної експертизи від 29.07.2009 року щодо наявності нестачі паливних матеріалів в кількості 3969 кг., виходячи з різної кількості прийнятих по залізничних накладних і переданих на зберігання на склад відповідача, але враховуючи те, що правовідносини між учасниками спору виникали лише після передачі пального на склад відповідача та присутність при передачі пального повноважного представника на отримання пального від перевізника - Мехеди Д.І. і відсутність з його боку претензій щодо обміру переданого пального на зберігання, господарський суд визнає за необхідне віднести неситачу пального в розмірі 3696 кг за період з 11.08.1997 року по 11.11.1997 року включно на рахунок позивача.
Однак, господарський суд визнав за необхідне визнати в якості належних доказів по справі окремі накладні по яких фактично було поставлене пальне, незважаючи на відсутність окремих недоліків при заповнегнні бухгалтерських документів, враховуючи приписи ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. згідно до якої зазначено, що «первинний документ і документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення», а виходячи із ст.9 «первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов"язкові реквізити:
-назву документу (форми) -дату і місце складання;
- назву підприєсмтва, від імені кого складено документ;
-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, пр а в ил ь н іст ь її оформлення;
- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні "господарської операції».
Виступаючи підтвердженням фактів господарського життя, документи забезпечують їх юридичне обгрунтування виходячи з п. 2.4. р.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88 та зареєстрованого в Мін'юсті від 05.06.1995 №168/74 «Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складені документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа».
Первинні бухгалтерські документи забезпечують підтвердження фактів здійснення господарських операцій та їх юридичне обґрунтування, при цьому, їх оформлення повинно відповідати нормативним та законодавчим актам. Для відображення кожного конкретного факту господарських відносин в бухгалтерському обліку є документ - закодоване певним чином і зафіксоване на спеціальному носії інформаційне повідомлення (свідоцтво), яке засвідчує факт господарського життя та містить його характеристику. Найбільш детальним джерелом здійснення господарської інформації є первинні бухгалтерські документи. Проте, для виконання такої ролі документ повинен бути оформлений за встановленою формою, з дотримання усіх обов'язкових реквізитів. Вони визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІУ та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88 та зареєстрованого в Мін'юсті від 05.06.1995р. №168/74.
Відсутність хоча б одного з обов'язкових реквізитів документу призводить до викривлення даних про господарську операцію або ж взагалі неможливості визначення її змісту та відповідальних за її здійснення осіб.
При проведенні судової економічної експертизи та згідно до висновку від 29.07.2009 року складено реєстр накладних фірми “Агрос-ЛТД” відображених в бухгалтерській експертизі від 09.07.2001 року щодо яких виникає сумнів в фактичному проведенні господарських операцій (т.3 а.с.75), а висновок експерта не може базуватись на припущеннях або фактах, що мають вірогідний характер.
Враховуючи викладене, господарським судом не приймається до уваги та розцінюється як необгрунтоване посилання позивача на об'єктивність висновку бухгалтерської експертизи від 09.07.2001 року з посиланням на відсутність оскарження позивачем постанови слідчого від 21.07.2001 року про часткове припинення матеріалів кримінальної справи, оскільки позивач не був учасником провадження у кримінальній справі, про припинення провадження йому взагалі не було відомо. Крім того, факт проведення взаєморозрахунку між відповідачем та фірмою “Агрос- ЛТД” по списанню заборгованості в розмірі 31269 кг. бензину А-76 шляхом поставки масла М-8В в кількості 16416 кг. не може бути предметом даного спору, оскільки відповідачем не надано будь- яких доказів правонаступництва фірми “Агрос-ЛТД” та фірми “Авіас”, а за твердженням самого відповідача (т.2 а.с.88), вказана кількість масла була оприбутковувана бухгалтерією фірми “Авіас” згідно до накладної №8 від 25.01.2000 року, а згідно до накладної №№ 78,79 від 27.12.1999 року та №80 від 27.12.1999 року відповідач поставляв також фірмі “Авіас” 94257 кг дизельного пального. Однак, вказані господарські операції необгрунтовано включені до висновку бухгалтенрської експертизи від 09.06.2001 року в якості розрахунку з позивачем. Крім того, факт отримання автомобільного бензину А-93 в кількості 62482 кг. по накладним №695/715 та №694/715 від 24.11.1998 року з війської частини А4167 (28313) представником фірми “Авіас” Мехедою Д.І. не відноситься до матеріалів справи, оскільки будь- які правовідносини щодо передачі на зберігання автомобільного бензину А-93, його зберігання чи видачі не є предметом позову.
Згідно до ст. 33 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Поряд з цим, господарським судом враховуються викладені в поясненні прокурора №1544 від 03.09.2009 року зауваження щодо необхідності врахування при проведенні розрахунку заборгованості кількості пального, яке підлягало передачі відповідачу за зберігання. Однак, вказане пояснення прокурора повністю спростовано остаточним розрахунком позивача (т.3 а.с.118), оскільки в цьому розрахунку проведено відомості про кількість пального, яке підлягало передачі в якості плати за зберігання. Пропозиція прокурора про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог та закриття провадження у справі є недоречною, оскільки містить два різні види закінчення провадження у господарській справі, а необхідність закриття провадження у справі взагалі не мотивована.
Розглянувши клопотання представника відповідача № 843 вівд 02.09.2009 року про виклик в судове засідання головного бухгалтера служби пального Південного ОК Пирхавко В.Л. , старшого інспектора - ревізора в/ч Федотова О.Ф. та експерта Гаркуші Л.І., господарський суд не знайшов підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки висновки складених вказаними особами експертиз є зрозумілі, участь у судовому засіданні експерта регламентована ст31 ГПК України і не має такої підстави як підтвердження або відстоювання експертом в судовому засіданні наданого ним письмового висновку. Не підлягає до задоволення вказане клопотання також і в частині виклику в судове засідання представника фірми “Агрос- ЛТД” та “Авіас” Мехеди Д.І., оскільки представником відповідача не мотивовано необхідність отримання від Мехеди пояснень та не повідомлено суду з яких саме питань необхідно викликати для дачі пояснень вказану особу та не повідомлено про місцеперебування Мехеди Д.І. на даний час.
При розгляді справи судом враховується, що згідно до повідомлення начальника територіального управління Південного оперативного командування від 29.05.2008 року №6/3/811 наказом командувача військ Південного оперативного командування від 04.02.03 № 85 правонаступником військової частини А3988 (31426) призначено військову частину А3476 с. Костянтинівка Миколаївської області та ухвалою суду від 24.06.2008 року здійснено заміну відповідача- військової частини 31426(А3988) її правонаступником- військовою частиною А3476 с. Костянтинівка Миколаївської області.
Крім того, згідно до довідки головного управління статистики в Дніпропетровській області станом на 07.09.2006 року після проведення останньої реєстраційної дії 22.08.2006 року правильною назвою підприємства - позивача слід вважати Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Агрос ЛТД» ідентифікаційний код 13469945 з місцезнаходженням 49000 м. Дніпропетровськ, Жовтневий район, вул. Рогальова, 15А та визначенням виду діяльності за КВЕД: 51.51.0 Оптова торгівля паливом, 50.50.0 Роздрібна торгівля пальним.
На підставі статті 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 413, 415, 416, 418, 419 ЦК УРСР, ст..ст. 526, 906 ЦК України, ст.ст. 34,49, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Зобов'язати військову частину А 3476 Міністерства оборони України 56663 с. Костянтинівка Новоодеського району Миколаївської області код 07967633 передати (повернути) Товариству з обмеженою відповідальністю фірма “Агрос ЛТД” 49000 м. Дніпропетровськ вул. Рогальова 15 а код ЄДРПОУ 13469945 ІПН 134699404631 бензин АІ-95 в кількості 16597 кг. та бензин А-76 в кількості 206438 кг.
Стягнути з військової частини А 3476 Міністерства оборони України 56663 с. Костянтинівка Новоодеського району Миколаївської області код 07967633 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Агрос ЛТД” 49000 м. Дніпропетровськ вул. Рогальова 15 а код ЄДРПОУ 13469945 ІПН 134699404631 р/р 26003132029001 в КБ “Приватбанк” МФО 305299 суму сплаченого державного мита в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу в розмірі 69 грн.
Наказ видати.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі , якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.
Суддя Ю.І. Хилько
Рішення виготовлено та підписано в повному обсязі 08.09.2009р.