9 вересня 2009 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Сеніна Ю.Л.,
суддів: Данчука В.Г., Лихути Л.М.,
Луспеника Д.Д., Охрімчук Л.І.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У червні 2005 року ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду із зазначеним позовом до відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції, посилаючись на те, що відповідач тривалий час безпідставно не виконує судових рішень від 14 листопада 1995 року та від 26 вересня 1996 року про стягнення на її користь з НПФ “Оберіг” грошових коштів, на її звернення не реагує, такою бездіяльністю їй завдано матеріальної та моральної шкоди.
Позивачка під час розгляду справи уточнила позов, пред'явила вимоги до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції та держави Україна в особі Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області й зазначала, що матеріальна та моральна шкода їй завдана неправомірною бездіяльністю органу державної влади, та просила стягнути з Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області 86 322 грн. 25 коп. на відшкодування матеріальної шкоди й 20 000 грн. за завдану моральну шкоду.
Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд керувався нормами статей 1166, 1167 ЦК України та виходив із того, що ОСОБА_1 не надала жодних доказів на підтвердження того, що 14 листопада 1995 року та 26 вересня 1996 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалював рішення про стягнення грошових коштів з НПФ “Оберіг” на її користь, а також того, що вона подавала виконавчі листи на виконання до органу державної виконавчої служби, тому відсутні докази протиправної бездіяльності Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, а вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області безпідставні, так як між ними відсутні правовідносини щодо виконання судових рішень і шкоди позивачці орган казначейства не завдавав.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Визначений статтею 124 Конституції України принцип обов'язковості виконання судових рішень, ухвалених судами іменем України, реалізовується державними органами, визначеними Законом України “Про державну виконавчу службу”, згідно з нормами Закону України “Про виконавче провадження”.
До прийняття зазначених законів функції органу виконання судових рішень були покладені на судових виконавців.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила відшкодувати їй за рахунок держави шкоду, завдану незаконною бездіяльністю органу державної виконавчої служби.
Як на підставу позовних вимог позивачка безпосередньо посилалася на положення статті 56 Конституції України та зазначала, що орган державної виконавчої служби тривалий час не вчиняє жодних дій для виконання судових рішень від 14 листопада 1995 року та від 26 вересня 1996 року про стягнення на її користь з НПФ “Оберіг” грошових коштів, а на її звернення не реагує.
У позовній заяві представник позивачки зазначив як додатки до позову копії виконавчих листів.
Крім того, під час розгляду справи ним надано суду копію адресованого ОСОБА_1 листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з приводу призупинення судовим виконавцем дій по виконанню судового рішення за виконавчим листом, що надійшов на виконання 19 листопада 1996 року (а.с. 148), а також копію листа відділу державної виконавчої служби Кіровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська від 8 квітня 2002 року, яким їй надавалася інформація щодо виконання судового рішення (а.с. 149 зв.).
Суд у порушення вимог статей 212 - 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень позивачки з огляду на підстави її позову не перевірив, безпідставно керувався статтями 1166, 1167 ЦК України й у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, при цьому не з'ясував причин відсутності в матеріалах справи копій виконавчих листів, заявлених як додатки до позову, не дослідив та не дав оцінки жодному з наданих позивачкою доказів тривалого невиконання ухвалених на її користь судових рішень, у тому числі й тим, що знаходяться в матеріалах справи, у зв'язку з чим не встановив та не зазначив у рішенні чи перебували на виконанні судового виконавця виконавчі листи, видані на підставі рішень Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 1995 року та 26 вересня 1996 року, не з'ясував і подальшої долі таких виконавчих листів у зв'язку з прийняттям Закону України “Про державну виконавчу службу”, Закону України “Про виконавче провадження” та змінами в організаційній структурі виконавчої служби.
Крім того, вимоги до Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області ОСОБА_1 пред'явила як до органу, уповноваженого на виплату за рахунок держави коштів на відшкодування шкоди, тому помилковим є висновок суду про те, що вимоги ОСОБА_1 до управління Державного казначейства України безпідставні, оскільки між ними відсутні правовідносини щодо виконання судових рішень і шкоди позивачці орган казначейства не завдавав.
В апеляційній скарзі позивачка також посилалася на те, що додавала до позовної заяви необхідні письмові докази та одночасно додала й до апеляційної скарги копії виписок із рішень Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 1995 року та 26 вересня 1996 року і копії виконавчих листів.
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.
Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Л.М. Лихута
Л.І. Охрімчук