9 вересня 2009 року
м. Київ
Верховного Суду України в складі:
головуючого
Патрюка М.В.,
суддів:
Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,
Мазурка В.А., Перепічая В.С.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права на спадщину, поновлення строку на прийняття спадщини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним заповіту за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року,
У червні 2003 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_6, після смерті якого залишилось спадкове майно - квартира АДРЕСА_1. До кола спадкоємців першої черги за законом належать ОСОБА_5 (син), ОСОБА_2 (дочка), ОСОБА_3 (дочка), ОСОБА_4 (син) і ОСОБА_1 (дружина). У травні 2003 року йому стало відомо, що 17 червня 1994 року батько, ОСОБА_6, склав заповіт на його ім'я, але ОСОБА_2 оформила спадщину на себе й 4 грудня 1996 року отримала свідоцтво про право на спадщину. Просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 4 грудня 1996 року, видане на ім'я ОСОБА_2; визнати за ним право на спадщину за заповітом; поновити строк на прийняття спадщини.
ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту від 17 червня 1994 року, складеного на його користь, посилаючись на те, що на час складання заповіту батько, ОСОБА_6, не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Про заповіт дізналася лише в 2003 році.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, ухвалою суду до участі у справі залучено його правонаступника - матір - ОСОБА_1
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2007 року первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено.
ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 не була уповноважена вчиняти дії від імені та в інтересах ОСОБА_5 щодо прийняття спадщини; місцевий суд необгрунтовано поновив позивачеві строк на прийняття спадщини, оскільки з матеріалів справи № 2-535/99 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 убачається, що ще в 1999 році ОСОБА_1 було відомо про те, що ОСОБА_2 стала власником спірної квартири. У той же час ОСОБА_2 дізналася про заповіт, складений на користь ОСОБА_5, у 2003 році, тому строк позовної давності нею не пропущено.
З такими висновками суду погодитись не можна.
За положеннями ст. ст. 71, 76, 80 ЦК України 1963 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 червня 1994 року ОСОБА_6 склав заповіт на ім'я старшого сина, ОСОБА_5, на майно: квартиру АДРЕСА_1; речі домашньої обстановки й ужитку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 був інвалідом 2-ї групи з психічного захворювання, рідні не повідомили йому про заповіт із метою уникнення шахрайських дій від сторонніх осіб. Мати спадкоємця, ОСОБА_1, усі документи на квартиру, у тому числі й заповіт, передала дочці - ОСОБА_2 4 грудня 1996 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину батька, ОСОБА_6, повідомивши нотаріуса про відсутність інших спадкоємців, та отримала свідоцтво про право на спадщину на своє ім'я. Після пред'явлення позову в цій справі - ІНФОРМАЦІЯ_2 - ОСОБА_5 помер і ухвалою суду до участі в справі у якості позивача залучено його правонаступника - матір - ОСОБА_1
Аналізуючи встановлені у справі обставини, місцевий суд правильно дійшов висновку, що строк звернення до суду ОСОБА_6 пропустив із поважних причин, тому цей строк підлягає поновленню.
Скасовуючи рішення в цій частині та відмовляючи в поновленні строку, апеляційний суд послався на матеріали справи № 2-535/99 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 Проте з указаної справи не вбачається, що ОСОБА_5 знав про те, що ОСОБА_2 стала власником спірної квартири у 1999 році, а обізнаність про це ОСОБА_1 не впливає на права ОСОБА_4 та не суперечить вимогам ст. 37 ЦПК України щодо процесуального правонаступництва (а. с. 45 справи № 2-535/99).
Відмовляючи ОСОБА_2 у поновленні строку звернення до суду із позовом про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що про заповіт батька, ОСОБА_6, на користь брата, ОСОБА_5, вона знала ще в 1995 році, коли прописалася в спірній квартирі; до суду з клопотанням про поновлення строку через поважні причини його пропущення не зверталася.
Відповідно до ст. 524 цього Кодексу спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову про визнання свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 недійсним і визнання права на спадщину ОСОБА_5 за заповітом.
Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.
За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишення у силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 24 вересня 2008 року скасувати, залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2007 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.В. Патрюк
Судді: Т.Є. Жайворонок
Н.П. Лященко
В.А. Мазурок
В.С. Перепічай