9 вересня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі :
Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Другої Сімферопольської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання заповітів та свідоцтва про право на спадщину частково недійсними,
У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 березня 1965 року його батько ОСОБА_4 подарував йому ½ частину будинку АДРЕСА_1, в реальне користування йому було виділено ½ частину жилого будинку літ. “А”, сараї літ. “Г” та “Д”, ½ частину тамбура літ. “а”, ½ частину підвалу літ. “а” та за час проживання в будинку він особисто збудував нові об'єкти, зокрема гараж літ. “Е”, а сарай літ. “Б” перебудував у жилий будинок, але при складенні заповітів його матір'ю ОСОБА_5 і сестрою ОСОБА_6 не було враховане його право власності на частину майна й у виданому відповідачкам свідоцтві про право на спадщину до складу спадкового майна помилково включено сараї літ. “Б”, “Г” та гараж літ. “Е”.
Позивач просив визнати недійсними заповіти ОСОБА_5, ОСОБА_6 та видане ОСОБА_2, ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину після ОСОБА_6 в частині включення до складу спадкового майна сараїв літ. “Б”, “Г” та гаражу літ. “Е”.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 18 червня 2008 року за заявою позивача залишено без розгляду його позов у частині визнання заповітів частково недійсними.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 2 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 березня 2009 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Доводи скарги та матеріали витребуваної справи не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 2 жовтня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 3 березня 2009 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.