Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі :
головуючого
Коновалова В.М.,
суддів
Канигіної Г.В., Кривенди О.В.,
за участю прокурора
Брянцева В.Л.,
розглянула в судовому засіданні у м. Києві 10 вересня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 та касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, на вирок апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2009 року щодо ОСОБА_1
Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 20 березня 2007 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, уродженця м. Красноград Харківської області, мешканця міста Харкова, раніше не судимого,
засуджено за ч. 3 ст. 365 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п'ять років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, строком на один рік, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки.
Вироком апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2009 року вирок суду першої інстанції в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 та призначення йому покарання скасовано: дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 365 КК України та призначено йому покарання - три роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, строком на два роки.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він, будучи службовою особою - майстром бригади УБМР “Укргазспецбудмонтаж”, 8 червня 2006 року приблизно о 19-й годині біля свердловини Східно-Полтавського ГКР, розташованої поблизу с. Куликове Полтавського району, перевищуючи свої службові повноваження, навмисне вдарив підлеглого ОСОБА_2, який відмовився залишитися на нічне чергування, головою та рукою в обличчя та ногою по тулубу, заподіявши йому легкі тілесні ушкодження.
Засуджений у своїй касаційній скарзі зазначає про призначення йому надмірно суворого покарання. До того ж, на думку ОСОБА_1, рішення апеляційного суду про призначення йому покарання у виді позбавлення волі є невмотивованим. Просить вирок апеляційного суду щодо нього змінити та призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Крім того, у касаційній скарзі йдеться про те, що суд, на порушення вимог ст. 338 КПК України, не зарахував у строк відбуття покарання строк перебування засудженого під вартою з 9-го по 12-те червня 2006 року.
У касаційному поданні прокурор зазначає, що апеляційний суд, на порушення вимог ст. 334 КПК України, формулюючи визнане доведеним обвинувачення, не зазначив час, місце та мотив вчинення злочину.
Крім того, прокурор вважає, що апеляційний суд призначив засудженому надмірно м'яке покарання.
Твердить прокурор і про те, що апеляційний суд безпідставно не зарахував у строк відбуття покарання строк перебування засудженого під вартою з 9-го по 12-те червня 2006 року.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; думку прокурора, який підтримав касаційне подання та частково - касаційну скаргу; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги та касаційного подання, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.
Висновок апеляційного суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій ґрунтується на доказах, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні, належно оцінених судом, і є обґрунтованим.
Так, сам ОСОБА_1 під час досудового слідстві і в судовому засіданні зазначав, що ОСОБА_2 відмовився виконати його розпорядження, внаслідок чого між ними виникла сварка, яка переросла в бійку. Не заперечував ОСОБА_1 і те, що він бив потерпілого в обличчя та по тулубу.
Свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 стверджували, що коли тракторист ОСОБА_2 відмовився виконати розпорядження ОСОБА_1, той почав на нього кричати, після чого вдарив потерпілого головою та кулаком в обличчя, а потім - ногою по тулубу.
За висновком комісійної судово-медичної експертизи № 529 від 19.03.2009 року ОСОБА_2 страждав на спленомегалію (збільшення селезінки), яка могла бути викликана захворюванням крові, печінки, хронічною серцевою недостатністю тощо.
Розрив паренхіми такої селезінки (перша фаза) може виникнути без зовнішньої дії травмуючих факторів, під впливом незначного фізичного навантаження чи за рахунок незначної травми.
Що саме призвело до збільшення селезінки та розриву її паренхіми (перша фаза), як зазначено у висновку, встановити неможливо.
Друга фаза, а саме розрив капсули селезінки, може виникнути за рахунок незначного фізичного напруження, незначної травми, або навіть тільки за рахунок тиску крові, що вилилась на перерозтягнуту капсулу.
Що саме призвело до збільшення селезінки, розриву її паренхіми та капсули, як зазначено у висновку, встановити неможливо.
У висновку експертизи йдеться й про те, що перша фаза виникла не раніше, ніж за 10-12 годин до видалення селезінки у потерпілого хірургічним шляхом, а друга - близько 23-ї години 8 червня 2006 року, що свідчить про те, що розрив селезінки, який став причиною смерті ОСОБА_2, не може бути пов'язаним з подіями, які мали місце 8 червня 2006 року близько 19-ї години, тобто на час вчинення інкримінованих ОСОБА_1 дій.
Оскільки між діями ОСОБА_1 та настанням смерті ОСОБА_2 відсутній причиний зв'язок, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що дії винного, який перевищив свої службові повноваження та застосував насильство щодо потерпілого, яке полягало у заподіянні йому легких тілесних ушкоджень, необхідно кваліфікувати за ч.2 ст. 365 КК України.
Доводи касаційного подання прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 334 КПК України колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки викладаючи у своєму вироку зміст вироку суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 378 КПК України, апеляційний суд зазначив місце, час та мотив злочину, погодившись у цій частині з висновками місцевого суду.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу ОСОБА_1, врахувавши всі обставини справи, апеляційний суд призначив винному мінімальне покарання, передбачене в санкції ч.2 ст. 365 КК України, яке, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Тому вважати призначене ОСОБА_1 покарання надмірно м'яким, про що йдеться у касаційному поданні, або надмірно суворим, про що зазначає у своїй скарзі засуджений, колегія суддів підстав не вбачає.
Що стосується зарахування у строк відбуття покарання строку перебування ОСОБА_1 під вартою з 9-го по 12-те червня 2006 року, про що зазначають засуджений та прокурор, то це питання має бути вирішене в порядку ст. 409 КПК України.
Таким чином, при перевірці справи в касаційному порядку не виявлено будь-яких передбачених ст. 398 КПК України підстав для зміни чи скасування вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_1, а тому немає й підстав для задоволення касаційного подання та касаційної скарги.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,
касаційне подання прокурора та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Полтавської області від 12 червня 2009 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Судді:
В.М. Коновалов Г.В. Канигіна О.В. Кривенда