23 липня 2015 року м. Київ К/800/3331/14
« 23» липня 2015 року м. Київ К/800/3331/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Калашнікової О.В.
Донця О.Є.
Леонтович К.Г.
розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області до ДП «Чернівецьке лісове господарство» про зобов'язання вчинити дії, -
Державна фінансова інспекція в Чернівецькій області звернулась в суд з позовом до державного підприємства "Чернівецьке лісове господарство", в якому просила; зобов'язати відповідача виконати вимоги від 13 січня 2011 року №24-07-10-14/240 щодо забезпечення відшкодування незаконно виплаченої заробітної плати в сумі 24402,29 грн.; відкорегувати розрахунки за внесками до державних цільових фондів на суму 9 102, 06 грн. та забезпечити відшкодування до державного бюджету завданих збитків в сумі 1 845,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним підприємством «Чернівецьке лісове господарство» порушено норми Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» в частині обов'язку підконтрольних об'єктів виконувати законні вимоги органів державного фінансового контролю.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Державна фінансова інспекція в Чернівецькій області звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, частково скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання ДП «Чернівецьке лісове господарство» виконати вимоги від 13 січня 2011 року №24-07-10-14/240 щодо забезпечення відшкодування незаконно виплаченої заробітної плати в сумі 24402, 29 грн. та відкоригування розрахунків за внесками до державних цільових фондів на суму 9102,06 грн та прийняти нове судове рішення про задоволення уточнених вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до постанов Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22.11.2010 року та від 14.12.2010 року, постанов Чернівецької міжрайонної природоохоронної прокуратури Чернівецької області від 22.11.2010 року та від 14.12.2010 року, працівниками ДФІ в Чернівецькій області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "Чернівецьке лісове господарство". Було виявлено ряд порушень, зафіксованих в акті №24-07/509 від 28.12.2010 року.
13.01.2011 року КРУ в Чернівецькій області направила лист (вимогу) ДП "Чернівецьке лісове господарство" про усунення виявлених ревізією порушень, в тому числі щодо забезпечення відшкодування незаконно виплаченої заробітної плати в сумі 24 402,29 грн. та відкоригування розрахунків за внесками до державних цільових фондів на суму 9 102,06 грн., а також вжиття заходів щодо відшкодування до Державного бюджету збитків в сумі 1 845 грн.
Оскільки відповіді у зазначений термін позивач не отримував, він звернувся до суду з відповідним позовом про зобов'язання вчинити дії.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем, як суб'єктом владних повноважень, в порушення вимог ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не було надано достатньо доказів в обгрунтування своїх позовних вимог.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.
Із змісту статті 19 Конституції України вбачається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про Основні засади здійснення державного фінансового контролю в України" головним завданням органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Згідно до п. 7 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Вирішуючи спір про визнання незаконною та скасування вимоги органів державної фінансової інспекції, колегія судді Вищого адміністративного суду України звертає увагу на позицію Верховного суду України, висловленого у Постанові №21-120а-15 від 21.04.2015, відповідно до якої органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України та зазначити про їх наявність у вимозі, а також звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Отже, такі збитки не можуть бути примусово стягнуті з підконтрольної установи шляхом вимоги, вони відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення, як і наявність підстав для відшкодування, перевіряє суд, який розглядає відповідний позов. Дана вимога не породжує безпосередньо права чи обов'язки для підконтрольної установи, оскільки обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Оскільки в заявлених вимогах іде мова про відшкодування збитків, то такі збитки не можуть бути стягнуті у примусовому порядку шляхом зобов'язання підконтрольної установи вчинити дії по їх відшкодуванню.
Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.
Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області - відхилити.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України