20 липня 2015 року м. Київ К/800/10584/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року
у справі № 2а-9357/12/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології клімату»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сучасні технології клімату» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 08 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкове повідомлення рішення від 19 квітня 2012 року №0003542302, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 107,30 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Податковий орган провів позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ фірма «Ліон» за квітень 2011 року, за результатами якої склав акт від 06 квітня 2012 року № 370/22-0/36456804, яким встановив порушення позивачем вимог статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за квітень 2011 року у розмірі 4 992,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість у квітні 2011 року на зазначену суму.
За результатами проведеної перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2012 року №0003542302, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 993,00 грн., у тому числі за основним платежем 4 992,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ фірма «Ліон».
При цьому, висновки контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства при формуванні позивачем податкового кредиту ґрунтуються на висновках викладених в акті перевірки ТОВ фірма «Ліон», яким встановлено, що податкова звітність товариства складена з порушенням норм чинного законодавства, тому не може бути визнана податковою звітністю, а також свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ фірма «Ліон» анульовано у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товару у вказаного контрагента.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ фірма «Ліон» (постачальник) був укладений договір поставки від 28 квітня 2011 року № 28041, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити вартість товару згідно з умовами договору, форма розрахунків між сторонами угоди - безготівкова.
На виконання умов зазначеного договору ТОВ фірма «Ліон» передано у власність позивачу товар - кондиціонер канальний - Neoclima NDS 060/NU 060 у кількості 2 штуки, що підтверджується видатковою та податковою накладними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкова накладна за своєю формою та змістом відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та містить всі необхідні реквізити.
Оплата отриманого товару здійснена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ фірма «Ліон», що підтверджується випискою з розрахункового рахунку позивача.
Придбаний позивачем товар за вказаним договором, був попередньо замовлений ТОВ «Фактор-Друк» (замовник), відповідно до договору від 15 квітня 2011 року №15/04/11, за умовами якого позивач (підрядник) зобов'язався поставити обладнання та виконати роботи з монтажу системи кондиціювання в приміщеннях замовника.
Позивачем ТОВ «Фактор-Друк» було видано видаткову та податкову накладну.
Вартість вказаного кондиціонеру була сплачена шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується копією банківської виписки.
Перевезення товару здійснювалось за рахунок позивача на адресу замовника, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на автомобілі Ford Sierra д.н. НОМЕР_1.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідною податковою накладною, що виписана контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту квітня 2011 року спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ фірмою «Ліон».
При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взяті до уваги доводи відповідача щодо анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ фірми «Ліон», оскільки свідоцтво анульовано 14 вересня 2011 року, а перевірка позивача стосувалась питання взаємовідносин з ТОВ фірмою «Ліон» за квітень 2011 року.
Посилання відповідача на висновки акту перевірки контрагента позивача, не можуть бути самі по собі підставою для відмови в позові, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності інших документів, що підтверджують реальність постачання товарів чи надання послуг.
Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення рішення від 19 квітня 2012 року №0003542302 та наявність підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року у справі № 2а-9357/12/2070 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.