09 квітня 2009 р.
№ 2-24/5194-2008
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.,
суддів
Гоголь Т.Г.,
Швеця В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання
Заступника прокурора Автономної Республіки Крим
на постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2008 року
у справі
№ 2-24/5194-2008
господарського суду
Автономної Республіки Крим
за позовом
Прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим
до за участю третіх осіб
Ялтинської міської ради 1) Державного підприємства "Лівадія" 2) Рудакова Л.П.
про
визнання недійсним та скасування рішення
за участю представників сторін від:
позивача: Попенко О.С. (Генеральна прокуратура України, посв. № 203)
відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційного подання,
третьої особи 1): не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційного подання,
третьої особи 2): не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційного подання,
Прокурор м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції контролю за використанням і охороною земель АР Крим у квітні 2008 року звернувся з позовом до Ялтинської міської ради і просив визнати недійсним рішення 40 сесії 4 скликання Ялтинської міської ради № 141 від 17.03.06 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою радгоспу-заводу "Лівадія" і скасувати його. Позовні вимоги вмотивовані тим, що Ялтинська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення вийшла за межі повноважень, встановленими чинним законодавством України.
Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 липня 2008 року, ухваленим суддею Колосовою Г.Г., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення вмотивоване тим, що в силу статей 140, 142 Земельного кодексу України підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою є добровільна відмова землекористувача, що здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. При цьому, суд зазначив, що добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою відбувається саме на користь власника землі. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вилучення земельної ділянки, площею 0,0700 га (що не є категорією особливо цінних земель) з постійного користування ДП "Лівадія" згідно з прийнятим Ялтинською міською радою спірним рішенням та подальше її переведення у землі запасу міськради проведено з дотриманням вимог статей 12, 149-151 Земельного кодексу України, п. 12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України та статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органом державної влади відповідно до його повноважень, за згодою та з дотриманням порядку погодження питань вилучення земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні.
Севастопольський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Котлярової О.Л. -головуючого, Антонової І.В., Лисенко В.А., постановою від 03 листопада 2008 року, перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Заступник прокурора АР Крим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, просить рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.07.08 і постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.11.08 скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційне подання вмотивоване посиланнями на порушення судами обох інстанцій приписів статті 84 Земельного кодексу України, п. 12 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України. При цьому скаржник наголошує на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, а відтак право розпорядження якою належить до компетенції Кабінету Міністрів України або Ради міністрів Автономної Республіки Крим, але аж ніяк не Ялтинської міської ради.
У судовому засіданні Вищого господарського суду України представник скаржника змінив вимоги касаційного подання, просив постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2008 року і рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 липня 2008 року скасувати, а матеріали справи скерувати до суду першої інстанції для нового розгляду.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційного подання, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Державне підприємство "Лівадія" було створено як Державне підприємство радгосп-завод "Лівадія". Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 26.12.05 №757 "Про перейменування державних підприємств" вказане підприємство перейменоване в Державне підприємство "Лівадія", що є правонаступником майнових прав і обов'язків ДП радгосп-заводу "Лівадія". Підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України. Рішенням № 141 від 17.03.06 Ялтинська міська рада в зв'язку із добровільною відмовою ДП "Лівадія" від земельної ділянки вирішила припинити цій особі право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0700 га за адресою: м. Ялта, вул. ПБШ, напроти зупинки "10-й мікрорайон", земельна ділянка №3, перевівши вказану земельну ділянку до земель запасу Ялтинської міської ради, із внесенням відповідних змін до Державного акту та до обліково-кадастрової документації. Предметом заявленого позову є вимога Прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Державної інспекції контролю за використанням і охороною земель АР Крим до Ялтинської міської ради про визнання недійсним рішення 40 сесії 4 скликання Ялтинської міської ради № 141 від 17.03.06 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою радгоспу-заводу "Лівадія" і його скасування з тих підстав, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення вийшов за межі повноважень, встановлених чинним законодавством України.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним вказаного рішення, суди обох інстанцій виходили з того, що ДП "Лівадія" скористалося своїм правом на добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою, передбаченого статтею 141 Земельного кодексу України та 28.12.05 звернулось з відповідною заявою до відповідача, оскільки саме на підставі рішення цього органу земельна ділянка була передана в постійне користування радгосп-заводу "Лівадія". Тим самим суди дійшли висновку, що оспорюване рішення про припинення права ДП "Лівадія" на постійне користування земельною ділянкою прийнято відповідачем як уповноваженим органом відповідно до статті 142 Земельного кодексу України саме у зв'язку з самостійним і добровільним волевиявленням ДП "Лівадія".
Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, згідно з якою в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 20.12.05, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України, якою керувався відповідач при прийнятті оспорюваного рішення, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Згідно з п."а" статті 16 та частини 8 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції від 20.12.05, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті. Тобто припинення права постійного землекористування державного підприємства здійснюється власником земельної ділянки, тобто державним органом виконавчої влади, а не органом самоврядування.
Встановивши належність ДП "Лівадія" до об'єкту державної власності, суди попередніх інстанцій не врахували вищезазначеного та вирішили спір без застосування належних правових норм чинного законодавства.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України визнає, що спір розглянуто місцевим та апеляційним судами без дослідження в повному обсязі обставин справи, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Колегія суддів враховує, що скаржник в касаційному поданні стверджує про порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також питань, що стосуються оцінки доказів, в той же час оцінка доказів, не віднесена до компетенції суду касаційної інстанції. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалені у справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційне подання Заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 03 листопада 2008 року і рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 липня 2008 року у справі № 2-24/5194-2008 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т. Гоголь
В. Швець