ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 квітня 2009 року № 2а-4620/08/0970
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Гундяка В.Д.,
при секретарі Бітківській Г.П.,
за участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2 .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Івано-Франківську справу за позовомОСОБА_3до Івано-Франківської митниці про скасування податкових повідомлень форми “Р”,
21.07.2008 року ОСОБА_3 звернулося з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці про скасування податкових повідомлень форми “Р”. Позовні вимоги мотивувало тим, що відповідачем податкове зобов'язання нараховане неправомірно, а тому податкові повідомлення-рішення форми “Р” за №6 та №7 від 09.07.2008 року підлягають скасуванню.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що вважає оскаржувані рішення такими, що прийняті необгрунтовано, без врахування всіх обставин справи. Частково визнав законність донарахування при перевезенні товарів власним автотранспортом, однак не погоджується із висновками викладеними в акті перевірки, оскільки вважає, що Івано-Франківською митницею безпідставно збільшена митна вартість товарів, які були імпортовані товариством протягом періоду, за який проводилась перевірка. Так зазначив, що підприємством включалися до митної вартості транспортні витрати понесені перевізником від місця завантаження (Республіка Польща) до кордону України в сумі 200 доларів США в період з 01.10.2006 року по 23.11.2007 року та 250 доларів США в період з 19.12.2007 року по 26.03.2008 року. Працівники Івано-Франківської митниці на його думку без будь-яких аргументацій дійшли висновку, що вказані в Актах виконаних робіт суми не підлягають обчисленню, оскільки відстані від місця завантаження до кордону і від кордону до місця розвантаження є нерівними, а суми оплати рівні. В порушення чинного законодавства відповідач включив повну вартість транспортних послуг (400 доларів США та 500 доларів США) до митної вартості товарів, тим самим збільшивши її суму. Відповідач не взяв до уваги пояснення перевізника, відносно того, що суми витрат від місця завантаження до кордону склюють 200 та 250 доларів США. До вказаних витрат включаються витрати на паливно-мастильні матеріали та витрати на утримання водія на один день перебування в Польщі. Суми витрат від кордону України до місця розвантаження (розмитнення) складають 200 та 250 доларів США відповідно. До вказаних витрат включаються витрати на паливно-мастильні матеріали від кордону України до місця розвантаження, від місця розвантаження до кордону України (повернення автомобіля) та витрати на утримання водія на два дні перебування в Україні. Крім того зазначив, що при проведенні митного контролю та митного оформлення товарів, що ввозилися в Україну позивачем, Івано-Франківською митницею не заявлялось жодних претензій по питаннях, що стосувались митної вартості товарів при проведенні митного контролю та оформлення.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що відповідачем було здійснено контроль за правильністю визначення митної вартості самостійно задекларованих позивачем товарів. Підставою для нарахування податкового зобов'язання стало необ'єктивне відображення позивачем у ВМД розподілу витрат на транспортування від місця завантаження (Республіка Польща) до кордону України та від кордону України до місця розвантаження (розмитнення) . Тобто фактичні транспортні витрати при ввезені товарів на територію України є більшими, ніж задекларовані. В зв'язку з заниженням митної вартості обов'язкові платежі, що підлягали сплаті до бюджету, позивачем не були сплачені у повному обсязі. Дані порушення і стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, які Івано-Франківська митниця вважає такими, що повністю відповідають чинному законодавству.
Вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані докази, суд прийшов до висновку, що в задоволені позову слід відмовити з наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач є суб”єктом зовнішньоекономічної діяльності. Протягом 2006-2008 років здійснював імпорт товарів на територію України. За період з 01.10.2006 по 31.03.2008 ОСОБА_3 проводилось оформлення відповідних вантажно-митних декларацій згідно яких сплачувались податкові платежі. При перевезенні імпортованих товарів товариство використовувало власний автотранспорт та користувалось послугами польського перевізника - «Фірма з перевезення, надання послуг і торгівлі Гжегож Кельпінські». При цьому укладались відповідні контракти та оплата проводилась відповідно до наданих актів виконання робіт. Згідно укладених контрактів вартість перевезень в кожному випадку становила 400, а в подальшому - 500 доларів США. Оплата складалась з двох рівних частин: до кордону України та по території України.
Згідно чинного законодавства України однією з форм митного контролю є перевірка митними органами системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.
В судовому засіданні встановлено, що Івано-Франківською митницею проведено планову перевірку стану дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_3” з питань митної справи за період з 01.10.2006 року по 31.03.2008 року. Результати перевірки були відображені в акті перевірки №0005/8/206000000/0032606072 від 12.06.2008 року. За результатами перевірки було виявлено порушення позивачем вимог п.5 абзацу 2 ст.267 Митного кодексу України у частині повноти визначення митної вартості в результаті заниження сум витрат на транспортування до митної території України н суму 108 309,61 грн., що призвело до недоборів митних платежів. На підставі виявлених порушень відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення форми “Р” за №6 та №7 від 09.07.2008 року.
Суд приходить до висновку щодо правомірності прийняття Івано-Франківською митницею вищевказаних рішень виходячи з наступного.
Згідно ст.267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. До таких витрат належать зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України, витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з транспортуванням до місця ввезення на митну територію України. При цьому згідно системного тлумачення норм МКУ під витратами на транспортування слід розуміти фактичні понесені, а не задекларовані імпортером витрати.
Відповідно до ст.264 Митного кодексу України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на достовірній, документально підтвердженій інформації. Однак належних документів, які б позволяли виокремити з вартості перевезення вартість доставки саме по митній території України ні Івано-Франківській митниці, ні суду не було надано.
Суд погоджується із залишенням без врахування відповідачем розподілу транспортних витрат згідно укладених контрактів виходячи з нижчевикладеного.
Як визнає позивач відстані від місця завантаження автотранспорту в Республіці Польша до кордону і від кордну до місця завантаження не є рівними і складають відповідно 346 км і 215 км, тобто відстань до кордону є більшою на 131 км. Однак суми оплати сторонами визначені рівними. В обґрунтування даної обставини представник позивача посилається на різну тривалість перебування іноземного водія при здійсненні перевезень в Республіці Польша і в Україні, вказуючи, що в Україні іноземний водій знаходиться на один день довше. Однак за умови прийняття до уваги пояснень позивача шляхом пропорційного зіставлення різниць оплати і відстані один день утримання іноземного водія в Україні визначається у 96 дол. США (215 км /346 км =0,62; 400дол. США *0,62=248дол. США ; 400 - 248=152 дол. США; 248- 152=96 дол. США). Таким чином за умови відповідності пояснень представника позивача дійсним обставинам, витрати на два дні перебування водія на території України повинні були б становити 192 дол. США або майже половину вартості всього перевезення, що не може відповідати фактичним обставинам справи.
Суд не приймає до уваги поданий переклад листа перевізника, адресованого позивачу, так як в даному листі не наведеного підставного обгрунтування непропорційного розподілу транспортних витрат, крім того наявність договірних відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю “ОСОБА_3” та перевізником «Фірма з перевезення, надання послуг і торгівлі Гжегож Кельпінські» викликають сумнів у достовірності викладеного в листі.
Суд також відхиляє доводи позивача щодо зменшення у шести випадках вартості перевезення вантажів власним транспортном, так як при цьому підприємство здійснювало експорт на територію Республіки Польша, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості зарахування витрат, які понесені суб”єктом господарювання при експортному вивезенні товарів, у зменшення вартості перевезення при імпорті товарів на територію України.
За таких обставин проведення розподілу транспортних витрат та відповідно визначення митної вартості на власний розсуд позивача не може бути визнано правомірним.
Таким чином позивачем порушено вимоги ст.267 Митного кодексу України в частині повноти визначення митної вартості в результаті заниження сум витрат на транспортування, що призвело до неповної сплати митних платежів.
Як вбачається з вищенаведеного оскаржувані рішення прийняті відповідачем в межах своєї компетенції, згідно вимог чинного законодавства та обґрунтовано і тому позовні вимоги щодо скасування даних рішень не підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст.11, 71, 86, ч.3 ст.160, ст.162 КАС України, суд
в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України, може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Строк подання заяви про апеляційне оскарження рахується з 05.05.09, як дня складення постанови у повному обсязі.
Суддя В.Д. Гундяк