ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 квітня 2009 року № 2а-4360/08/0970
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді Гундяка В.Д.,
при секретарі Бітківській Г.П.,
за участю: представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Івано-Франківську справу за позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську про визнання податкових повідомлень-рішень нечинними,
02.07.2008 року ОСОБА_5 звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Івано-Франківську про визнання податкових повідомлень-рішень нечинними. Позовні вимоги мотивувало тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, суду пояснили, що на їх переконання оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Вважають , що перевірка підприємства, за наслідками якої прийняті оскаржувані рішення, проведена з порушенням чинного законодавства, а складений акт не відповідає фактичним обставинам справи. Послались на підставність виникнення у підприємства права на податковий кредит та вказали на відсутність у ОСОБА_5відповідальності за невиконання іншими суб”єктами господарювання своїх податкових зобов”язань. Крім того вказали, що платник податку ТзОВ “Хімтехнопласт” не може нести відповідальності і за недоплати інших підприємств, які існували три і більше років тому, оскільки щодо стягнення таких недоплат закінчився передбачений законом строк давності.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, суду пояснили, що вважають позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення . На їх думку оскаржувані податкові-повідомлення - рішення прийняті з урахуванням усіх обставин справи та у повній відповідності до вимог закону, так як суми податку на додану вартість, включені позивачем до складу податкового кредиту, не відповідають фактичним податковим зобов'язанням платників податку - контрагентів позивача, тому надані позивачем на підтвердження позовних вимог податкові накладні не можуть бути свідченням права на податковий кредит.
Вислухавши представників позивача, представників відповідача, дослідивши подані докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Судом встановлено, що з 14.02.2008 року по 15.02.2008 року ДПІ в м.Івано-Франківську була проведена документальна перевірка з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість в рахунок майбутніх платежів. За наслідками перевірки був складений акт №105/23-4-13642846 від 15.02.2008 року. На підставі даного акту відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000152304/0 від 19.02.2008 року, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2004 року в сумі 42 072, 67 грн. та за лютий 2005 року в сумі 47 126 грн. Непогоджуючись із даним рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДПІ в м.Івано-Франківську. За результатами розгляду скарги відповідачем прийнято нове рішення №0000152304/1 від 07.05.2008 року, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2004 року в сумі 8 739,33 грн та за лютий 2005 року в сумі 24 153,50 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень було встановлене посадовими особами ДПС завищення позивачем суми бюджетного відшкодування за жовтень 2004 року в сумі -33 333,34 грн. та за лютий 2005 року в сумі 22 972,50 грн.
Однак з такими висновками відповідача суд погодитись не може з наступних підстав.
Згідно чинного законодавства податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених платником у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) і дорівнює сумі податкових зобов'язань продавця.
В судовому засіданні встановлено, що в 2004 року між фірмою “Хімтехнопласт” та ТзОВ “Ленокс” було укладено договір купівлі-продажу обладнання, тобто існували договірні відносини.
Згідно п.1.4 ст.1 ЗУ “Про податок на додану вартість” продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Тобто вищезгаданий договір відповідав вимогам п.1.4 ст.1 ЗУ “Про податок на додану вартість”, тому згідно вищевказаного Закону передбачав сплату ПДВ в ціні товару.
28.09.2004 року позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ТзОВ “Ленокс” 200 000 грн. за обладнання згідно до специфікації до договору.
Відповідно до цього ТзОВ “Ленокс” було виписано податкову накладну №29/09 від 29.09.2004 року на суму ПДВ - 33 333,34 грн. Відповідно до 7.2.3 ст.7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно п.7.5.1 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Відповідно до “Порядку заповнення податкової накладної” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджується податковими накладними.
Оскільки 28.09.2004 року позивачем було перераховано ТзОВ “Ленокс” авансовий платіж, а 29.09.2004 року отримано податкову накладну від продавця, дані події правомірно стали підставою для виникнення права на податковий кредит у покупця, тобто в фірми “Хімтехнопласт”.
Посилання відповідача на те, що в позивача не виникало право на податкового кредиту, в зв'язку з визнанням ТзОВ “Ленокс” банкрутом та скасуванням державної реєстрацію 22.12.2006 року суд до уваги не приймає, оскільки скасування державної реєстрації та зняття ТзОВ “Ленокс” з податкового обліку відбулись вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні.
Крім того суд враховує, що згідно п.6 ст.11-1 ЗУ “Про державну податкову службу в Україні” в разі ліквідації підприємства проводиться позапланова виїзна перевірка своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів(обов'язкових платежів). Тому, якщо заборгованість платника податків (що ліквідовуєься) до бюджету дійсно існує, державна податкова інспекція повинна була заявити кредиторську вимогу у справі про банкрутство ТзОВ “Ленокс”. За таких обставин відповідно до закону не вбачається за можливе настання негативних наслідків для ОСОБА_5внаслідок недотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також повноти його внесення до бюджету.
Судом встановлено, що 01.09.2004 року між фірмою “Хімтехнопласт” та ТзОВ “Укртехстрой” було укладено договір купівлі-продажу матеріальних цінностей, тобто існували договірні відносини.
На підставі даного договору позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ТзОВ “Укртехстрой” - 352 630 грн, взамін чого фірмою “Хімтехнопласт” отримано матеріальні цінності. Відповідно до цього продавцем було виписано податкові накладні №398 від 23.09.2004 року на суму ПДВ -8 166,67 грн., №37 від 15.02.2005 року на суму ПДВ - 11 605 грн. та №43 від 17.02.2005 року на суму ПДВ - 11 367 грн.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача відносно того, що 17.10.2006 року анульовано свідоцтво ПДВ ТзОВ “Укртехстрой”, оскільки на момент здійснення господарської операції, сплати коштів за матеріальні цінності та виникнення податкових зобов'язань дане свідоцтво було дійсним та сума податку на додану вартість від фірми ТзОВ “Укртехстрой” в бюджет надійшла.
Згідно п.п.4 п.9.8 ст. 9 ЗУ “Про податок на додану вартість” у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.
Вищенаведене свідчить про законність виникнення у позивача права на податковий кредит.
Крім цього відповідно до пояснень представників відповідача права позивача на податковий кредит ДПІ в м.Івано-Франкіську не заперечує.
Також суд приймає до уваги, що в судовому засіданні на запитання суду представники відповідача визнали факт сплати податкових зобов”язань по ПДВ як ТзОВ “Ленокс” так і ТзОВ”Укртехстрой”, однак вказали що внаслідок ліквідації даних підприємств та відповідно і неможливості проведення відповідних зустрічних перевірок , органи ДПС не можуть спростувати чи підтвердити включення у сплачені суми саме ПДВ по договорах з позивачем. Крім цього в судовому засіданні представники відповідача погодились і з тим, що в даному випадку обов”язок доказування ненадходження податку до бюджету згідно ч.2 ст. 71 КАСУ покладається на ДПІ.
За наслідками судового розгляду суд приходить до переконання, що у спірних правовідносинах сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Так стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В судовому засіданні встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у VІ кварталі 2004 року - І кварталі 2005 року були надані податкові накладні, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством. Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
Таким чином підстави для прийняття оскаржуваних рішень у відповідача були відсутні.
Суд також погоджується з твердженням позивача, що відповідальність за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону у спірних правовідносинах покладається на ТзОВ “Укртехстрой” та ТзОВ “Ленокс”, а не на фірму “Хімтехнопласт”.
Одночасно суд враховує, що перевірка позивача була проведена з порушенням чинного законодавства, а акт перевірки, здійсненої з порушенням порядку її проведення, не може бути доказом фактів порушення податкового законодавства.. Факт допущення порушення чинного законодавства посадовими особами ДПІ в м.Івано-Франківську при проведенні вищевказаної перевірки підтверджується наказами ДПІ в м.Івано-Франкіську за №286 від 16.05.2008 року, №337 від 0306.2008 року та №407 від 01.07.2008 року.
За таких обставин позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення.
Одночасно при вирішенні питання щодо задоволення позову, суд приходить до переконання про необхідність виходу за межі позовних вимог в порядку ч.2 ст. 11 КАСУ, так як вважає, що оскаржуване рішення слід визнати недійсним, а не нечинним, оскільки в останньому випадку правові наслідки податкового повідомлення-рішення втрачаються не з часу його прийняття, а з моменту набрання законної сили рішенням суду.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України судові витрати слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача, тобто стягненню з Державного бюджету України в користь ОСОБА_5 підлягає 3,40 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст.11, 71, 86, ч.3 ст.160, ст.162 КАС України, суд
позов задовольнити.
Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ в м.Івано-Франківську №0000152304/0 від 19.02.2008 року та №0000152304/1 від 07.05.2008 року.
Стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_5 - 3,40 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст.254 КАС України, може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку і строки, передбачені ст.186 КАС України.
Строк подання заяви про апеляційне оскарження рахується з 05.05.09, як дня складення постанови у повному обсязі.
Суддя В.Д. Гундяк