25 травня 2015 року м. Київ К/9991/71377/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівБившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012р.
у справі №2а-11443/11/1370 (108436/12/9104)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістіктранссервіс»
до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень - рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістіктранссервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 03.05.2012 р. у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.10.2012 р. скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення - рішення відповідача від 05.05.2011 р. №0001282302/15728, №0001292302/15726 та №0001302302/15727.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Податковий орган провів планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р., про що склав акт від 18.04.2011 р. №64/23-а/35101990, яким встановив порушення позивачем вимог:
пп. 4.1.1 п.4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п. 1.32 ст. 1, пп. 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1, пп. «б» пп. 1.20.9 п. 1.20 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п. 5.9, п. 5.10 ст. 5, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, пп. 5.2.5 п. 5.2 , пп. 5.6.1, пп. 5.6.2 п. 5.6. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств в сумі 1 541 084,00 грн.;
п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема занижено податок на додану вартість в сумі 451 707,00 грн., завищено від'ємне значення рядка 26 декларації з податку на додану вартість в сумі 22 639,00 грн., завищено значення рядка 21 (позитивне від'ємне значення) декларації з податку на додану вартість в сумі 726 552,00 грн.;
пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. «а» п. 17.2 ст. 17, пп. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 05.05.2011 р., а саме:
№0001292302/15728, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 926 356,25 грн., у тому числі за основним платежем - 1 541 085, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 385 271,25 грн.;
№0001292302/15726, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 564 633,75 грн., у тому числі за основним платежем - 451 707,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 112 926,75 грн.;
№0001302302/15727, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22 329,00 грн. по декларації за вересень 2010 р.
За результатами адміністративного оскарження, податкові повідомлення - рішення відповідача від 05.05.2011 р. №0001282302/15728, №0001292302/15726 та №0001302302/15727 залишено без змін, а скарги - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За висновками податкового органу позивачем занижено валовий дохід за 3 квартали 2010 р. в сумі 6 449 957,67 грн., занижено суми балансової вартості запасів за 3 квартали 2010 р. в сумі 2 603 483 грн., занижено суми коригування валового доходу за 3 квартали 2010 р. в сумі 172 249,33 грн., занижено валові витрати за 3 квартали 2010 р. в сумі 8 637 693,77 грн., занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 343 916,68 грн. (у зв'язку з не включенням суми 375 166,68 грн. у рядок 1 Декларації «Операції на митній території, що оподатковуються за ставкою 20%, крім імпорту товарів» за вересень 2010 р.) та занижено податковий кредит з ПДВ за вересень 2010 р. на суму 590 103, 00 грн. (у зв'язку з не включенням суми 626 160,48 грн. у рядок 12.1 Декларації «ПДВ сплачений митним органам» за вересень 2010 р.).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем була подана до податкового органу декларація з податку на прибуток за 3 квартали 2010 р. з показниками декларації з податку на прибуток за І-півріччя 2010 р., оскільки на момент формування звітності на підприємстві були відсутні первинні документи та дані бухгалтерського обліку, що стосуються здійснення позивачем господарської діяльності за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2010 р. (договори, акти виконаних робіт, акти наданих послуг, податкові накладні та інші), у зв'язку з їх вилученням працівниками податкової міліції під час проведення обшуку від 01.10.2010р.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).
Відповідно до 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з пп. 7.5.2 п. 7.5.ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З наведеного випливає, що підставою для формування податкової звітності є первинні та бухгалтерські документи, які складені у відповідності до вимог чинного законодавства. Разом з цим, для належного та правильного відображення у податковій звітності господарських операцій обов'язковою є фактична наявність таких документів у платника податків, на підставі яких і формується така звітність.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач був позбавлений можливості належним чином сформувати показники звітності за 3 квартали 2010 р., оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, на момент формування звітності у позивача були відсутні первинні та бухгалтерські документи, що стосуються господарської діяльності позивача за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2010 р., у зв'язку з їх вилученням працівниками податкової міліції під час проведення обшуку від 01.10.2010 р.
Що стосується виявлених перевіркою порушень вимог пп. 1.20.5-1, пп. «б» пп. 1.20.9 п. 1.20, п. 1.32 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті яких встановлено заниження валового доходу в сумі 5 920 838,92 грн. та не включення до бази оподаткування з податку на додану вартість за період з 01.10.2007 р. по 30.09.2010 р. суми 1 426 141,00 грн. при здійсненні операцій з реалізації ввезених (імпортованих) вживаних транспортних засобів і причепів фізичним та юридичним особам на митній території України за цінами, нижчими за звичайні (нижчими митної вартості), судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування за винятком ПДВ, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Отже, законом встановлено, що база оподаткування - це договірна (контрактна) ціна, визначена за вільними цінами, які не можуть бути нижчими за звичайні ціни.
При цьому за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення рішення від 05.05.2011 р. №0001282302/15728, №0001292302/15726 та №0001302302/15727 прийняті відповідачем без урахування усіх обставин, які мають значення для їх прийняття та наявність правових підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 р. у справі №2а-11443/11/1370 (108436/12/9104) залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддяНечитайло О.М.
Судді Бившева Л.І.
Пилипчук Н.Г.