03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а
Справа № 754/6543/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Клочко І.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/8934/2015 Доповідач - Шиманський В.Й.
01 липня 2015 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Шиманського В.Й.
Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.
при секретарі - Круглику В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-
Із вказаним позовом до суду позивач звернулась у квітні 2014 року.
Зазначала, що з 19.02.2014 року між сторонами було укладено договір про наміри, метою укладення якого було вчинення у майбутньому до 04.04.2014 року договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. На виконання умов даного договору позивач передала відповідачу кошти в розмірі 27 000,00 грн. Оскільки відповідач не виконав умов укладеного договору, а саме не надав позивачу необхідні документи, не сплатив збір з обов'язкового пенсійного страхування та не повернув отримані кошти, просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 27 000,00 грн., моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн., витрати на виготовлення довіреності в розмірі 284 грн., витрати на правову допомогу в сумі 3 500,00 грн. та судовий збір 292 ,84 грн.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Судом вірно встановлено, що 19.02.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір про наміри №02/14, предметом якого є погодження сторін щодо наміру продати/купити власність - квартиру АДРЕСА_1 та підписати договір купівлі-продажу не пізніше 04.04.2014 року.
На підставі п.4.2 договору, покупець передав продавцю в момент підписання договору завдаток в розмірі 27 000,00 грн, що підтверджується підписами сторін (а.с.4 - зворот).
Відповідно до п. 3.2 договору, продавець зобов'язався до 04.04.2014 року сформувати та передати ЧП агентству експертно-грошову оцінку об'єкта (а.с.4).
Згідно з п. 3.6 договору відповідач зобов'язався підготувати та передати всі необхідні документи (дозволи) позивачу не пізніше 22.03.2014 року, а також оплатити збір по обов'язковому пенсійному страхуванню (а.с.4).
У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним договором, 05.04.2014 року ОСОБА_4 надіслала на адресу ОСОБА_3 вимогу про повернення грошових коштів в сумі 27 000,00 грн., проти вказані кошти відповідачем повернуті не були.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку що вони є законними та обґрунтованими.
Натомість колегія суддів не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Зі змісту укладеного договору вбачається, що сторони уклали у простій письмовій формі попередній договір про наміри купівлі-продажу об'єкта нерухомості, в якому визначені істотні умови основного договору: об'єкт нерухомості, що має бути відчуженим; ціна основного договору - сума коштів, за яку має бути продана квартира; валюта виконання грошового зобов'язання; строк укладення основного договору, а також зобов'язання сторін укласти в обумовлений строк основний договір на умовах, встановлених цим договором.
Тобто, між сторонами укладено попередній договір, умови якого та наслідки невиконання врегульовано ст. 635 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.
Згідно із статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Вимоги щодо форми договору дотримано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У ч. 2 ст. 216 ЦК передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона отримала на виконання цього правочину.
Крім того, завдаток є способом забезпечення зобов'язання, що передбачено ст. 570 ЦК України.
Між сторонами попереднього договору жодних зобов'язань не виникло, оскільки договору укладено не було, тому передані кошти не можуть вважатися завдатком.
Суд першої інстанції, помилково, встановивши, що укладений попередній договір є лише договором про наміри, не звернув уваги також на відсутність нотаріального посвідчення вказаного договору, а тому прийшов до необґрунтованого висновку про те, що гарантійна сума, передана на виконання договору про наміри, є завдатком, невірно визначивши матеріальне право, що підлягало застосуванню до спірних правовідносин.
Отримання ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 27 000,00 грн. підтверджується його підписом в п. 4.2 договору та не заперечується відповідачем.
А тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача отриманих коштів в сумі 27 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно стягнув з відповідача зазначенусуму, оскільки в договорі про наміри №02/14 від 19.02.2014 року вказано прізвище Шедрик, натомість прізвище відповідача ОСОБА_3, суд до уваги не приймає оскільки у вказаному договорі також міститься інформація про серію та номер паспорта, а також ідентифікаційний код, що дає суду можливість ідентифікувати відповідача як особу, яка укладала вказаний договір.
Не ґрунтуються на вимога діючого законодавства висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 3 500,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України встановлено, що витрати на правову допомогу належать до судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Як зазначено в п.47 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року, при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала має бути адвокатом або іншим фахівцем в галузі права.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.
Разом з тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Як зазначено в п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом стягується не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій, поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Виходячи з аналізу ст. ст. 84 та 88 ЦПК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.
Як вбачається з матеріалів справи 22.04.2014 року між ФОП ОСОБА_8 та ОСОБА_4 укладено договір про надання правової допомоги №11.
З акту №1 від 24.04.2014 року вбачається, що сума оплати, згідно переліку правової допомоги, складає 3 500,00 грн.
Стягуючи витрати на правову допомогу в розмірі 3 500 грн., судом першої інстанції не було враховано відсутність розрахунку витрачених годин на надану правову допомогу. Зокрема в акті №1 від 24.04.2014 року зазначений лише перелік послуг, які надавались позивачу та загальна сума до оплати.
Не встановлено вартості години участі особи, яка надавала правову допомогу, що позбавляє суд апеляційної інстанції вирішити питання відповідності заявленої суми Закону України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI«Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».
На підставі чого суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо недоведенотсі позовних вимог в цій частині.
Необгрунтованим колегія суддів вважає стягнення з відповідача на користь позивача витрат на виготовлення довіреності в розмірі 284,00 грн., оскільки вказані витрати є лише правом позивача, яке він здійснює на власний розсуд та не відноситься до витрат на правову допомогу у відповідності до вимог вищезазначених статтей.
Колегія суддів також не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частинні задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичнійособі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Разом з тим, положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Так, у відповідності до роз'яснень, які містяться в п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин.
Між сторонами виникли договірні правовідносини, які регулюються Книгою п'ятою «Зобов'язальне право» ЦК України, зокрема главою 52 розділу II даної Книги, нормами якого стягнення моральної шкоди за порушення умов договору не передбачено. Не передбачено відшкодування моральної шкоди і договором, укладеним між сторонами.
А тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
У відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, тощо.
Враховуючи зазначене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідач на користь позивача грошових коштів в розмірі 27 000,00 грн.
Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 292,84 грн. та 420,00 грн. за публікацію оголошення в газету.
Керуючись ст. ст.303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2014 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (паспорт серія НОМЕР_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (паспорт серія НОМЕР_4, ідентифікаційний код НОМЕР_2) грошові кошти в розмірі 27 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 (паспорт серія НОМЕР_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (паспорт серія НОМЕР_4, ідентифікаційний код НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 292,84 грн. та витрати за публікацію оголошення в газеті в сумі 420,00 грн., а всього 712,84 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: