ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
24 червня 2015 року № 813/2690/15
Львівський окружний адміністративний суду в складі:
головуючого - судді: Костецького Н.В.
за участю секретаря судового засідання Примака С.І.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Прокурора Шевченківського району м.Львова до Брюховицької селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
Прокурор Шевченківського району м.Львова звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Брюховицької селищної ради, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати п.п. 4,5 рішення Брюховицької селищної ради №559 від 20.03.2015 року «Про внесення змін в рішення про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури смт.Брюховичі».
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що за результатами вивчення стану додержання вимог Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про регулювання містобудівної діяльності» сільськими та селищними радами району виявлено порушення відповідачем вимог діючого законодавства, які полягали у бездіяльності з приводу дотримання вимог ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Прокурор вважає, що пайові внески інвесторів (замовників) на право реалізувати проект будівництва на території Брюховицької сільської ради дадуть можливість збільшити доходи бюджету на відтворення інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури. Відтак, бездіяльність відповідача не тільки порушує інтереси територіальної громади, які полягають у недоотриманні коштів до бюджету, а й суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам держави, що в свою чергу унеможливлює повноцінне фінансування створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Брюховицької сільської ради.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча, відповідно до ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України, належним чином був повідомлений, про дату, час і місце судового розгляду справи.
24.06.2015 року на адресу Львівського окружного адміністративного суду за вх. №20571 надійшло клопотання за підписом в.о. селищного голови ОСОБА_2 про розгляд справи без участі представника Брюховицької селищної ради, щодо задоволення позову заперечує в повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову, обґрунтування поданих заперечень суду не надано.
Суд приходить до висновку, згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалив розглянути справу за його відсутності на підставі наявних у справі доказів, згідно ч. 6 ст. 71 КАС України.
Отже, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи з його участю для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.
Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 121 Конституції України на прокуратуру покладено обов'язок представляти інтереси держави у суді, у випадках передбачених законом.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представ-ництва у суді інтересів держави є: наявність порушень або загрози порушень інтересів держави. У вказаній нормі Закону також передбачено, що однією із форм представництва прокурором є звернення до суду з позовами (заявами, поданнями).
Згідно з ч.2 ст.60 КАС України, прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08.04.1999 (справа № 1-1/99) зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
У зв'язку з відсутністю органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор, відповідно до ст.60 КАС України, у цьому випадку має статус позивача.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про подання прокурором позову у поряду, спосіб та з підстав, передбачених чинним законодавством.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування - це право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Конституційний суд України у рішенні від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) дійшов висновку, що такому конституційному змісту інституту місцевого самоврядування властиві принаймні дві найважливіші ознаки. Це - самостійність територіальної громади, органів місцевого самоврядування у вирішенні певного кола питань і те, що предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов'язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад. Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР.
Згідно ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зі змінами та доповненнями), сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
За змістом статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (зі змінами та доповненнями, далі - Закон) управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що 20.03.2015 року на 38 сесії 6 скликання Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 559 від «Про внесення змін в рішення Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі», відповідно до якого у п. 4 вказано, що п. 4.1 Положення про пайову участь у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі доповнити підпунктом: є) релігійно-культових споруд, та у п. 5 вказано, що п. 4 Положення про пайову участь у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі доповнено п. 4.2, згідно якого, Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради може звільнити замовника будівництва від сплати пайового внеску, враховуючи внесок юридичної та/або фізичної особи у соціально - економічний розвиток смт. Брюховичі.
Прокурор вважає, що це свідчить про неправомірну бездіяльність відповідача, який не виконує в повному обсязі обов'язки, установлені ст. 30,40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Правовідносини щодо пайової участі замовників, які мають наміри забудови земельних ділянок у розвитку інфраструктури населеного пункту регулюються ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до ч.ч.1 - 3 ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Відповідно до п. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено чіткий перелік, відповідно до якого до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва:
- об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
- будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
- будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
- індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
- об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
- об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
- об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
- об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу ( 357-2010-п), за рахунок коштів інвесторів;
- об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
- об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків.
Тобто, перелік випадків звільнення від сплати пайової участі чітко визначений Законом, та розширеному тлумаченню не підлягає, а такі повноваження не делегуються органам місцевого самоврядування.
Відповідно до вимог п. 7 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених ч.5 ст.30 цього Закону.
Відповідно до п. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання мостобудівної діяльності» якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури заселеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
У разі якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Враховуючи викладене, п.п. 4, 5 рішення Брюховицької селищної ради 559 від 20.03.2015 року «Про внесення змін в рішення Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі» суперечать вимогам ст. 30 та 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки зазначеним рішенням передбачені інші випадки звільнення від сплати пайових внесків ніж ті, які передбачені Законом, перелік яких є вичерпним, що може виразитись у суттєвих ненадходженнях коштів до місцевого бюджету Брюховицької селищної ради.
Крім цього, в порушення вимог п. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» п. 4 рішення Брюховицької селищної ради № 559 від 20.03.2015 року «Про внесення змін в рішення Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі» передбачено додаткові підстави звільнення від сплати пайових внесків, а саме, доповнено п. 4.1 Положення про пайову участь у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі, затвердженого рішення Брюховицької селищної ради № 171 від 05.04.2012, пунктом «є», відповідно до якого не залучаються замовники будівництва у разі спорудження останніми релігійно-культових споруд.
Відповідно до Положення про пайову участь у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі у п. 4.1 вже є наявний п. «є», який іншого змісту відносно вказаного діючого, до прийняття рішення № 559 від 20.03.2015 року, Положення про пайову участь у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі. Крім того, сам термін «Виконавчий комітет Брюховицької селищної ради може звільнити замовника будівництва від сплати пайового внеску», зазначений в п. 5 рішення Брюховицької селищної ради № 559 від 20.03.2015 року «Про внесення змін в рішення Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури смт. Брюховичі» дає можливість різного тлумачення вказаного рішення № 559 та не однакового застосування, суб'єктивного визначення позиції щодо кожного забудовника, щодо звільнення від пайової участі, внаслідок чого, існують ризики зловживань службовими особами Брюховицької селищної ради, зокрема, виконавчого комітету у вирішенні щодо звільнення від сплати пайових внесків забудовниками та, як наслідок, недотримання значних сум коштів до бюджету селища.
Підсумовуючи викладене, суд керується ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Цьому конституційному принципу кореспондують положення ст.2 КАС України, якими передбачено, що суб'єкти владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності мають діяти: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано; розсудливо; пропорційно.
Обов'язок суб'єкта владних повноважень діяти обґрунтовано означає, що він має враховувати як обставини, на обов'язковість яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватись на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Прийняття рішення розсудливо передбачає, що суб'єкт владних повноважень прийняв його після уважного вивчення всіх обставин і таке рішення є найкращим способом (варіантом) вирішення певного питання.
Рішення суб'єкта владних повноважень можливо визнати таким, що відповідає принципу пропорційності тоді, коли воно прийняте з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Пропорційність ґрунтується на тому, що рішення суб'єкта владних повноважень породжує правові наслідки як для особи, стосовно якої воно приймається, так і для держави, її органів, органів місцевого самоврядування, а також може впливати на права та інтереси інших осіб. Ці інтереси та наслідки прийняття рішення суб'єкт владних повноважень повинен також враховувати.
Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Суд погоджується із позицією позивача про те, що оскаржене рішення Брюховицької селищної ради не відповідає вимогам законодавства, у зв'язку з чим вважає, що воно також прийнято без дотримання наведених вище принципів діяльності відповідача як органу місцевого самоврядування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню, а оскаржене прокурором рішення має бути визнано нечинним і скасоване, оскільки відповідачем усупереч вимог ст.ст. 71, 72 КАС України не доведено його відповідності правовим актам вищої сили, якими є Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», та «Про регулювання містобудівної діяльності».
У відповідності до вимог ст. 94 КАС України судові втрати стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати п. 4 та п.5 рішення Брюховицької селищної ради №559 від 20.03.2015 року «Про внесення змін в рішення про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури смт.Брюховичі»
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Повний текст постанови складено 26 червня 2015 року.
Суддя Костецький Н.В.