Апеляційний суд міста Києва
01601, м. Київ, МСП, вул. Володимирська, 15
Справа №22 - 4366/2008 р.
Головуючий у першій інстанції Шкорина О.І.
Доповідач Касьян О.П.
24 квітня 2008 року. Колегія суддів судової палати з цивільних справ
Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді Касьяна О.П.,
суддів: Немировської О.В. і Амеліна В.І.,
при секретарі Пупишевій Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 лютого 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, визнання квартири такою, що не є об'єктом права спільної сумісної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири, -
встановила:
6 лютого 2008 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 і стягнуто на її користь з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі V* частини з усіх видів заробітку /доходу/, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для відповідного віку дитини, починаючи з 26 січня 2007 року і до досягнення дитиною повноліття та по 150 грн. щомісячно додаткових витрат на утримання дитини до зміни матеріального стану сторін.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 51 грн. судового збору.
У задоволенні зустрічного позову про визнання за ОСОБА_2 права власності на ½ частину квартири АДРЕСА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги посилаючись на те, що суд дав неправильну оцінку обставинам справи, ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав:
З матеріалів справи видно, що з 17 вересня 1995 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.
На час реєстрації шлюбу відповідач мав у особистій приватній власності квартиру АДРЕСА_2.
27 липня 2000 року позивачка уклала кредитну угоду, за якою отримала кредит в банку «АРКАДА» для інвестування в житлове будівництво в сумі 35 425 грн., які перераховані за призначенням.
2 жовтня 2000 року на ім'я позивачки було видано свідоцтво про власність на квартиру АДРЕСА_3
Відповідач продав свою квартиру по вул. Повітрофлотській за 6 000 доларів США, які були витрачені на погашення кредиту за квартиру по вул. Руденко і станом на 17 листопада 2003 року кредит на квартиру був погашений повністю.
25 листопада 2003 року сторони продали квартиру по вул. Руденко та за кошти, отримані від продажу, придбали на ім'я позивачки квартиру АДРЕСА_1, а решту коштів потратили на потреби сім'ї.
12 серпня 2005 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб між ними розірвано, розірвання якого зареєстровано 5 січня 2006 року.
Після розірвання шлюбу неповнолітній син залишився проживати з матір'ю.
Суд дав належну оцінку тим обставинам, що у відповідності з вимогами ст. 180, 181 СК України батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей, тому ухвалив правильне рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина у розмірі ½ частині всіх видів доходів відповідача, що відповідає вимогам ст. ст. 182, 183 СК України.
Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення додаткових витрат на утримання сина, суд не врахував тих обставин, що позивачка не довела у суді донесення нею таких витрат та наявність обставин, які дають підстави для стягнення додаткових витрат на утримання сина, як передбачено ст. 60 ЦПК України, ст. 185 СК України, ухвалив в цій частині помилкове рішення, яке не відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Крім того, суд не дав належної оцінки тим обставинам, що спірна квартира придбана подружжям під час шлюбу, за особисті кошти відповідача1 отримані ним від продажу своєї квартири та за спільні кошти подружжя.
Не врахував, що позивачка не надала суду доказів про поділ майна після розірвання шлюбу зробив в цій частині помилковий висновок про те, що відповідач не має права на частину квартири, що суперечить вимогам ст. ст. 22, 24 КпШС України 1969 року, ухвалив в цій частині помилкове рішення, яким відмовив відповідачу у задоволенні його вимог, оскільки:
Майно, набуте подружжям під час шлюбу є їх спільною сумісною власністю, а майно набуте ними до укладення шлюбу є їх особистою власністю.
Враховуючи, що спірна квартира придбана сторонами під час шлюбу за спільні кошти подружжя та особисті кошти відповідача, відповідач просить визнати квартиру спільною сумісною власністю і визнати за ним право власності на її х/г частину, ці вимоги підлягають задоволенню, оскільки вони грунтуються на матеріалах справи, поясненнях сторін і відповідають вимогам діючого законодавства.
За таких обставин апеляційну скаргу потрібно задовольнити, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 лютого 2008 року, в частині стягнення додаткових витрат на утримання сина і відмову у задоволенні зустрічного позову потрібно скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким:
У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання сина відмовити.
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити і визнати за ним право власності на ½ частині квартири АДРЕСА_1.
В решті рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 лютого 2008 року залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 309,313, 315,316 ЦПК України колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 лютого 2008 року в частині стягнення додаткових витрат та відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ½ частину квартири АДРЕСА_1.
В решті рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6 лютого 2008 року залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили негайно, але може бути оскаржене протягом двох місяців до Верховного Суду України.