08 травня 2009 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Куштана Б.П.,
суддів: Кеміня М.П. та Готри Т.Ю.,
при секретарі - Боклах Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 грудня 2008 р. за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - житлово-будівельний кооператив «Весна», про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, визнання права на пай в житлово-будівельному кооперативі, поділ паю та квартири, -
у грудні 2007 р. ОСОБА_2. звернулася до суду з позовом, у якому просила:
а) визнати за нею право на пай в житлово-будівельному кооперативі «Весна» щодо квартири АДРЕСА_1 в м. Ужгороді та право в спільній сумісній власності з відповідачем на цю квартиру;
б) поділити пай, визначивши її частку в розмірі 66%, а відповідача - в розмірі 34%;
в) поділити між нею та відповідачем квартиру таким чином:
- ізольовану кімнату площею 16 м. кв. з лоджією-балконом площею 1.8 м. кв. залишити за нею;
- ізольовану кімнату площею 11.3 м. кв. залишити за відповідачем;
- кухню площею 8.6 м. кв., коридор площею 7 м. кв., ванну кімнату площею 2.6 м. кв., туалет площею 1 м. кв. залишити в спільній сумісній власності сторін.
На обґрунтування зазначала, що спірна квартира, яка знаходиться в житлово-будівельному кооперативі «Весна», з 28.04.86 р. зареєстрована на відповідача.
Вона вселилася в цю квартиру влітку 1988 р. З того часу і до березня 1991 р. проживала з відповідачем однією сім'єю у громадянському шлюбі. 16.03.91 р. між ними був укладений офіційний шлюб, який 24.07.07 р. розірвано.
З 2005 р. відповідач мешкає в іншому місці. Вона ж із сином від першого шлюбу проживає у спірній квартирі дотепер.
Вартість квартири складала 9371.75 крб. у вигляді позики. Перший внесок у розмірі 3183.85 крб. було сплачено у квітні 1986 р. Решту позики в сумі 6187.90 крб., що становить 66% загальної вартості квартири, погасила вона за рахунок власних коштів.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.12.08 р. позов задоволено частково: визнано право спільної сумісної власності сторін на кооперативну квартируАДРЕСА_1 в м. Ужгороді; визнано право ОСОБА_2. на пай у житлово-будівельному кооперативі «Весна» м. Ужгорода по вказаній квартирі; поділено пай між сторонами порівну; проведено поділ квартири згідно з позовною вимогою.
Апелянт просить скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові, оскільки реальний поділ квартири є неможливим через незначну за розміром частку позивачки.
Доводить про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Указує, що невірно закладено позов про поділ паю; після сплати паю (станом на листопад 1991 р.) виникає право власності на квартиру; на момент одруження сторін право на пай мали відповідач та його батько - Коблик О.І., а сплачена за квартиру сума (3183.85 крб.) складала 41.1% її вартості; діюче на час перебування сторін у незареєстрованому шлюбі (з січня 1988 р. по березень 1991 р.) законодавство на передбачало спільної сумісної власності подружжя у таких осіб; останній внесок за квартиру в сумі 5328.68 крб. був сплачений його батьком, а не позивачкою; розподіл квартири не відповідає пайовим часткам, а питання дійсної вартості квартири не з'ясовувалось.
У письмовому запереченні ОСОБА_2. та її представник - адвокат ОСОБА_3., просять відхилити апеляційну скаргу як безпідставну, а рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване. Третя особа заперечень або пояснень на скаргу не подала, просить розглянути справу за її відсутності.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення - скасуванню з ухваленням нового по суті позовних вимог, з таких мотивів.
Суд першої інстанції виходив з того, що частина позики в розмірі 3183.85 крб. була сплачена вітчимом відповідача в квітні 1986 р. (не оспорюється), 859.22 крб. виплачені сторонами за спільні кошти подружжя, а решта суми платежу в розмірі 5328.68 крб. сплачена за рахунок особистих коштів позивачки. Відповідно до вимог ст.ст. 146, 149 ЖК України та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу пай і квартира є спільною сумісною власністю сторін у рівних частках, однак при поділі квартири враховані обставини, що мають істотне для значення.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками через їх неповну відповідність обставинам справи та порушення в застосуванні норм матеріального права.
Так, положення ст. 146 ЖК (про поділ квартири в будинку ЖБК між подружжям) застосовуються у випадках, коли пайовий внесок повністю не внесено. Після його повної сплати ці питання мають вирішуватись на підставі відповідних норм, що регулюють відносини власності.
Відповідно ж до ст. 15 Закону України «Про власність», введеного в дію 15.04.91 р. (втратив чинність з 20.06.07 р.) та ч. 3 ст. 384 ЦК України член житлово-будівельного кооперативу після повної сплати пайового внеску набуває права власності на квартиру.
Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 18.09.87 р. № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» (зі змінами та доповненнями станом на 25.05.98 р.) стосовно розгляду спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, роз'яснив таке:
• пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах;
• внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном. Якщо паєнагромадження згодом збільшилися за рахунок коштів, одержаних одним з подружжя у дар або в порядку спадкування чи за рахунок дошлюбного майна, то ці кошти також є особистою власністю того з подружжя, який їх одержав. При поділі квартири на цю суму може бути збільшена його частка в паєнагромадженні;
• до повної сплати пайового внеску за квартиру суд вирішує питання про право власності на частку в паєнагромадженні, а після завершення сплати - про право на частку в праві власності на квартиру залежно від належної особі частки у паєнагромадженні;
• поділ квартири у будинку ЖБК може бути проведений, якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення. Поділ приміщень при цьому провадиться відповідно до виділених їм часток у паєнагромадженні або визначених у праві власності на квартиру.
Як видно з матеріалів справи, спірна квартира знаходиться у будинку ЖБК «Весна». Кошторисна вартість такої складала 9371.75 крб. Членом ЖБК є відповідач, який 28.04.1986 р. сплатив перший внесок за квартиру в розмірі 3183.85 крб. Частина паю в сумі 859.22 крб. виплачувалася протягом 40-ка місяців по 21.66 крб. щомісячно. Решта паю у розмірі 5328.68 крб. була внесена одноразовим платежем 20.12.1991 р. У липні 2007 р. ОСОБА_1. одержав на квартиру свідоцтво про право власності (а.с.12-13, 17, 32-33, 43, 47-а). При цьому сторони проживали в зареєстрованому шлюбі з 16.03.1991 р. до серпня 2007 р. (а.с.7, 15).
Указані факти й обставини не заперечуються. По суті справи сторонами оспорені лише обставини щодо сплати паю в розмірі 6187.90 крб. (859.22 крб.+5328.68 крб.) за період часу з січня 1988 р. по грудень 1991 р.
Отже, правовим наслідком повної сплати пайового внеску є вирішення питання про право на частку в праві власності на квартиру, хоча й залежно від належних сторонам часток у паєнагромадженні, а саме:
• внесений сторонами в період шлюбу (з квітня по листопад 1991 р.) пай на суму 5501.96 крб. (8 місяців на 21.66 крб. = 173.28 крб.) + 5328.68 крб.) відповідно до ст. 22 чинного на той час КпШС є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах (тобто порівну: по 2750.98 крб.), оскільки жодна зі сторін не довела особистісну належність цих коштів;
• частина паю в сумі 3183.85 крб. внесена ОСОБА_1. до вступу в шлюб, а тому є його особистим майном. Сплачену по березень 1991 р. суму в розмірі 685.94 крб. ( 859.22 крб. - 173.28 крб.) слід визнати також особистими коштами відповідача, оскільки чинне на той час шлюбно-сімейне законодавство не передбачало для майна, нажитого під час «фактичного шлюбу» (як стверджує позивачка) правового статусу «спільного сумісного майна подружжя», а Закон України «Про власність» був уведений у дію з 15.04.91 р. (хоча вимога про визнання суми в розмірі 859.22 крб. спільним сумісним майном на підставі норм цивільного права не заявлялася).
Таким чином, частка відповідача в паєнагромадженні складає 6620.77 крб. (2750.98 крб.+3183.85 крб.+ 685.94 крб.), тобто 70.65%, а частка позивачки - 2750.98 крб., тобто 29.35%.
Відповідно, ідеальна частка ОСОБА_1. в праві власності на спірну квартиру становить 71/100 частин, а ОСОБА_2. - 29/100 частин.
Правовідносини учасників спільної часткової власності щодо виділу частки з майна або його поділу регулюються нормами ст. ст. 364, 367 ЦК України.
Питання виділу не ставилося, а за правилами ст. 367 ЦК указане майно може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У контексті наведеного позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 364, 367, 384 ч.3 ЦК України, 10, 60, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3, п.4, ч.2, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, -
рішила:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 грудня 2008 р. скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
4. Визнати за сторонами право на частку в праві власності на квартируАДРЕСА_1 в м. Ужгороді в таких розмірах:
4.1. За ОСОБА_2 -29/100;
4.2. За ОСОБА_1 - 71/100.
5. У решті позову відмовити.
6. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді: