11 березня 2009 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Куштана Б.П.,
суддів: Кеміня М.П. та Готри Т.Ю.,
при секретарі - Боклах Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства «Єврокар» в особі представника Бількіна Олега Сергійовича на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 грудня 2008 р. за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Єврокар» про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум та невиплаченої премії, -
ОСОБА_1 звернувся з указаним позовом до суду в жовтні 2008 р.
Просив стягнути з відповідача 9457.48 грн. середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум і 1769.46 грн. премії за підсумками роботи за 2007 р.
На обґрунтування зазначав, що протягом шести років працював у відповідача слюсарем з ремонту автомобілів складального цеху за сумісництвом. 02.06.08 р. звільнений за власним бажанням. Однак, при звільненні відповідач не виплатив йому премію в розмірі 1769.46 грн. за результатами роботи в 2007 р. та затримав на 16 днів виплату неоспорюваної суми в розмірі 580 грн. Загальний час затримки належних до виплати сум складає 116 днів (з 02.06.08 р. по 24.09.08 р.) З урахуванням одноденного заробітку в червні 2008 р. у розмірі 81.53 грн. відповідач на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України повинен сплатити йому 9457.48 грн. середнього заробітку за час затримки.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24.12.08 р. позов задоволено повністю та вирішено питання судових витрат. У частині стягнення суми за один місяць в розмірі 2424.99 грн. рішення допущено до негайного виконання.
Апелянт просить скасувати це рішення як незаконне та ухвалити нове про відмову в позові. Доводить про суттєве порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неналежну оцінку доказів. Указує на порушення принципу змагальності, об'єктивного та неупередженого розгляду справи.
У письмових запереченнях позивач просить відхилити апеляційну скаргу як безпідставну та залишити рішення без змін як законне та обґрунтоване.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення - скасуванню з ухваленням нового по суті позовних вимог, з таких мотивів.
Суд першої інстанції виходив з того, що власник не може в односторонньому порядку приймати рішення щодо невиплати заробітної плати (включно з преміями) працівнику лише тому, що він є сумісником. Затримка з виплати премії на час пред'явлення позову склала 100 днів. Окрім цього, відповідач затримав виплату неоспорюваної суми (580 грн.) на 16 днів. Оскільки середньомісячна заробітна плата позивача на момент звільнення становила 1793.60 грн., а денний заробіток за червень 2008 р. - 81.53 грн., то відповідно до ст. 117 КЗпП України стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 9457.48 грн.
Колегія суддів не погоджується з цими висновками через їх невідповідність обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Так, предметом спору є щорічна премія за основні результати виробничої діяльності.
Згідно з вимогами ст. 97 КЗпП України форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних
виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі.
Аналогічно це питання врегульовано ст. 15 Закону «Про оплату праці».
Встановлення будь-яких державних норм і гарантій щодо преміювання на підприємствах, які перебувають на госпрозрахунку, трудовим законодавством не передбачено.
Як роз'яснив Пленум Верховного суду України в постанові № 13 від 24.12.99 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (п.8), при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат.
Однак, ні КЗпП України, ні Закон «Про оплату праці» не містять норм, які б регулювали порядок виплати винагороди за підсумками роботи підприємства за рік.
Відповідно ж до пунктів 2.2.7., 2.2.7.1. Положення про умови оплати праці працівників ЗАТ «Єврокар» від 20.02.02 р., що є додатком 3.1 до колективного договору, підприємство може встановлювати щорічну премію за основні результати виробничої діяльності, розмір якої визначається керівником підрозділу та затверджується генеральним директором. Разом з тим, премії не є гарантованим видом виплат (п.2.2.4. указаного Положення).
З наведеного випливає, що спірна премія виплачується на розсуд відповідача (власника) й така не є обов'язковим елементом заробітної плати.
Отже, висновок суду з цього питання з посиланням на ст. 22 Закону «Про оплату праці» є необґрунтованим.
За правилами ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вину власника. Водночас усяке явище, що перешкоджає власникові належно виконати свої обов'язки перед працівником за умови прояву належної дбайливості щодо цього, виключає вину власника.
Як свідчать матеріали справи (а.с.5-14, 16, 34-35, 42), відповідач порушив строки розрахунку при звільненні позивача, однак за фактичних обставин справи (блокування банківського карткового рахунку позивача та несвоєчасна здача ним обхідного листа, що є додатком до наказу про припинення трудового договору, запізніла вимога позивача про розрахунок) нема достатніх підстав стверджувати про вину відповідача.
У контексті наведеного колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню як безпідставний.
Керуючись ст.ст. 47, 97, 116, 117 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 10, 60, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3, ч.2, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України,-
1. 1. Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Єврокар» в особі представника Бількіна Олега Сергійовича задовольнити.
2. 2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 грудня 2008 р. скасувати.
3. 3. Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Єврокар» про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум та невиплаченої премії відмовити.
4. 4. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді: