29 травня 2009 р. м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Куштана Б.П.,
суддів: Кеміня М.П. та Готри Т.Ю.,
при секретарі Плавайко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 24 лютого 2009 р. за позовом ОСОБА_1 до директора бази відпочинку «Кам'янка» - приватного підприємця ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача - державний інспектор праці відділу праці та соціального захисту населення Міжгірської райдержадміністрації, про внесення до трудової книжки запису про трудовий стаж, відшкодування майнової та моральної шкоди, -
встановила:
ОСОБА_1. звернувся до суду з указаним позовом у вересні 2008 р.
Просив зобов'язати ОСОБА_2. внести до його трудової книжки запис про трудовий стаж оператора опалювальних котлів за період з 20.10.07 р. по 08.04.08 р., стягнути з відповідача витрати, понесені ним у зв'язку з неможливістю реєстрації у державній службі зайнятості, 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.
На обґрунтування зазначав, що з 20.10.07 р. до квітня 2008 р. працював оператором опалювальних котлів. Однак, запису про це відповідач у трудову книжку не вніс, що завадило йому після закінчення роботи зареєструватися у центрі зайнятості для одержання соціальної допомоги та призвело до моральних страждань.
Рішенням Міжгірського районного суду від 24.02.09 р. у позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1. просить скасувати це рішення та направити справу на новий розгляд.
Доводить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального права.
Письмових заперечень або пояснень на скаргу відповідачі та інші особи, які беруть участь у справі, не подали. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2. та представник співвідповідача ОСОБА_3. - ОСОБА_4, просять відхилити апеляційну скаргу як безпідставну, а рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення - скасуванню з ухваленням нового, з таких мотивів.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач працював оператором котельні на турбазі «Кам'янка» у відповідачів - приватних підприємців ОСОБА_2 та ОСОБА_3., з 20.10.07 р. по 08.04.08 р., однак трудова угода у Міжгірському районному центрі зайнятості не реєструвалася. Водночас позивач не подавав трудової книжки для внесення запису через відсутність такої. Згідно з вимогами абзацу 3 п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, на працівників, що працюють на умовах трудового договору з підприємцями без права юридичної особи, якими є відповідачі, трудові книжки не заводяться. Окрім цього, позивач пропустив передбачені ст. 233 ч.1 КЗпП України строки звернення до суду.
Колегія суддів не погоджується з висновком про те, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі, через порушення в застосуванні норм матеріального права.
Так, застосований судом абзац 3 п.1.1 Інструкції було виключено згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України від 08.06.2001 р. № 259/34/5.
Відповідно ж до ст. 48 КЗпП України та п.п. 1.1, 2.20 і 2.20-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 (надалі - Інструкція), трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють за трудовими договорами на підприємствах, у тому числі в іноземних представництвах, у іноземних кореспондентів, співпрацівників міжнародних організацій та інших прирівняних до них іноземців на території України, фізичних осіб понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. При цьому на власника покладається обов'язок видачі, зберігання та ведення трудових книжок (п.4 постанови КМУ «Про трудові книжки працівників»).
За правилами ст. 24-1 КЗпП у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна в тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою (надалі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.01 р. № 260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.06.01 р. за № 554/5745).
Згідно з цим Порядком трудова книжка не подається працівниками, що вперше укладають трудовий договір, не мають трудової книжки або укладають трудовий договір про роботу за сумісництвом, а відповідно до п.п.8, 9 Порядку - записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи, які підтверджуються особистим підписом і засвідчуються печаткою посадової особи центру зайнятості.
Як видно з матеріалів справи, неоспореними обставинами є статус відповідача ОСОБА_2 як суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, наявність між нею та позивачем трудових правовідносин з 20.10.07 р. по 08.04.08 р. (без ознак сумісництва) та відсутність у позивача трудової книжки (зворотних даних немає).
У контексті наведеного колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_2. не дотрималася вимог трудового законодавства при оформленні позивача на роботу, що призвело до невнесення відповідних записів у його трудову книжку та як наслідок - до порушення прав, оскільки трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи.
Разом з тим, згідно з положеннями ст. 233 ч.1 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позивач припинив трудові стосунки зі ОСОБА_2. 08.04.08 р., а звернувся до суду з позовом 17.09.08 р., тобто зі значним пропуском передбаченого законом строку. Поважних причин пропуску позивач не навів і таких зі справи не вбачається.
Оскільки мотивувальна частина рішення включає в себе дві процесуально самостійні підстави для відмови в задоволенні позову - безпідставність та сплив строку звернення до суду, то з урахуванням обґрунтованості позовних вимог за своєю суттю в позові належить відмовити саме через пропуск строку звернення до суду без поважних причин.
Керуючись ст.ст. 24-1, 48, 233 ч.1 КЗпП України, Порядком реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, 10, 60, 212, 213, 303 ч.1, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, ч.2, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, -
рішила:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Міжгірського районного суду від 24 лютого 2009 р. скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити за пропуском строку звернення до суду.
4. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді: