16 січня 2009 р. м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Куштана Б.П.,
суддів: Кеміня М.П. та Готри Т.Ю.,
при секретарі Боклах Г.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_2, на рішення Рахівського районного суду від 12 листопада 2008 р. у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог - Рахівська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, -
встановила:
ОСОБА_3. звернулася з указаним позовом до суду в березні 2008 р. Просила визнати недійсним укладений з відповідачкою та нотаріально посвідчений договір дарування належного їй житлового будинкуАДРЕСА_1 від 24.03.98 р. Одночасно просила поновити строк позовної давності.
На обґрунтування зазначала, що уклала цей договір внаслідок обману з боку відповідачки.
Про існування договору дарування їй стало відомо тільки влітку 2007 р.
Рішенням Рахівського районного суду від 12.11.08 р. позов задоволено: поновлено ОСОБА_3. строк позовної давності для звернення до суду; визнано недійсним спірний договір дарування; стягнуто з відповідачки на користь позивачки 112 грн. судових витрат.
Апелянти просять скасувати це рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
Доводять про невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Указують, що позивачка протягом десяти років не могла не усвідомлювати того факту, що обдарована (відповідачка) не доглядає за нею.
У письмовому запереченні представник позивачки - адвокат ОСОБА_5, вважає апеляційну скаргу безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим. Просить розглянути справу за його відсутності.
Апеляційні скарги підлягають задоволенню, а рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог, з таких мотивів.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є особою похилого віку, вдовою, інвалідом другої групи по зору (відсутнє ліве око), безграмотною, з початковою освітою румунсько-мовної школи, через що українською або російською мовами на розмовному рівні не володіє. Під час нотаріального посвідчення договору дарування (24.03.98 р.) перекладача не було запрошено. Позивачка вважала, що підписує договір пожиттєвого утримання. Водночас відповідачка домагалася укладення договору дарування.
При укладенні спірної угоди позивачці не було достовірно відомо змісту посвідченого нотаріусом документу, викладене в договорі дарування не відповідало її дійсному та реальному волевиявленню, оскільки насправді вона мала намір укласти договір пожиттєвого утримання, а не договір дарування житлового будинку, який погіршив би умови її проживання.
Тобто, відповідачка обманула позивачку під час укладення договору дарування, через що такий на підставі ст. 57 ЦК (1963 р.) підлягає визнанню недійсним.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком через його невідповідність обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Так, зумовлені встановленими фактами правовідносини стосуються недійсності угод і регулюються главою 3 ЦК УРСР (1963 р.). Роз'яснення з цього приводу містяться також у постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» № 3 від 28.04.78 р. (зі змінами станом на 25.05.98 р.).
Відповідно до ст. 57 ч.1 ЦК (1963 р.) угода, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого.
За змістом цієї норми угода, вчинена під впливом обману, - це така угода, в якій сторона, що уклала угоду, була навмисно введена в оману іншою стороною стосовно її предмету або інших істотних моментів і лише в результаті цього уклала невигідну для себе угоду. Обман може проявлятися як у повідомленні неправильних фактів (активна форма обману) так і в навмисному замовчуванні дійсних фактів (пасивна форма обману).
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України (п.п.2, 12 указаної постанови) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності факту обману. Під обманом у такому випадку слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, які мають істотне значення для угоди, що укладається.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_3. подарувала відповідачці (онуці) житловий будинокАДРЕСА_1 24.03.98 р. Договір дарування посвідчений Рахівською державною нотаріальною конторою за № 454 (а.с.4) та зареєстрований в Рахівському бюро технічної інвентаризації 30.03.98 р. за № 113 (а.с.7, 8), тобто є виконаним.
Висновок суду першої інстанції про намір позивачки укласти договір довічного утримання, а не договір дарування житлового будинку, який погіршив би умови її проживання, базується лише на поясненнях такої. Натомість свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. показали, що позивачка неодноразово висловлювала бажання подарувати будинок своїй онуці (ОСОБА_4) на день весілля, яке відбулось 21.03.98 р. (а.с.102). До того ж відсутність упродовж десяти років яких-небудь претензій позивачки з приводу її матеріального забезпечення відповідачкою (харчування, догляду та необхідної допомоги) переконливо свідчить про характер угоди, укладеної саме як договір дарування, а не довічного утримання. Окрім цього, позивачка дотепер продовжує проживати у подарованому нею будинку, що позбавляє спірної угоди невигідності.
Висновок суду про порушення нотаріального порядку укладення договору та неграмотність позивачки є необґрунтованими і спростовується поясненнями сторін, державного нотаріуса Небоги (Пріц) О.І., яка посвічувала спірний договір, та показаннями свідка ОСОБА_6
Таким чином, підстав для визнання договору дарування житлового будинку недійсним за ст. 57 ЦК (1963 р.) немає, оскільки угода про відчуження цього будинку була укладена відповідно до вимог закону, а самого обману, на який в обґрунтування своїх вимог посилалася позивачка, не було.
У контексті наведеного колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції з одночасним ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Керуючись ст. 57 ЦК (1963 р.), ст.ст. 10, 60, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.2, п.3, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, -
рішила:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника - адвоката ОСОБА_2, задовольнити.
2. Рішення Рахівського районного суду від 12 листопада 2008 р. скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним відмовити.
4. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Судді: