19 серпня 2009 року м.Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :
головуючої : Готри Т.Ю.,
суддів : Кеміня М.П., Куштана Б.П.,
при секретарі : Молнар Е.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 травня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління МВС України в Закарпатській області про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
Позивачі ОСОБА_1. та ОСОБА_2. подали апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 травня 2009 року, яким їм у задоволенні позову відмовлено.
У скарзі просять скасувати зазначене рішення, як незаконне та необґрунтоване, і ухвалити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1. апеляційну скаргу підтримав.
Представник відповідача ГУ МВС України в Закарпатській області Щадей С.М. апеляційну скаргу не визнала, просила таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Позивач ОСОБА_2. у судове засідання не з»явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому його неявка згідно з ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06 липня 2005 року, яке набрало законної сили, за ОСОБА_1. визнано право власності на 65/100 будинкуАДРЕСА_1 в м.Ужгороді. Даним рішенням встановлено, що вказаний будинок був збудований як за кошти ОСОБА_1, так і за позабюджетні кошти УМВС України в Закарпатській області, де частки виконаних робіт за кошти ОСОБА_1 та за позабюджетні кошти УМВС становлять відповідно 65/100 та 35/100, що свідчить про наявність спільної власності позивача і УМВС на вказаний будинок.
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову ОСОБА_1. у вимогах про визнання за ним права власності на 35 відсотків частин будинку АДРЕСА_2 в м.Ужгороді, оскільки рішенням суду, що набрало законної сили, встановлено, що вказана частина будинку була побудована саме за кошти УМВС, а не позивача. Тому не заслуговують на увагу доводи апелянта про будівництво ним за власні кошти 35/100 частин вказаного будинку.
Відповідно до положень ст.ст. 390, 394 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої у зв'язку із зниженням цінності житлового будинку та право вимагати від особи, яка знала чи могла знати, що вона володіє майном незаконно, передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним, має власник майна.
Оскільки позивач ОСОБА_1. не є власником 65/100 частин будинку АДРЕСА_2 в м.Ужгороді, так як право власності на вказану частину будинку за договором дарування від 20.05.2007 року перейшло до його сина ОСОБА_2, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача на його користь 524233 грн. шкоди, завданої у зв'язку із заниженням цінності будинку, та у стягненні з ГУ МВС України в Закарпатській області на його користь 1 734 480 грн., що складає ј частину вигоди, яку відповідач, на думку позивача, отримав від використання належного йому на праві власності 65/100 будинку АДРЕСА_2 в м.Ужгороді під готель з грудня 1996 року по травень 2007 року, який, як встановлено матеріалами справи відповідачем у цілому використовувався як гуртожиток, що стверджується актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію гуртожитку УМВС, затвердженим рішенням виконкому Ужгородської міської ради №133 від 26.07.2000 року, який надавався для проживання співробітникам УМВС, від використання якого відповідач жодних доходів не отримував.
Стосовно вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з ГУ МВС України в Закарпатській області на його користь 54 708 грн., як переплату, що була внесена ним до каси МВС у листопаді 1993 року та лютому 1996 року на будівництво будинку АДРЕСА_2 в м.Ужгороді, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні цих вимог, оскільки внесені позивачем кошти були освоєні УМВС на будівництво будинку, з якого 65/100 частин перейшло у власність ОСОБА_1.
Також не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_1 про спричинення йому відповідачем моральної шкоди, яку він оцінює в сумі 30 000 грн., оскільки позивач не довів наявність такої шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Не підлягають задоволенню і вимоги позивача ОСОБА_2 про усунення відповідачем перешкод у користуванні належних йому на праві власності 65/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 в м.Ужгороді та вселення його у цю частину будинку, оскільки вказаний будинок належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2. і відповідачу, частки яких становлять відповідно 65/100 та 35/100, де частка із спільного майна позивачу у натурі не виділялася, а тому його вимоги про вселення в 65/100 частин будинку є передчасними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідності до ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга позивачів відхиленню, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дер держанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 травня 2009 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча :
Судді :