20 березня 2009 року м.Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі :
головуючої : Готри Т.Ю.,
суддів : Кеміня М.П., Куштана Б.П.,
при секретарі : Олійник А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2008 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 жовтня 2008 року та ухвалу цього ж суду від 29 жовтня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності на квартиру,
Представник позивача ОСОБА_1. подав апеляційні скарги на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2008 року, якою провадження в даній справі в частині вимог ОСОБА_2. до ОСОБА_9. про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності на квартиру - закрито, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 жовтня 2008 року, яким ОСОБА_2. в задоволенні позову - відмовлено, та на ухвалу цього ж суду від 29 жовтня 2008 року, якою ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 2 лютого 2006 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 в м.Ужгороді та заборону проведення будь-яких дій щодо цієї квартири, а також ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2006 року, якою змінено вид забезпечення позову з накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 в м.Ужгороді та заборону проведення щодо неї будь-яких дій на заборону відчуження цієї квартири - скасовано.
У скаргах на ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2008 року та від 29 жовтня 2008 року апелянт просить скасувати їх як незаконні, а у скарзі на рішення цього ж суду від 13 жовтня 2008 року просить скасувати його, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1. та позивач ОСОБА_2. апеляційні скарги підтримали, вимоги викладені у них просили задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_8., ОСОБА_7., ОСОБА_5. за дорученнями ОСОБА_10. просила апеляційні скарги відхилити, а ухвали та рішення суду залишити без змін.
Відповідачі ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. у судове засідання не з»явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому їх неявка відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, позивача та представника відповідачів, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Так, закриваючи провадження в даній справі в частині вимог ОСОБА_2. до ОСОБА_9. про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та визнання права власності на квартиру, з підстав передбачених п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що вже є рішення суду, яке набрало законної сили, постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що суд не вірно вказав дату укладення договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_9. придбав спірну квартиру, то такі не заслуговують на увагу, оскільки зазначене не є підставою для скасування ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2005 року, а є підставою для виправлення описок в ухвалі суду.
Стосовно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 жовтня 2008 року, то колегія суддів також не вбачає підстав для його скасування і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 28 лютого 1996 року подружжям ОСОБА_3. та ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстрованого в реєстрі за №199, було продано ОСОБА_5. квартиру АДРЕСА_1 в м.Ужгороді, яка належала їм на праві приватної власності.
27 червня 2001 року, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Ластівкою А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 3-3168, право власності на вказану квартиру від ОСОБА_5. перейшло до ОСОБА_9.
21 березня 2003 року, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Смирновою С.М., зареєстрованого в реєстрі за №694, право власності на спірну квартиру від ОСОБА_9, перейшло до ОСОБА_6
05 листопада 2005 року, на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А., зареєстрованого в реєстрі за №3572, ОСОБА_6 продав належну йому квартиру ОСОБА_8. і ОСОБА_7.
Таким чином, право власності на спірну квартиру, що знаходиться за адресою м.Ужгород, АДРЕСА_1, переходило до відповідачів на підставі договорів купівлі-продажу, форма яких відповідає вимогам, передбаченим на час їх укладення чинним законодавством.
Відповідно до ст.392 ЦК України правом на звернення до суду з позовом про визнання права власності наділений власник.
Оскільки позивач ОСОБА_2. не підтвердив своє право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 в м.Ужгороді, оспорювання чи невизнання цього права іншими особами, а також той факт, що право власності будь-коли набувалось ним з підстав, передбачених законом, тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що право власності позивача оспорюваними договорами порушено не було.
Посилання апелянта на те, що договір купівлі-продажу від 28.02.1996 року, укладений між ОСОБА_3., ОСОБА_4 і ОСОБА_5. підроблений та сфальсифікований є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки згідно матеріалів перевірки, проведеної прокуратурою м.Ужгорода за заявою ОСОБА_2., зокрема постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 07.09.2006 року слідує, що перевіркою фактів підробки, виправлень в договорах, інших документах щодо переходу права власності на майно не встановлено. Дана постанова на час розгляду справи є чинною.
Що стосується підробки записів у реєстрі нотаріальних дій приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Данич О.Ф. за 1996 рік, то проведеною Ужгородським МВ УМВС України в Закарпатській області перевіркою по зверненню адвоката ОСОБА_1. встановлено, що факту підробки не встановлено, а у фактах викладених у заяві відсутній склад злочину у зв'язку з чим постановою Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області від 19.07.2008 року, яка є чинною, у порушенні кримінальної справи по факту вказаному у заяві відмовлено на підставі ст.6 п.2 КПК України за відсутністю складу злочину.
Оскільки доводи позивача фактично базуються на доведеності кримінально-карних діянь відповідачів, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Данич О.Ф., які відповідно до вимог ч.2 ст.59 ЦПК України повинні бути підтверджені певними засобами доказування, зокрема постановами органів дізнання або досудового слідства, постановами або вироком суду, і не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, а позивач такі не довів і всупереч вимог ст.ст.11, 60 ЦПК України не подав належних доказів на підтвердження вищенаведених обставин, тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що право позивача оспорюваними договорами порушено не було.
Крім цього, позивач ОСОБА_2. пропустив передбачений ст.257 ЦК України строк позовної давності, який встановлюється тривалістю у три роки, оскільки з даним позовом до суду він звернувся у січні 2006 року, тоді як про укладений між ОСОБА_3., ОСОБА_4 та ОСОБА_11. 28 лютого 1996 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в м.Ужгороді дізнався ще у 2000 році, який поновити не просив.
Що стосується ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 29 жовтня 2008 року, якою скасовано ухвалу цього ж суду від 2 лютого 2006 року про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 в м.Ужгороді та заборону проведення будь-яких дій щодо цієї квартири, а також ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2006 року, якою змінено вид забезпечення позову з накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 в м.Ужгороді та заборону проведення щодо неї будь-яких дій на заборону відчуження цієї квартири, то така судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки чинним законодавством не передбачено, що суд, який постановив ухвалу може сам скасувати або змінити її.
Відповідно до ч.3 ст.154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.
Враховуючи, що суд першої інстанції скасував не заходи забезпечення позову, а ухвали суду, і питання про скасування заходів забезпечення позову вирішив у відсутності позивача та його представника, які належним чином про час і місце розгляду цього питання повідомлені не були, тому ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 29 жовтня 2008 року відповідно до п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.
Щодо апеляційних скарг представника позивача ОСОБА_1. на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2008 року та рішення цього ж суду від 13 жовтня 2008 року, то такі слід відхилити, а ухвалу і рішення у відповідності до ст.ст. 308, 312 ЦПК України залишити без змін, оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають суду апеляційної інстанції підстав для їх скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 312, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2008 року та рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 жовтня 2008 року - відхилити, а апеляційну скаргу на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 29 жовтня 2008 року - задовольнити.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 25 квітня 2008 року і рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 жовтня 2008 року - залишити без змін.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 29 жовтня 2008 року - скасувати, а питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча :
Судді :