Справа № 2927
Головуючий в 1 й інстанції - Черновськой Г.В.
Категорія - 42
Доповідач - Котушенко С.П.
28 травня 2008 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Осіяна О.М
суддів - Максюти Ж.І., Котушенко С.П.
при секретарі - Чергенець CO. розглянувши в відкритому судовому засіданні в М.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду М.Дніпропетровська від 26 грудня 2007 року за їх позовом до територіальної громади М.Дніпропетровська, державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області, виконавчого комітету Жовтневої районної в М.Дніпропетровську ради та державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська про визнання права користування жилим приміщенням та визнання незаконними дій податкової адміністрації і зустрічним позовом державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про виселення,-
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом (а.с. 132 т.1) до територіальної громади м.Дніпропетровська, ДПА у Дніпропетровській області, виконкому Жовтневої районної в М.Дніпропетровську ради та ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська про визнання права користування жилим приміщенням та визнання незаконними дій податкової адміністрації, мотивуючи позовні вимоги тим, що п'ятиквартирний будинок АДРЕСА_1 з 1922 року належав на праві власності ОСОБА_3 В 1944 році їх, позивачів, дід і баба ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали з ОСОБА_3 договір найму квартири №4 у вказаному будинку на невизначений строк і з того часу усі члени їх сім'ї проживали, а вони, позивачі, народились і проживають у цій квартирі. 18 липня 1952 року ОСОБА_3 подарувала 33/100 частини належного їй будинку (а саме, квартири №2 і №4) своєму синові ОСОБА_6, який також не заперечував проти продовження дії договору найму, але оскільки він жив у м.Сухумі, то з 1961 року плату за користування жилим приміщенням їх сім'я стала вносити на депозитний рахунок, відкритий на його ім'я в нотаріальній конторі. У 1962 році ОСОБА_6 помер, плату за квартиру вони стали вносити на депозитний рахунок, відкритий на ім'я дружини померлого ОСОБА_7, яку вважали спадкоємицею ОСОБА_6 В 2002 році вони дізнались, що 21/100 частини будинку (а саме, квартири №2 і №4) успадковані державою на підставі ст.555 ЦК України, оскільки отримали повідомлення ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська про продаж квартир з вимогою звільнення ними квартири у 10-денний термін.
У лютому 2006 року ДПА у Дніпропетровській області подала зустрічний позов і, посилаючись на свій обов'язок, згідно діючому законодавству, реалізувати через біржові торги, аукціони нерухоме майно, що за правом спадкоємства стало власністю держави, просила виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено, а зустрічний позов задоволено.
В апеляційній скарзі позивачі ставлять питання про скасування рішення як постановленого з порушення норм матеріального і процесуального права та про ухвалення нового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить передбачених ст.ст.309-311 ЦПК України підстав для задоволення апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності ОСОБА_3 на підставі акту про денаціоналізацію від 12 травня 1922 року.
Згідно договору дарування, посвідченого 18 липня 1952 року першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, власником 33/100 частин вказаного будинку, а саме квартир №/№ 2 та 4, став ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Жовтневого райвиконкому М.Дніпропетровська №604 від 26 серпня 1994 року був затверджений акт ідеальних часток, згідно з яким ОСОБА_6 належала 21/100 частина вказаного будинку. Дану частину будинку успадкувала держава в особі державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області, про що першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 13 березня 2002 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.
У відповідності з п.9 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року №1340 (зі змінами та доповненнями) житлові приміщення, що за правом спадкування перейшли у власність держави, реалізуються через біржові торги, аукціони у порядку встановленому законодавством України.
З 22 лютого 1966 року у вказаному будинку постійно зареєстрована позивачка ОСОБА_1, а з 16 листопада 1987 року - позивачка ОСОБА_2
З позовних заяв та пояснень позивачок в суді вбачається, що вони народилися і постійно проживають в квартирі №4 вказаного будинку, як члени сім'ї наймачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які в 1944 році уклали з ОСОБА_3 усний договір найму житла на невизначений строк.
Ст.152 ЦК УРСР 1922 року, який діяв в 1944 році передбачає, що по договору майнового найму одна сторона (наймодавець) зобов'язується надати іншій (наймачу) майно за певну винагороду для тимчасового користування.
Згідно зі ст.153 того ж Кодексу договори найму державних та комунальних підприємств і будівель, незалежно від строку та суми договору, належить, під страхом недійсності договору, укладати в письмовій формі. Договори про найом іншого майна на строк більше одного року, незалежно від суми договору, належить, укладати в письмовій формі. Невиконання цього правила позбавляє сторони права у випадку спору посилатися на свідків.
З урахуванням викладеного, суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволенні позову та задовольнив зустрічний позов про їх виселення.
Розглядаючи виниклий спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку доказам в їх сукупності. Ухвалене судом рішення відповідає матеріалам справи та вимоги закону.
В судових засіданнях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заперечували проти того, що наймачами спірного житла вони ніколи не були і умов договору найму не виконували. А посилання на те, що наймачами вказаного житла були їх родичі, які з 1961 року вносили плату за користування житлом на рахунок депонента ОСОБА_6, а з 1962 до 1996 року - на рахунок ОСОБА_7, відкриті за їх власною ініціативою, не є підставою для визнання за позивачками права користування спірним житлом, оскільки ОСОБА_7 ніколи не була власником спірного житла. Крім того, плата за користування житлом в будинку, що належить громадянинові на праві власності, встановлюється угодою сторін. Проте, ті незначні суми в якості плати за користування житлом, які подружжя Ткаченко вносило на рахунок депонента ОСОБА_6, а пізніше - ОСОБА_7 не були погоджені з власником житла, тобто не встановлені угодою сторін.
Доводи апеляційної скарги про те, що власники житла не заперечували проти проживання та прописки позивачок в даній квартирі не є підставою для її задоволення, оскільки на протязі 40 років, тобто з 1962 по 2002 рік ця квартира не мала власника, бо фактично була безхазяйною.
Посилання апеляційної скарги на те, що Цивільним Кодексом України 1928 року не передбачена письмова форма договору найму житла з обов'язковою реєстрацією в виконкомі чи житлово-комунальних органах є надуманим, оскільки на той час діяв ЦК УРСР 1922 року, яким передбачались саме такі умови укладення договору найму.
Інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення для вирішення спору і не дають підстав до висновку про неправильність застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія судців,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2007 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.