Справа № 22-ц-4303/2008р.
Головуючий у 1 інстанції - Черкова Н.Т.
Категорія 31
Доповідач - Можелянська З.М.
Іменем УКРАЇНИ
15 травня 2008 року. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючої Можелянської'З.М.,
суддів Ремеза В.А., Прозорової М.Л.,
при секретарі ПанченкуД.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної спеціалізованої фірми «Тепломонтаж» на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2008 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення сум втраченого заробітку, витрат на лікування, -
встановила:
У жовтні 2005 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1, Державної спеціалізованої фірми «Тепломонтаж» з позовом про стягнення сум втраченого заробітку, витрат на лікування, посилене харчування та сторонній догляд. Посилався на те, що 12.10.2003р. в результаті скоєння з вини ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди йому було завдано тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що призвело до тривалого лікування та встановлення першої групи інвалідності. У серпні 2007 року ОСОБА_2 свої позовні вимоги уточнив та просив стягнути з ОСОБА_1 41 520 грн. втраченого заробітку, та 1146грн. 87 коп. витрат на лікування (а.с.121).
Рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 25.01.2008р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені повністю та на його користь з ОСОБА_1 стягнуто 41 520 грн. втраченого заробітку та 1146 грн.87 коп. витрат на лікування.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати вказане судове рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. В апеляційній скарзі Державна спеціалізована фірма «Тепломонтаж» просила виключити з мотивувальної частини рішення безпідставні твердження про те, що у період скоєння дорожньо-транспортної події ОСОБА_2 знаходився з нею у трудових відносинах і його робота у фірмі була основним місцем його роботи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - зміні за такими підставами.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне. 12.10.2003р. приблизно о першій годині ОСОБА_1, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автомобілем М-412, НОМЕР_1 за довіреністю, не виконав вимоги п.10.1 Правил дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем «Урал-5557», НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 Внаслідок зіткнення пасажиру автомобіля М-412 ОСОБА_2 завдано тілесних ушкоджень, що призвели до його лікування з понесениям відповідних витрату розмірі 1146 грн.87коп., встановлення 16.02.2004р. першої групи інвалідності та втрати працездатності (а.с.5-30, 49, 110-114). За вироком Петропавлівського райсуду
Дніпропетровської області від 22.11.2004р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст. 286 КК України ; у задоволенні позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди відмовлено, а його позов про відшкодування матеріальної шкоди залишено без розгляду. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.03.2005р. вказаний вирок скасовано в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди з поверненням справи у цій частині на новий розгляд у порядку цивільного судочинства, а в іншій частині вирок залишено без змін. Відповідно до вимог ст.ст. 450, 455, 461 ЦК України громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою, зобов'язані відшкодувати завдану джерелом підвищеної небезпеки шкоду, а саме, втрачений потерпілим внаслідок втрати або зменшення працездатності заробіток та витрати, пов'язані з ушкодженням його здоров'я. Враховуючи зазначені вимоги закону та встановлені у судовому засіданні обставини, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_1, як володільця джерела підвищеної небезпеки, на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат на лікування та на відшкодування шкоди внаслідок втрати останнім працездатності та заробітку на загальну суму 42 666 грн. 87 коп. Проте при визначенні розміру вказаної суми відшкодування суд першої інстанції безпідставно не врахував сплачені ОСОБА_2 ОСОБА_1 добровільно 3 000 грн., факт сплати яких ніким із сторін не заперечувався. А тому, враховуючи зазначену обставину, присуджена судом першої інстанції до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди сума підлягає зменшенню до 39 666 грн.87 коп. У зв'язку з цим відповідно підлягає зменшенню до 396 грн. 66 коп. і сума стягнутого з ОСОБА_1 на користь держави судового збору. Оскільки висновки суду першої інстанції у вказаній частині не відповідають обставинам справи, його рішення на підставі п.3 ст.309 ЦПК України підлягає зміні, а апеляційна скарга ОСОБА_1 -частковому задоволенню. Що стосується апеляційної скарги фірми «Тепломонтаж», то вона також підлягає частковому задоволенню. З мотивувальної частини рішення відповідно підлягає виключенню висновок суду про те, що робота ОСОБА_2 у вказаній фірмі була основним місцем його роботи, оскільки вказаний факт є предметом розгляду не даної справи, а іншої, яка знаходиться у провадженні Жовтневого райсуду м. Дніпропетровськ (а.с.140). Проте посилання фірми у своїй апеляційній скарзі на необхідність виключення з рішення висновку суду про знаходження ОСОБА_2 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди з нею у трудових відносинах безпідставне та суперечить фактичному змісту судового рішення, у якому такий висновок відсутній.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Державної спеціалізованої фірми «Тепломонтаж» задовольнити частково.
Рішення Синельниківського районного суду М.Дніпропетровськ від 25 січня 2008 року змінити у частині присудженої до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 загальної суми на відшкодування витрат на лікування та втраченого заробітку, зменшивши її з 42 666 грн.87 коп. до 39 666 грн.87 коп., та у частині присудженої до стягнення з нього на користь держави суми судового збору, зменшивши її з 426 грн.66 коп. до 396 грн. 66 коп.
В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двох місяців може бути оскаржене до Верховного Суду України.