номер провадження справи 30/86/15
18.06.2015 Справа № 908/2678/15
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» (03039, м. Київ, вул. 40-річчя Жовтня, 15-А)
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, м.Маріуполь Донецької області, пл. Машинобудівельників, 1)
про стягнення 750 478, 38 грн.;
Суддя Кагітіна Л.П.
За участю представників сторін та учасників процесу:
від позивача - Тюрін А.В., довіреність № 02 від 20.03.2015 р.;
від відповідача - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» 655605,88 грн. заборгованості, в т.ч.. заборгованість за отриманий за договором поставки товар з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних в сумі 602 543,08 грн. та заборгованість за отримані згідно видаткових накладних зварювальні матеріали за усними домовленостями з врахуванням індексу інфляції та відсотків річних в сумі 53062,80 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 610, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, умови укладеного між сторонами договору та видаткові накладні на отримання товару. За доводами позивача, в супереч умовам договору та чинного законодавства, зобов'язання по оплаті отриманого товару відповідачем в повному обсязі не виконані, що є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених ст.625 ЦК України санкцій.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.04.2015 р. порушено провадження у справі № 908/2678/15, присвоєно справі номер провадження № 30/86/15, розгляд якої призначено на 15.05.2015 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи.
На підставі ст. 77 ГПК України у зв'язку з ненаданням сторонами витребуваних судом доказів та у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача, розгляд справи відкладався до 18.06.2015 р.
За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
Представник позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав заявлені вимоги, з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог.
15.06.2015 р. канцелярією суду було отримано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за договором та спірними видатковим накладними в розмірі 750 478,38 грн., в т.ч.: 424 734,87 грн. основного боргу, 303 691,52 грн. інфляційних втрат та 22 051,99 грн. - 3% річних.
Заява про збільшення розміру позовних вимог подана позивачем відповідно до ст. 22 ГПК України, відповідає вимогам чинного законодавства, не суперечить правам і охоронюваним законом інтересам сторін, прийнята судом до розгляду та задоволена.
Судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 750 478,38 грн., в т.ч.: 424 734,87 грн. основного боргу, 303 691,52 грн. інфляційних втрат та 22 051,99 грн. - 3% річних.
Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Азовелектросталь» - відзиву на позов не надав, нараховані позивачем суми не оспорив. Натомість, у наданій суду письмові заяві від 15.06.2015 р. просить суд на підставі ст. 83 ГПК України відстрочити виконання судового рішення по справі на 6 (шість) місяців). Заява про надання відстрочки виконання рішення мотивована тим, що наданий час фінансовий стан підприємства характеризується ускладненнями, внаслідок чого останній позбавлений можливості своєчасно виконувати господарські зобов'язання. Також вказує на знаходження підприємства в м. Маріуполь, і як наслідок, всі події, пов'язані з змінами в органах державної влади, проведенням Антитерористичної операції напряму впливають на результати діяльності підприємства відповідача. Вважає, що в даній ситуації відповідач не несе відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань внаслідок надзвичайних подій та відсутності його вини у простроченні зобов'язання.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У відповідності до ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документі не надані.
Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеними законом процесуальними строками та достатність матеріалів справи для розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
В судовому засіданні 18.06.2015 р. справу розглянуто за наявними матеріалами по суті спірних правовідносин і прийнято рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
21.02.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» (Постачальником, позивачем у справі) та Приватним акціонерним товариством «Азовелектросталь» (Покупцем, відповідачем у справі) укладено договір № 31АЭСсп (надалі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити Товар асортименті, кількості згідно Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору (п. 1.1 Договору).
Згідно з пунктом 1.2 Договору зміна асортименту, номенклатури та кількості Товару оформлюється шляхом підписання сторонами додаткових специфікацій.
За визначенням п. 3.6 Договору, передача-приймання Товару по якості здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості №П-7, затвердженої постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 25.04.1966 р.; а по кількості - відповідно до Інструкцій №П-6, затвердженої постановою Держарбітражу при РМ СРСР від 15.06.1965 р.
Відповідно до п. 4.1 Договору поставка Товару здійснюється на умовах РСА - склад Постачальника м. Київ за правилами «Інкотермс -2000».
Пункт 5.1 Договору сторони передбачити, що поставки партії Товару здійснюється у 3-денний строк з моменту отримання заявки Покупця.
За згодою сторін Договору допускається дострокова поставка Товару та поставка узгодженими партіями (п. 5.2 Договору).
За змістом п. 6.1 Договору, ціна Товару визначається на умовах РСА м. Київ згідно з «Інкотермс -2000» і вказана у специфікації до Договору. При зміні економічних умов під час виконання Договору ціни підлягають перегляду за згодою сторін.
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що оплата здійснюється в національній валюті України на протязі 15-ти банківських днів з моменту надходження Товару на склад Покупця.
Строк дії договору - з моменту його укладення і до 31.12.2013 р.
Як вказує позивач і не заперечується відповідачем, прийняті по Договору зобов'язання з поставки Товару позивачем виконано. Передача-приймання узгодженого специфікацією №1 Товару, як і передача приймання Товару на підставі рахунків-фактур та видаткових накладних, здійснювалися на складі позивача.
Передачу-приймання Товару сторонами оформлено видатковими накладними, копії яких містяться у матеріалах справи, повноваження представників відповідача підтверджено відповідними довіреностями. Претензій по кількості та по якості переданого Товару від відповідача не надходило.
Відповідач прийняті зобов'язання, стосовно своєчасної оплати отриманого Товару, виконував неналежним чином, внаслідок чого утворився борг з його оплати.
Судом встановлено, що за термін дії Договору позивачем було поставлено відповідачу Товар (звалювальні матеріали) загальною вартістю 999652,72 грн., які відповідачем оплачено лише частково в сумі 611180,00 грн. Вартість отриманого Товару по Договору в сумі 388 472,72 грн. відповідачем не оплачено.
Крім того, після закінчення строку чинності договору відповідачу на підставі усної домовленості було поставлено позивачем зварювальні матеріали по видатковій накладній №РН-0445 від 24.02.2014р. на суму 9619,27 грн. та видатковій накладній РН-0817 від 11.04.2014р. на суму 26642,88 грн. Вартість поставлених зварювальних матеріалів відповідачем не оплачено.
У зв'язку з оплатою отриманого Товару не в повному обсязі та з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 15.01.2015р. № 08-вих. з вимогою перерахувати протягом 10-денного строку основну заборгованість за отриманий за договором і на підставі видаткових накладних товар в сумі 437019,61 грн., а також з попередженням про те, що основна заборгованість підлягає примусовому стягненню з врахуванням індексу інфляції і нарахуванням відсотків річних.
Претензія позивача залишена відповідачем без відповіді і задоволення.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором та спірними видатковим накладними в розмірі 750 478,38 грн., в т.ч.: 424 734,87 грн. основного боргу, 303 691,52 грн. інфляційних втрат та 22 051,99 грн. - 3% річних, є предметом судового розгляду у даній справі.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, вислухавши представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на Договорі поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало передання товару відповідачу, а обов'язком відповідача - прийняття товару і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з долученої до справи копій видаткових накладних, позивач на виконання своїх договірних зобов'язань поставив відповідачу товар на загальну суму 999652,72 грн. Отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписом уповноваженого представника покупця на цих накладних та печаткою ПрАТ «Азовелектросталь» - склад матеріалів, а також відповідними довіреностями на отримання товару, копії яких містяться у матеріалах справи.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як вже зазначалося вище, в п. 7.1 Договору сторони визначили, що Покупець сплачує за товар на протязі 15 банківських днів з дати надходження товару на склад Покупця.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару, всупереч умов Договору та вимог чинного законодавства України, в повному обсязі та в обумовлений Договором строк не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за Договором.
Згідно із здійсненим позивачем розрахунком, станом на момент подання позову сума основного боргу відповідача за Договором становить 388472,72 грн.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення основного боргу за Договором підлягають задоволенню в сумі 388472,72 грн.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості за товар, отриманий на підставі усної домовленості.
Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як випливає з матеріалів справи, на підставі двосторонньо підписаних видаткових накладних № РН-0445 від 24.02.2014 р. та № РН-0817 від 11.04.2014 р. (арк. справи 47, 50) між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки, а саме обов'язки позивача полягають у поставці товару відповідачеві, а обов'язки відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.
В даному випадку, у спірних видаткових накладних міститься назва продукції, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість товару, тобто всі відомості, які необхідні для укладення договору купівлі-продажу.
Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар.
В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. В даному випадку ані законом, ані Договором (договір відсутній) інше не встановлено. Факт отримання товару за наведеними накладними підтверджений матеріалами справи.
Договір купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором, двосторонньо зобов'язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі, а також консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами.
Таким чином, виходячи із правової природи договору купівлі-продажу, з моменту отримання товару у покупця одночасно виникає зустрічне зобов'язання по оплаті переданого товару.
Обставини справи свідчать, що фактично між позивачем та відповідачем виникли взаємні обов'язки на підставі усної домовленості про поставку товару (купівлі-продажу) згідно двосторонньо підписаної накладної. Отже, з моменту підписання покупцем цієї накладної та отримання вказаного в ній товару у покупця виникло зобов'язання по сплаті ціни переданого йому товару.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання та передав відповідачу товар на суму 9619,27 грн. та 26642,88 грн. Вартість товару відповідач не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за отриманий від позивача по видаткових накладних товар, яка станом на момент розгляду справи становить 36262,15 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу за договором та видатковими накладними в сумі 424 734,87 грн. заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню в повному обсязі.
Крім того, в зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті вартості отриманого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 303 691,52 грн. інфляційних втрат та 22 051,99 грн. - 3% річних.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього інфляційних втрат та 3% річних заявлені позивачем обґрунтовано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов до висновку, що вони є вірними, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача слід стягнути 303 691,52 грн. інфляційних втрат та 22 051,99 грн. - 3% річних.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
В даному випадку, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано обґрунтованість та правомірність заявлених вимог про стягнення основного боргу, а також передбачених Законом санкцій. Відповідач відзиву на позов не надав, нараховані позивачем суми боргу, інфляції та річних ним не заперечуються.
15.06.2015 р. Канцелярією господарського суду отримано заяву відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду в прядку ст.. 83 ГПК України. Відповідач просить суд надати відстрочку виконання судового рішення по справі № 908/2678/15 на 6 (шість) місяців.
Розглянувши заяву Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, виходячи з наступного.
Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.
Обґрунтовуючи свою заяву відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства внаслідок інфляційних процесів в економіці та надзвичайних подій. Вказує, що наданий час фінансовий стан підприємства характеризується ускладненнями, внаслідок чого останній позбавлений можливості своєчасно виконувати господарські зобов'язання, оскільки підприємство знаходиться у м. Маріуполь і всі події, пов'язані з проведенням Антитерористичної операції, напряму впливають на результати діяльності підприємства відповідача. За доводами відповідача, неможливість вчасно виконати умови Договору безпосередньо пов'язана з рядом надзвичайних подій та відсутністю його вини.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Надання відстрочки виконання рішення можливе за наявності обставин, що ускладнюють або роблять його неможливим. Відсутність грошових коштів для сплати кредиторських зобов'язань не є достатньо обґрунтованою підставою для надання розстрочки виконання рішення.
Будь-яких доказів в обґрунтування необхідності надання відстрочки виконання рішення, ускладнення його виконання або наявності обставин, які роблять неможливим його виконання відповідачем не надано. Інфляційні процеси в економіці та надзвичайні події однаково негативно впливають на господарську діяльність сторін.
Відповідач жодним чином не обґрунтував неможливості або утруднення виконання судового рішення і в порушення ст. ст. 33, 34 ГПК України не надав належних доказів у підтвердження наявності таких виключних обставин, що могли б бути підставою для відстрочки виконання рішення суду. Також, суд відзначає, що заборгованість відповідача за Договором утворилася з вересня 2013 року. Тобто, з моменту неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання минув значний проміжок часу. Отже, надання відстрочки виконання судового рішення додатково - на 6 місяців, також негативно вплине і на майновий стан позивача у справі.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги фінансовий стан обох сторін, строк існування заборгованості перед відповідачем, суд відмовляє у задоволені клопотання відповідача про надання розстрочки виконання судового рішення.
Відповідач не позбавлений права на звернення з заявою про розстрочку або відстрочку виконання рішення в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України з наданням належних та допустимих доказів в обґрунтування.
Таким чином, з підстав зазначених вище, суд знаходить позовні вимоги про стягнення з відповідача 424734,87 грн. основного боргу, 303691,52 грн. інфляційних втрат та 22051,99грн. - 3% річних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 49 ГПК витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» (м. Київ) до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (м. Маріуполь Запорізької області) задовольнити повністю.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, м.Маріуполь Донецької області, пл. Машинобудівельників, 1, код ЄДРПОУ 25605170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» (03039, м. Київ, вул. 40-річчя Жовтня, 15-А, код ЄДРПОУ 328337895) 424734 (чотириста двадцять чотири тисячі сімсот тридцять чотири) грн. 87 основного боргу, 303691 (триста три тисячі шістсот дев'яносто одна) грн. 52 коп. інфляційних втрат, 22051 (двадцять дві тисячі п'ятдесят одна) грн. 99 коп. - 3 % річних та 15009 (п'ятнадцять тисяч дев'ять) грн. 57 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя Л.П. Кагітіна
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 23.06.2015 р.