17 червня 2015 року Справа № 910/21768/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Картере В.І.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015
у справі№910/21768/14 господарського суду міста Києва
за позовомПриватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез"
до1. Публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК"; 2. Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк";
про визнання недійсним договору
в судовому засіданні взяли участь представники: - ПрАТ "Запоріжбіосинтез" Погосян М.А.; - ПАТ "НЕОС БАНК" Войтович С.О.; - ПАТ "Альфа-Банк" Говдь Р.М.;
Розпорядженням секретаря першої судової палати від 16.06.2015 №02-05/373 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад колегії суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.
Приватне акціонерне товариство "Запоріжбіосинтез" (надалі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "НЕОС БАНК" (надалі - відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (надалі - відповідач-2) про: визнання недійсним укладеного між відповідачами договору факторингу № 1 від 21.07.2014; зобов'язання відповідача-1 надати оригінал спірного договору; заборону відповідачам та іншим особам вчиняти будь-які дії, що стосуються предмета спору, а саме відчужувати нерухоме майно у будь-який спосіб.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 у справі № 910/21768/14 позовні вимоги задоволено частково; зобов'язано Публічне акціонерне товариство "НЕОС БАНК" надати Приватному акціонерному товариству "Запоріжбіосинтез" належним чином завірену копію договору факторингу № 1 від 21.07.2014, в тій частині, в якій він не містить банківську таємницю; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у справі № 910/21768/14 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення позову та в цій частині прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся із касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вказану постанову скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 29.04.2010 між ВАТ "Банк Кіпру" (кредитор, правонаступником якого є відповідач-1) та ПАТ "Запоріжбіосинтез" (позивач, позичальник) було укладено кредитний договір № 44-147/2010.
Згідно з п. 1.1 договору кредитор зобов'язався на умовах зазначеного договору відкрити позичальнику кредитну лінію (кредит) в сумі 400 000,00 (чотириста тисяч) доларів США, в тому числі на рефінансування заборгованості перед ПАТ "ІМЕКСБАНК" в сумі 243 990 доларів США та на поповнення обігових коштів для ведення статутної діяльності в сумі 156 010 доларів США строком з "29" квітня 2010 року по "27" квітня 2015 року зі сплатою 14% річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором межах і строках, а також виконати інші зобов'язання, передбачені договором в повному обсязі.
Під час виконання зобов'язань по кредитному договору між сторонами було підписано ряд додаткових угод про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 44-147/2010 від 29.04.2010, якими сторони змінювали проценти за користування кредитом, порядок сплати комісій банку та погашення кредиту, процентів по кредиту.
Відповідно до п. 1.1 додаткової угоди № 6 від 06.03.2014 до кредитного договору кредитор зобов'язався, на умовах зазначеного договору, відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію (кредит) в сумі, що не може перевищувати 498 000,00 (чотириста дев'яноста вісім тисяч) доларів США 00 центів на строк до 27 квітня 2015 року (включно) зі сплатою змінної процентної ставки за користування кредитом, розрахованою згідно з п. 1.1.1 договору, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором рамках і строках та виконати інші свої зобов'язання, передбачені договором в повному обсязі.
Пунктом 4.1.3. кредитного договору № 44-147/2010 від 29.04.2010 сторонами було погоджено, що зобов'язання кредитора за договором є відкличними (кредитор має право в односторонньому порядку відмовитись від своїх зобов'язань за цим договором без будь - якого обґрунтування своєї відмови).
В подальшому між ПАТ "НЕОС БАНК" (відповідач-1, клієнт) та ПАТ "Альфа-Банк" (відповідач-2, фактор) укладено договір факторингу № 1 від 21.07.2014.
Відповідно до п. 2.1. договору факторингу клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників та у переліку кредитних договорів та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить клієнту на підставі документації, а фактор, шляхом надання фінансової послуги клієнту, набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та сплачує клієнту грошові кошти в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому договором.
Сторони погодили, що права вимоги заборгованості по кредитних договорах, та права вимоги по договорам забезпечення відступаються/передаються клієнтом фактору за цим договором на основі "як є", остаточно та назавжди, та ні за яких обставин не підлягають поверненню фактором клієнту (окрім повернення грошових коштів згідно з п. 5.3. цього договору або за наявності письмової згоди сторін) без надання будь - яких пов'язаних запевнень та гарантій, окрім тих, що вказані у договорі. Після переходу права вимоги заборгованості до фактора, останній має право нараховувати, в якості нового кредитора у зобов'язанні, проценти комісії, штрафні санкції та інші обов'язкові платежі по відношенню до боржників у разі невиконання ними зобов'язань за кредитними договорами по сплаті обов'язкових платежів, строк сплати яких не настав на дату підписання договору, але настане у майбутньому (п. 2.1. договору факторингу).
Згідно з п. 2.3. договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в дату відступлення, якою є дата укладення договору, після чого фактор стає новим кредитором у зобов'язанні по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Сторони в день укладення договору також складають та скріплюють своїми печатками акт прийому - передачі реєстру заборгованості, за формою, встановленою в додатку № 2 до договору. Реєстр заборгованості боржників надається фактору в двох оригіналах, а також в електронному вигляді, за формою, що буде визначена сторонами окремо, про що сторони підписують акт прийому - передачі, що є додатком № 5 договору.
Пунктом 2.5. договору факторингу визначено, що фактор зобов'язується надіслати письмові повідомлення боржникам про відступлення клієнтом фактору прав вимоги заборгованості, підготовлені за формою, встановленою в додатку № 3 до договору. Клієнт зобов'язується забезпечити фактора оформленими повідомленнями про відступлення фактору прав вимоги заборгованостей, а фактор зобов'язується самостійно (без участі) забезпечити надіслання таких повідомлень від імені клієнта боржникам.
Договір факторингу підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
За спірним договором факторингу відповідач-2 набув статусу нового кредитора/стягувача за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010, позичальником за яким є позивач, на загальну суму 204 066, 93 доларів США, з яких 202 233, 00 доларів США заборгованості по основній сумі кредиту та 1 853, 93 доларів США заборгованості по процентам.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 44-147/2010 від 29.04.2010 було направлено позивачу та отримано ним.
Позивач (боржник за кредитним договором, право вимоги за яким було передано за спірним договором факторингу) звернувся до місцевого господарського суду, зокрема, з вимогою про визнання вказаного договору факторингу недійсним, посилаючись на те, що ним, не було надано згоди на його укладення, а також посилаючись на порушення вимог ст. 515 ЦК України, у зв'язку здійсненням у спірному договорі заміни кредитора у зобов'язанні, нерозривно пов'язаному із особою кредитора.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у вказаній частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до умов чинного законодавства відсутність згоди боржника на укладення договору факторингу не може бути підставою для визнання його недійсним, а посилання на порушення ст. 515 ЦК України є безпідставним.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій враховуючи наступне.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК України). Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За приписами ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.
Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Статтею 1080 ЦК України визначено недійсність заборони відступлення права грошової вимоги. Так, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Таким чином, враховуючи вище вказані положення законодавства договір факторингу не може бути визнаний недійсним з підстав відсутності згоди боржника на відступлення права вимоги за кредитним договором, стороною якого він є, оскільки законодавством чітко передбачена дійсність договору факторингу, укладеного навіть за наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Крім того, зі змісту кредитного договору № 44-147/2010 від 29.04.2010 не вбачається обов'язковості отримання згоди від боржника на відступлення права вимоги.
Колегія суддів касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що оскільки на момент укладення спірного договору факторингу заборгованість перед банком була відсутня, банк не набув права вимоги або дострокового погашення заборгованості, тобто вказаний договір укладений з порушенням ст. 514 ЦК України, виходячи з наступного.
Як вказувалося вище, статтею 1078 ЦК України унормовано, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Скаржник безпідставно ототожнює поняття простроченої заборгованості за кредитним договором з поняттям існуючих грошових зобов'язань з повернення кредиту, які можуть бути відступлені на будь-якій стадії до моменту їх фактичного погашення (докази повного виконання зобов'язань за кредитним договором в матеріалах справи відсутні).
Вищий господарський суд України також не погоджується з доводами скаржника про те, що у спірному договорі факторингу здійснено заміну кредитора у зобов'язанні, нерозривно пов'язаному із особою кредитора, з огляду на що він суперечить вимогам ст. 515 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Посилаючись на те, що без надання чергового траншу робота позивача буде паралізована, позивачем не доведено того, що його зобов'язання за кредитним договором (відступлене за спірним договором факторингу) нерозривно пов'язане з особою кредитора. Предметом спірного договору факторингу є права вимоги заборгованості за кредитним договором, стороною якого є позивач, а не усіх зобов'язань за ним, у тому числі і щодо надання чергового траншу.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині визнання договору факторингу № 1 від 21.07.2014 недійсним є правомірними та обґрунтованими.
Що стосується позовної вимог про зобов'язання відповідача-1 надати оригінал спірного договору від 21.07.2014, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
З аналізу зазначеної статті вбачається, що законодавцем не визначено в імперативній формі поведінки фактора в частині зобов'язання надати боржнику докази відступлення права грошової вимоги, а передбачено альтернативу його діям та встановлено відповідні наслідки як для боржника, так і для кредитора. Так, за обставин, коли фактор на вимогу боржника не надав йому доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце, боржник має право здійснити платіж клієнтові (первісному кредитору) на виконання свого обов'язку перед ним, а виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Крім того, законодавством не передбачено обов'язку фактора чи клієнта надати боржнику саме оригінал договору факторингу.
Враховуючи зазначене, із доводів позивача не вбачається у чому саме порушуються його права у разі ненадання йому договору факторингу.
Таким чином висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову у вказаній частині є також правомірними та обгрунтованими.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 111-5 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків апеляційного господарського суду, що покладені в основу прийнятої у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запоріжбіосинтез" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 у справі № 910/21768/14 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді Т.Л. Барицька
В.І. Картере