17 червня 2015 року Справа № 923/1469/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Губенко Н.М.,
суддів: Барицької Т.Л.,
Картере В.І. (доповідач)
за участю представників:
Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" - Лавріна О.В.,
ТОВ "Берислав-Хлібозавод" - Ярового В.Ф.,
ТОВ "Фінансово-промислова спілка" - не з'яв.,
ПАТ "Кам'янський" - не з'яв.,
ПП "Таврія Добробут" - не з'яв.,
ППТФ "Гарант" - не з'яв.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015
та на рішення господарського суду Херсонської області від 03.02.2015
у справі № 923/1469/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Берислав-Хлібозавод";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова спілка";
3) Публічного акціонерного товариства "Кам'янський";
4) Приватного підприємства "Таврія Добробут";
5) Приватної промислово-торгівельної фірми "Гарант"
про стягнення 12 183 857,70 грн.
У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Берислав-Хлібозавод", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-промислова спілка", Публічного акціонерного товариства "Кам'янський", Приватного підприємства "Таврія Добробут", Приватної промислово-торгівельної фірми "Гарант" про стягнення солідарно з відповідачів 10 000 000,00 грн. боргу, 1 258 082,19 грн. відсотків за користування кредитними коштами та 925 775,51 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Рішенням господарського суду Херсонської області від 03.02.2014 (суддя Немченко Л.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 (колегія суддів у складі: суддя Шевченко В.В. - головуючий, судді Головей В.М., Ярош А.І.), у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 03.02.2015, постанову апеляційного господарського суду від 31.03.2015, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 543, 553, 554, 559, 1054 ЦК України, ст. 345 ГК України. Так, на думку скаржника, оскільки господарськими судами визнано порушення ТОВ "Берислав-Хлібозавод" зобов'язань за кредитним договором, то у господарських судів в будь-якому випадку не було правових підстав для відмови в позові до позичальника за кредитним договором. Крім того, позивач зазначає про те, що укладення банком договорів поруки з іншими особами не зменшує обсяг відповідальності кожного з них за укладеними договорами поруки.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що:
- 17.05.2013 банком та ТОВ "Берислав-Хлібозавод" укладено договір кредиту № 1-0043/13/28-КL (далі - договір кредиту), за умовами якого банк зобов'язався відкрити ТОВ "Берислав-Хлібозавод" відновлювальну кредитну лінію з кредитним лімітом в сумі 12 000 000,00 грн., а останній зобов'язався прийняти ці грошові кошти та повернути їх у строк до 16.05.2014 зі сплатою за користування кредитними коштами 20,5% річних;
- 17.05.2013 в якості забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Берислав-Хлібозавод" за кредитним договором банком та ТОВ "Фінансово-промислова спілка", ПАТ "Кам'янський", ПП "Таврія Добробут" та ППТФ "Гарант" укладено чотири окремих договори поруки, відповідно до умов яких кожен з поручителів окремо зобов'язався, у разі порушення ТОВ "Берислав-Хлібозавод", забезпечених порукою згідно з цими договорами поруки зобов'язань за кредитним договором, відповідати разом з ТОВ "Берислав-Хлібозавод" перед банком як солідарні боржники, а банк, відповідно, набув право звернутися з вимогою про повне або часткове виконання будь-якого із забезпеченого порукою згідно даних договорів поруки зобов'язань як до ТОВ "Берислав-Хлібозавод" (позичальника за договором кредиту) так і до його кожного окремого поручителя за кожним з цих договорів поруки;
- у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Берислав-Хлібозавод" грошових зобов'язань за кредитним договором у нього перед банком утворилась заборгованість з повернення отриманої суми кредиту в сумі 10 000 000,00 грн.;
- 29.07.2014 банк направив на адресу ТОВ "Берислав-Хлібозавод" вимогу щодо повернення кредитних коштів у сумі 10 000 000,00 грн., а також 825 616,44 грн. зі сплати відсотків за користування кредитними коштами та 353 231,43 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків (без врахування заяви про збільшення розміру позовних вимог), яка отримана ТОВ "Берислав-Хлібозавод" 05.08.2014, однак залишена без задоволення;
- того ж дня, тобто 29.07.2014 банк у зв'язку із невиконанням ТОВ "Берислав-Хлібозавод" умов договору кредиту звернувся з вимогами до ТОВ "Фінансово-промислова спілка", ПАТ "Кам'янський", ПП "Таврія Добробут" та ППТФ "Гарант" відповідно про виконання кожним з цих поручителів забезпечених порукою за договорами поруки зобов'язань ТОВ "Берислав-Хлібозавод" за договором кредиту та запропонував кожному з них негайно виконати зобов'язання позичальника за договором кредиту та сплатити наявну заборгованість останнього за договором кредиту, з урахуванням штрафних санкцій у загальному розмірі 11 616 853,57 грн., а також передбачені кредитним договором проценти за користування кредитними коштами та пеню на дату проведення повного погашення заборгованості за договором кредиту.
У зв'язку з невиконанням як боржником за кредитним договором так і поручителями за договорами поруки вимог банку, останній звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився і господарський суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог ст.ст. 553, 554 ЦК України, дійшли висновку щодо неможливості стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника та 4-х окремих поручителів одночасно в солідарному порядку в межах заявленого банком позову, оскільки поручителі не несуть солідарної відповідальності один перед одним, якщо інше не передбачено договором, і таку поруку не можна вважати їхньою спільною. Крім того, всупереч п. 3.1.4 договорів поруки, банком не доведений факт особистого вручення усім поручителям вимог щодо проведення розрахунків за кредитом, внаслідок чого це є додатковою підставою для відмови у позові.
З такими висновками господарських судів в повній мірі погодитись не можна з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ч. 3 ст. 553 ЦК України).
Згідно з ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, ст. 554 ЦК України передбачено солідарну відповідальність боржника і поручителя за договором поруки, а не декількох поручителів за різними договорами поруки, оскільки поручителі за різними договорами поруки не несуть солідарної відповідальності один перед одним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 919/699/13).
Як було зазначено вище, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога банку заявлена до поручителів - ТОВ "Фінансово-промислова спілка", ПАТ "Кам'янський", ПП "Таврія Добробут", ППТФ "Гарант" та одночасно до боржника - ТОВ "Берислав-Хлібозавод" про солідарне стягнення заборгованості. Підставою позову є наявність заборгованості ТОВ "Берислав-Хлібозавод" за договором кредиту № 1-0043/13/28-КL від 17.05.2013, а також виникнення солідарної відповідальності ТОВ "Фінансово-промислова спілка" з ТОВ "Берислав-Хлібозавод", ПАТ "Кам'янський" з ТОВ "Берислав-Хлібозавод", ПП "Таврія Добробут" з ТОВ "Берислав-Хлібозавод" та ППТФ "Гарант" з ТОВ "Берислав-Хлібозавод" за договорами поруки.
Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст.ст. 553, 554, 1049 ЦК України.
У п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" від 23.03.2012 № 6 зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема того, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
З огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
У цьому випадку за законом випадку немає так званої обов'язкової процесуальної співучасті, тобто законом передбачено право позивача звернутися до суду до кожного з боржників окремо. Крім того, предметом спору є різні самостійні договірні відносини: між кредитором і боржником - за кредитним договором; між кредитором і поручителями - за різними договорами поруки.
Отже, господарські суди попередніх інстанцій, дійшовши обґрунтованого висновку, що ТОВ "Фінансово-промислова спілка", ПАТ "Камянський", ПП "Таврія добробут" та ППТФ "Гарант" не є солідарними боржниками між собою, мали визначити чи можуть бути окремо розглянуті вимоги позивача до боржника - ТОВ "Берислав-Хлібзавод" за кредитним договором.
Крім того, визначальним для правильного вирішення питання настання для поручителів строку виконання забезпечених порукою зобов'язань, є доведення позивачем факту отримання ними вимог банку щодо виконання забезпечених порукою зобов'язань ТОВ "Берислав-Хлібозавод" за кредитним договором.
Так, відповідно до п. 12.1. кредитного договору та п.п. 5.11. договорів поруки сторони домовились про те, що всі повідомлення будуть вважатися зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, за допомогою системи дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк" або вручені особисто за зазначеними адресами (місцезнаходженням) сторін кредитного договору. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата поштового штемпеля відділення зв'язку одержувача або дата їх отримання системою дистанційного обслуговування "Клієнт-Банк", або дата їх особистого вручення.
Згідно з ч. 1, 2 т. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Однак, господарськими судами першої й апеляційної інстанцій вказано про те, що список згрупованих поштових відправлень № 286 про направлення вимог банку від 29.07.2014 ТОВ "Фінансово-промислова спілка", ПАТ "Кам'янський", ПП "Таврія Добробут" та ППТФ "Гарант" з відбитками календарного штемпелю поштового відділення зв'язку не є таким доказом, який може підтверджувати направлення вимог банку поручителям, в розумінні домовленості сторін, викладеної в п. 12.1. кредитного договору та п.п. 5.11. договорів поруки.
Водночас, поклавши в основу вказаний список згрупованих поштових відправлень № 286, а також поштове повідомлення про вручення, господарські суди дійшли висновку про належне повідомлення основного боржника (ТОВ "Берислав-Хлібозавод") за такою ж вимогою банку від 29.07.2014.
Крім того, господарськими судами взагалі не надано ніякої оцінки наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення, відповідної кореспонденції ППТФ "Гарант" та ПАТ "Кам'янський" (а.с. 93-94 т. 1).
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає передчасними та суперечливими висновки місцевого й апеляційного господарських судів щодо неповідомлення поручителів про настання строку для виконання забезпечених порукою зобов'язань ТОВ "Берислав-Хлібозавод" за кредитним договором.
Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 та рішення господарського суду Херсонської області від 03.02.2015 у справі № 923/1469/14 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.
Головуючий суддя:Н. Губенко
Судді: Т. Барицька
В. Картере