03 червня 2015 р. № 876/6176/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Большакової О.О.,
Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
представника позивача Кравця В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівського Національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжи-цького на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року в адміністративній справі № 813/2663/14 за позовом Львівського Національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького до територіальної державної інспекції праці у Львівській області про визнання протиправним і скасування припису,
У березні 2014 року Львівський Національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького звернувся з позовом до Територіальної державної інспекції праці у Львівській області (надалі - до ТДІП у Львівській області) про визнання протиправним і скасування припису ТДІП у Львівській області № 13-01-012/0119-0076 від 10.02.2014 р. в частині зобов'язання позивача провести звільненому працівнику ОСОБА_5 нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позов обґрунтовано тим, що при звільненні працівника ОСОБА_5 університетом виплачені усі суми, що належали вказаному працівнику, крім матеріальної допомоги на оздоровлення. Зазначає, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачена ОСОБА_5 після його звільнення. За наведених обставин, на думку позивача, в університету відсутня заборгованість перед ОСОБА_5
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив Львівський Національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького, який вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю.
Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що вимога ТДІП у Львівській області про проведення звільненому працівникові ОСОБА_5 нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є незаконною, оскільки сам ОСОБА_5 не заявляв цієї вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не підлягає до задоволення з наступних міркувань.
Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем, університетом при звільненні працівника ОСОБА_5 нарахування та виплату всіх належних йому сум в день звільнення не здійснено. Крім того, йому не нараховано та не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
10.02.2014 р. головним інспектором праці Гереєм Р.Р. виданий припис № 13-01-012/0119-0076, згідно з яким зобов'язано позивача надалі при звільнені працівника проводити нарахування та виплату усіх належних йому від університету сум у день звільнення; провести звільненому працівнику ОСОБА_5 нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 16.11.2011 р.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні працівника повинна бути здійснена виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи чи організації, а тому вимоги припису № 13-01-012/0119-0076 від 10.02.2014 р. в частині проведення звільненому працівнику ОСОБА_5 нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 16.11.2011 р. є правомірними.
Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оскаржувану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи вищенаведене та те, що університетом визнається непроведення у день звільнення ОСОБА_5 нарахування та виплату усіх належних йому від університету сум, колегія суддів вважає, що вимога припису № 13-01-012/0119-0076 від 10.02.2014 р. в частині проведення звільненому працівнику ОСОБА_5 нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - 16.11.2011 р. є правомірною.
Доводи апелянта про те, що винесення оскаржуваного припису є незаконним, оскільки в даному випадку існує інший спосіб захисту порушених прав, колегія суддів до уваги не приймає з наступних підстав.
Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 386/2011 (далі Положення), визначено повноваження посадових осіб Держпраці.
Відповідно до вказаного Положення основними завданнями Держпраці України є, зокрема, реалізація державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю.
Відповідно до п.п.1 п.4 Положення Держпраця України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд та контроль за додержанням підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (далі - роботодавці) законодавства про працю з питань трудових відносин, робочого часу та часу відпочинку, нормування праці, оплати праці, надання гарантій і компенсацій, пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням, дотримання трудової дисципліни, умов праці жінок, молоді, інвалідів, надання пільг і компенсацій за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення спеціальним одягом і спеціальним взуттям, засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, молоком і лікувально-профілактичним харчуванням; проведення обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій; дотримання режимів праці та інших норм законодавства.
Підпунктом 7 пункту 6 Положення передбачено право Держпраці України видавати в установленому порядку роботодавцям, суб'єктам господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, а також фондам загальнообов'язкового державного страхування, обов'язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю, законодавства про зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб;
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що припис ТДІП у Львівській області № 13-01-012/0119-0076 від 10.02.2014 р є законним і прийнятим відповідно до чинного законодавства та у спосіб і в межах наданих ТДІП у Львівській області повноважень.
Розглядаючи спір, місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Частиною першою статті 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням викладеного судова колегія дійшла переконання, що доводи апеляційної скарги є безпідставними і необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Львівського Національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року в адміністративній справі № 813/2663/14 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Р.Й.Коваль
Судді О.О.Большакова
Н.М.Судова-Хомюк
Ухвала в повному обсязі складена 08 червня 2015 року.