21.05.2015р. м. Київ К/800/22881/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Карася О.В.
Олендера І.Я.
за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Господарського суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року
у справі № 32/110-А
за позовом Державного підприємства «Українська геологічна компанія»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Державне підприємство «Українська геологічна компанія» (далі - ДП «Українська геологічна компанія»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС; відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003982301/3-759 від 13 січня 2006 року та № 0003992301/3-760 від 13 січня 2006 року.
Постановою Господарського суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано недійсними податкове повідомлення-рішення № 0003982301/3-759 від 13 січня 2006 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 500 359,71 грн. за основним платежем та 250 179,86 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення № 0003992301/3-760 від 13 січня 2006 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 631 950,00 грн. за основним платежем та 268 953,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Українська геологічна компанія» судовий збір у розмірі 1,70 грн.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову комплексну документальну перевірку ДП «Українська геологічна компанія» з питань достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за додержанням порядку готівкових розрахунків за товари, роботи (послуги), контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію та ліцензії на провадження видів господарської діяльності за період з 01 квітня 2002 року по 01 квітня 2005 року, за результатами якої складено акт № 864/2301-25398506 від 21 липня 2005 року.
Перевіркою, зокрема, встановлено порушення підприємством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) з огляду на неправомірне формування даних податкового обліку при придбанні коронок алмазних бурових 02ИЗГ у Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрстройіндустрія» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозімпорт», яке мотивовано завищенням закупівельної ціни на продукцію, а також при придбанні робіт з палінологічного дослідження неогенних відкладів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ореанда» внаслідок непідтвердження господарської операції відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а саме - звітом про виконані роботи.
Крім того, відповідач посилався на недотримання ДП «Українська геологічна компанія» при придбанні бурових коронок та робіт у контрагентів вимог Інструкції щодо заповнення форми звіту про результати здійснення процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) щодо закупівлі товарів і послуг за державні кошти, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 20 травня 2003 року № 129 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), та постанови Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1469 «Про організаційні заходи щодо функціонування системи державних закупівель» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Постанова № 1469).
На підставі зазначеного акту перевірки, за наслідками адміністративного оскарження та з огляду на встановлені порушення контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003992301/3-760 від 13 січня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 900 903,00 грн. (631 950,00 грн. - основний платіж, 268 953,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0003982301/3-759 від 13 січня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 750 539,57 грн. (500 359,71 грн. - основний платіж, 250 179,86 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Задовольняючи адміністративний позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Як з'ясовано судами, на підтвердження фактичного виконання поставок ТОВ «Укрстройіндустрія» та ТОВ «Хозімпорт» на адресу позивача коронок алмазних бурових 02ИЗГ останнім подано належним чином оформлені специфікації, рахунки-фактури, накладні, податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, прибуткові ордери, а на підтвердження фактичного виконання ТОВ «Ореанда» робіт з палінологічного дослідження неогенних відкладів - протокол узгодження договірної ціни, акт виконаних робіт, звіт про виконані роботи, податкову накладну, платіжні доручення.
Суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано прийняли вказані документи до уваги, надали їм належну правову оцінку та відхилили посилання податкового органу на ненадання деяких з представлених документів (зокрема, звіту про виконані ТОВ «Ореанда» роботи) на перевірку, як на підставу для відмови в задоволенні позову.
Адже, положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.
Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.
Доводи контролюючого органу про завищення позивачем закупівельної ціни на коронки алмазні бурові 02ИЗГ також об'єктивно не прийнято до уваги судовими інстанціями, позаяк підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.
Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.
Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак, при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватись уповноваженим державним органом. Однак, у розглядуваній ситуації, відповідач не звертався до уповноваженого державного органу із запитом про надання інформації щодо рівня звичайних цін на коронки алмазні бурові 02ИЗГ, а висновок про завищення позивачем у спірному випадку рівня звичайних цін зроблено контролюючим органом виключно на підставі даних виробника Російської Федерації.
Посилання ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС на недотримання ДП «Українська геологічна компанія» вимог Інструкції та Постанови № 1469, як на підставу для висновку про правомірність здійснених донарахувань, колегія суддів не може визнати обґрунтованим з огляду на те, що оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. При цьому мотивування податкових правопорушень не може здійснюватись, зокрема, з посиланням на недотримання норм законодавства, що регулюють проведення процедур державних закупівель.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Карась О.В.
Олендер І.Я.