01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
19.08.2009 № 25/32
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Поляк О.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Бабич С.Г. (директор);
від відповідача - Василишин С.А. (дов. від 08.10.2008р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного банку "Діамант"
на рішення господарського суду м.Києва від 21.05.2009
у справі № 25/32 (суддя
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Крохмалепродукт"
до акціонерного банку "Діамант"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 130 085,47 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Крохмалепродукт” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з акціонерного банку “Діамант” 130 085,47 грн. (100 000,00 грн. - заборгованість з повернення депозиту, 13 244,00 - пеня, 14 664,38 грн. - втрати від інфляції, 2 177,09 грн. - 3% річних), а також судові витрати.
Рішенням господарського суду м. Києва у справі № 25/32 від 21.05.2009р. позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “Крохмалепродукт” задоволено повністю, стягнуто з акціонерного банку “Діамант” на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Крохмалепродукт” 100 000,00 грн. заборгованості з повернення депозиту, 13 244,00 пені, 14 664,38 грн. втрат від інфляції, 2 177,09 грн. 3% річних та 1 418,86 грн. судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано невиконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо повернення суми депозитного вкладу. Також місцевий господарський суд керуючись п. 4.2 договору банківського вкладу (депозиту) “Поточний” № 08-06-17-000556.001 від 17.06.2008р., ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнув з відповідача на користь позивача 13 244,00 грн. пені, 2 177,09 грн. 3% річних та 14 664,38 грн. інфляційних втрат.
Акціонерний банк “Діамант” не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду м. Києва у справі № 25/32 від 21.05.2009р. в частині стягнення з нього неустойки, 3% річних та індексу інфляції скасувати.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що оспорюване рішення в частині стягнення з банку неустойки, 3% річних та індексу інфляції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевим господарським судом не надано належної оцінки тому, що Національний банк України, постановою № 319 від 11.10.2008р. “Про додаткові заходи щодо діяльності банків” та постановою № 413 від 04.12.2008р. “Про окремі питання діяльності банків” ввів для банків обмеження на дострокове повернення вкладів. Невжиття обмежувальних заходів могло б призвести до занепаду банківської системи України, оскільки за рахунок залучених вкладів здійснювались кредитні операції банків, при цьому, строки наданих кредитів значно перевищували строки залучення депозитів. Проте, відповідач вживав усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань, про що свідчить той факт, що позивачу із затримкою у 2 дні було повернуто 100 000,00 грн., із затримкою у 8 днів було повернуто 1 598 500,00 грн., а строк повернення 100 000,00 грн. не минув. Також апелянт зазначає про те, що згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, за наявності обставин, які мають істотне значення та вказував на те, що господарський суд м. Києва позбавив відповідача можливості аргументувати свої доводи, відхиливши його клопотання про відкладення розгляду справи в межах строків, передбачених ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до порушення судом норм ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду у справі № 25/32 від 08.07.2009р. (у складі суддів: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Кропивна Л.В., Поляк О.І.) прийнято апеляційну скаргу акціонерного банку “Діамант” до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.08.2009р.
Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/2 від 18.08.2009р., у зв'язку з виробничою необхідністю (виходом судді Коротун О.М. у відпустку) розгляд апеляційної скарги у справі № 25/32 доручено колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Поляк О.І., судді - Вербицька О.В., Кропивна Л.В.
Розглянувши апеляційну скаргу, наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила:
17.06.2008р. між акціонерним банком “Діамант” (надалі - банк) та товариством з обмеженою відповідальністю “Крохмалепродукт” (надалі - вкладник) укладено генеральний договір банківського вкладу (депозиту) № 08-06-17-000556 (надалі - Генеральний договір), у відповідності до умов якого банк відкрив вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № 2615433704374 у національній валюті України для внесення (зарахування) вкладником банківського вкладу на вкладний рахунок згідно окремого(их) договору(ів) банківського вкладу.
Пунктом 1.2. вказаного договору сторони погодили, що сума вкладу(ів), порядок його(їх) розміщення, умови повернення, процентна ставка за вкладом, а також інші умови встановлюються окремими договорами банківського вкладу, що укладаються між банком та вкладником.
Згідно п. 2.1.4. Генерального договору банк зобов'язаний здійснювати повернення вкладу, в тому числі і дострокове, на умовах та в порядку, встановлених окремими договорами банківського вкладу, що укладені між банком та вкладником, а також в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Пунктом 2.4.3. Генерального договору передбачене право вкладника на дострокове повернення вкладу (його частини).
17.06.2008р. між акціонерним банком “Діамант” (надалі - банк) та товариством з обмеженою відповідальністю “Крохмалепродукт” (надалі - вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) “Поточний” № 08-06-17-000556.001 (надалі - Договір), у відповідності до умов якого вкладник розмістив банківський вклад на вкладному (депозитному) рахунку у банку № 2615433704374.556.001, МФО 320854, відкритому вкладнику згідно генерального договору банківського вкладу (депозиту) № 08-06-17-000556 від 17.06.2008р., що укладений між банком та вкладником. Сума вкладу становить 962 000,00 грн., яку вкладник має право поповнювати протягом строку дії Договору.
Незнижувальний залишок грошових коштів, що безперервно має знаходитись на вкладному рахунку протягом строку Договору становить 100 000,00 грн. (п. 1.2.6. Договору).
Відповідно до п. 1.2.7. Договору вкладник протягом строку його дії має право на дострокове повернення суми вкладу, що виходить за межі незнижувального залишку, в порядку встановленому цим договором.
Згідно п. 3.5. Договору у разі дострокового повернення вкладу (його частини) на вимогу вкладника, останній не пізніше ніж за 1 банківський день до дня, запланованого до повернення вкладу (його частини), подає до банку лист або заяву за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та скріплюється печаткою вкладника.
Не пізніше одноденного строку, вказаного в п. 3.5. Договору банк повертає суму вкладу (його частину) на поточний рахунок, вказаний в цьому договорі, або на інший(і) поточний рахунок, вказаний в цьому Договорі, або на інший(і) поточний(і) рахунок(ки) за заявою вкладника (п. 3.6. Договору).
Як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки банку по особовому рахунку позивача (а.с. 9), станом на 13.10.2008р. на рахунку ТОВ “Крохмалепродукт” № 2615433704374.556.001, відкритому у акціонерному банку “Діамант”, знаходилось 2 698 500,00 грн.
Листом № 105 від 13.10.2008р., у відповідності до умов Договору, позивач звернувся до відповідача з проханням перерахувати 14.10.2008р. з депозитного рахунку ТОВ “Крохмалепродукт” № 2615433704374.556.001 на розрахунковий рахунок № 2600233704374.980 1 000 000,00 грн. Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується представниками сторін, вказану суму банк повернув позивачу 16.10.2008р. Таким чином затримка повернення коштів становила 2 дні.
Листом № 106 від 14.10.2008р. позивач, у відповідності до умов Договору, звернувся до відповідача з проханням перерахувати 15.10.2008р. з депозитного рахунку ТОВ “Крохмалепродукт” № 2615433704374.556.001 на розрахунковий рахунок 2600233704374.980 1 598 500,00 грн. Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується представниками сторін, вказану суму банк повернув позивачу 23.10.2008р. Таким чином затримка повернення коштів становила 8 днів.
Листами № 125 від 25.11.2008р., № 131 від 08.12.2008р. позивач звертався до відповідача з проханням перерахувати достроково з депозитного рахунку ТОВ “Крохмалепродукт” № 2615433704374.556.001 на поточний рахунок № 2600301575977.980 100 000,00 грн.
Акціонерний банк “Діамант”, листами № 148/1 від 02.12.2008р., № 152/1 від 10.12.2008р., керуючись п. 2.4. постанови Правління Національного банку України № 319 від 11.10.2008р. “Про додаткові заходи щодо діяльності банків” та нормами постанови Правління Національного банку України № 413 від 04.12.2008р. “Про окремі питання діяльності банків”, відмовив позивачу у достроковому поверненні коштів, зазначивши, що сума розміщеного вкладу буде повернута банком лише в кінці строку вкладу, як передбачено умовами Договору.
Листом № 22 від 23.03.2009р., у зв'язку із закінченням 17.03.2009р. строку вкладу згідно додаткової угоди від 10.12.2008р. до Договору, позивач вимагав від банку негайного перерахування 100 000,00 грн. з депозитного рахунку ТОВ “Крохмалепродукт” № 2615433704374.556.001 на поточний рахунок № 2600301575977.980, а також нараховані відсотки.
Проте, зазначені вимоги позивача залишені відповідачем без задоволення.
Задовольняючи позов товариства з обмеженою відповідальністю “Крохмалепродукт”, місцевий господарський суд визнав правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 100 000,00 грн. заборгованості з повернення депозиту, 13 244,00 пені, 14 664,38 грн. втрат від інфляції та 2 177,09 грн. 3% річних.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (ч. 1 ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.)
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Статтею 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно ч. 1,2 ст. 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.
За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Згідно з п. 3.3 глави 3 постанови Правління Національного банку України “Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами” № 516 від 03.12.2003р. банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.
Пунктом 1.2.1 додаткової угоди від 10.12.2008р. до договору банківського вкладу (депозиту) “Поточний” № 08-06-17-000556,001 від 10.12.2008р. сторони погодили, що строк вкладу 100 000,00 грн. становить 9 місяців, до 17.03.2009р.
Проте, станом на день прийняття оспорюваного рішення відповідач, в порушення взятих на себе договірних зобов'язань, грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн. позивачу не повернув.
Посилання відповідача на постанову Правління Національного банку України № 319 від 11.10.2008р. “Про додаткові заходи щодо діяльності банків”, а також постанову Правління Національного банку України № 413 від 04.12.2008р. “Про окремі питання діяльності банків”, колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на наступне.
Відносини, які виникли між сторонами у справі є цивільно-правовими, а відтак, регулюються нормативними актами цивільного законодавства, зокрема Цивільним кодексом України.
Частинами 2, 5 ст. 4 Цивільного кодексу України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
З аналізу зазначених норм вбачається, що Цивільний кодекс України є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, ніж постанови правління Національного банку України.
До того ж, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 4 Цивільного кодексу України, акти Національного банку України стають актами цивільного законодавства лише за умов, якщо вони прийняті у порядку, передбаченому чинним законодавством.
За приписами ст. 56 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Згідно п. 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 N 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами “Для службового користування”, “Особливої важливості”, “Цілком таємно”, “Таємно” та іншими, а також прийняті в порядку експерименту (п. 3 Положення).
Як встановлено Київським апеляційним господарським судом, ні постанова Правління Національного банку України № 319 від 11.10.2008р. “Про додаткові заходи щодо діяльності банків”, ні постанова Правління Національного банку України № 413 від 04.12.2008р. “Про окремі питання діяльності банків” не проходили державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України. А тому, вказані постанови не є нормативними актами, що спрямовані на регулювання суспільних відносин, містять норми права та мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування.
До того ж, 04.12.2008р. постанова № 319 втратила чинність.
За приписами ст. 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дій з наміром завдати шкоди іншій особі чи зловживати правом в інших формах.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Враховуючи те, що матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем умов Договору щодо повернення позивачу банківського вкладу у розмірі 100 000,00 грн. після закінчення строку вкладу та станом на день прийняття оспорюваного рішення зазначена заборгованість відповідачем погашена не була, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн. заборгованості.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, які згідно правильного розрахунку позивача становлять 14 664,38 грн. і 2 177,09 грн. відповідно.
Вказані суми інфляційних втрат та річних за своєю природою не є неустойкою, а відтак зменшенню не підлягають.
Що ж до доводів апелянта про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, а саме пені в сумі 13 244,00 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4.2. договору банківського вкладу (депозиту) “Поточний” № 08-06-17-000556.001 від 17.06.2008р. сторони передбачили, що за порушення строків встановлених цим договором для повернення вкладу (його частини) та/або процентів за ним вкладнику, банк сплачує вкладнику пеню у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак, відповідач, звернувшись до апеляційного суду із проханням зменшити розмір стягуваної з нього пені, не надав доказів невідповідності розміру пені наслідкам порушення грошового зобов'язання та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій, а також не обґрунтував в якій мірі слід зменшити неустойку.
За таких обставин, приймаючи до уваги інтереси обох сторін, колегія суддів вважає, що вимоги відповідача щодо зменшення розміру стягуваної з нього пені задоволенню не підлягають.
Провівши розрахунок пені, колегія суддів прийшла до висновку, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 13 244,00 грн.
Щодо доводів апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, у зв'язку з розглядом справи без участі представника відповідача, слід зазначити наступне.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.04.2009р. порушено провадження у справі № 25/32 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 28.04.2009р.
23.04.2009р. до господарського суду м. Києва надійшло клопотання акціонерного банку “Діамант” про перенесення розгляду справи № 25/32, у зв'язку з неможливістю представника відповідача 28.04.2009р. прийняти участь у судовому засіданні.
Господарський суд м. Києва, ухвалою від 28.04.2009р., враховуючи зазначене клопотання та відсутність представника відповідача, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи № 25/32 відкладав на 21.05.2009р.
21.05.2009р. акціонерний банк “Діамант” знову звернувся до господарського суду м. Києва з клопотанням про перенесення розгляду зазначеної справи. У вказаному клопотанні відповідач зазначав про те, що представництво інтересів акціонерного банку “Діамант” здійснюється юридичною службою дирекції АК “Діамант” в м. Кривий Ріг (за місцем обслуговування позивача), а не юридичною службою головного банку. Також позивач вказував на те, що ухвала господарського суду м. Києва у справі № 25/32 від 28.04.2009р. надійшла на адресу відповідача (головного банку) лише надвечір 20.05.2009р., що унеможливило своєчасне повідомлення представника юридичної служби дирекції АБ “Діамант” в м. Кривий Ріг про необхідність прибуття на призначене судове засідання.
Проте, як вбачається із штампу господарського суду м. Києва з відміткою про відправку документа, зробленого на зворотній стороні у лівому нижньому куті ухвали господарського суду м. Києва від 28.04.2009р. про відкладення розгляду справи № 25/32 на 21.05.2009р., зазначена ухвала направлена на адресу сторін 05.05.2009р.
З таблиці контрольних строків пересилання письмової кореспонденції між обласними центрами України при перевезенні пошти автомобільним транспортом на 01.11.2002р., затвердженої першим заступником генерального директора УДПП “Укрпошта” від 25.10.2002р. та затверджених Київською міською дирекцією УДППЗ “Укрпошта” контрольних строків проходження поштових відправлень між обласними центрами України та м. Києвом вбачається, що перебіг кореспонденції по м. Києву становить 2 дні.
Таким чином, оскільки копії ухвали від 28.04.2009р. судом першої інстанції направлено на адресу сторін 05.05.2009р., то колегія суддів вважає, що вказаних осіб було своєчасно та належним чином повідомлено про відкладення розгляду справи № 25/32 на 21.05.2009р.
До того ж, додана до клопотання копія ухвали господарського суду м. Києва від 28.04.2009р. на якій міститься реєстраційний номер АБ “Діамант” № 6х3413 від 20.05.2009р., не може бути належним та допустимим доказом, оскільки вказаний вхідний номер проставлено АБ “Діамант” в односторонньому порядку, а інших доказів, зокрема оригіналу конверту в якому надійшла на його адресу вищезазначена ухвала надано не було.
З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи та не позбавлений був можливості направити в судове засідання свого уповноваженого представника, а також оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів не вбачає порушення місцевим господарським судом норм процесуального права при розгляді справи без участі представника відповідача.
Посилання відповідача на погашення своєї заборгованості після прийняття господарським судом м. Києва рішення у даній справі, не може бути підставою для його зміни або скасування, а вирішення даного питання має здійснюватись на стадії виконання судового рішення.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 25/32 від 21.05.2009р. відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Рішення господарського суду м. Києва у справі № 25/32 від 21.05.2009р. залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного банку “Діамант” без задоволення.
2. Повернути до господарського суду м. Києва матеріали справи № 25/32.
Головуючий суддя
Судді
25.08.09 (відправлено)